10. Освіта в середньовічній Русі.

Шкільна освіта за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого стає частиною загальнодержавної і церковної політики Київської Русі. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя), школа "книжного вчення" (для підготовки священників) та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення. Набір в школи здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику. Вищий рівень освіти передбачав знання філософії, граматики, риторики, історії. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. Навчання у школах проводилось на церковно-слов янській мові. Особливого значення у вищих школах надавалося вивченню іноземних мов. На першому місці була грецька мова, друге місце посідала латинська. Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Окрім Києва, центрами освіти були міста Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Справжніми осередками знань були монастирські і приватні бібліотеки, які зберігали не лише релігійні книги, а й твори світського й повчального характеру. У 1037 році князь Ярослав Мудрий заснував першу бібліотеку при Софіївському Соборі. Вона налічувала понад 950 книг. Розвиток освіти посилив інтерес народу до минулого, сприяв появі літописів. Вищим досягненням історичної писемності стала «Повість минулих літ», складена на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, у якій здійснена спроба визначити місце Київської Русі в загальній історії людства. Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" митрополита Ілларіона (1073 р.). У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його.

11. Писемність в середньовічній Русі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.

Цікавими пам’ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Усі ці пам’ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.