7. Язичництво: питання його розквіту і занепаду в українській традиційній культурі.

Під "язичництвом" розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій). Перше релігійне нашарування в давньослов’янському язичництві складають обряди і вірування. Цей, перший шар, відповідав розвинутому анімізму і складався більшою частиною з духів природи, формується демонологічний світ. Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки,упирі тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон. Також великої уваги набувають культи лісів та дерев тощо. Другий шар у язичництві давніх слов’ян, деякі дослідники, пов’язують із впливом трипільської культури. Цей шар відбивав релігійні вірування і культи, пов’язані з раннім землеробським господарством, з шануванням божеств родючості та врожаю, що уособлювали собою Всесвіт. Тут мають місце обряди та ритуали сезонного господарського циклу. Нарешті, центральним шаром язичництва є коло релігійних уявлень і практик індоєвропейців, у яких склалися загальні погляди на світ, його трискладову структуру; віра в богів - творців неба, землі, людей; практика їхнього вшановування кривавими жертвопринесеннями; надзвичайно розвинутий культ предків і поховальна обрядовість. Боги уособлювали явища природи й космос, а з часом і суспільні процеси. Є всі підстави вважати, що наприкінці І тис. слов’янське язичництво становило собою досить складну систему уявлень, міфологічних образів, котрі мали глибокі первісні коріння та пройшли шлях різних перетворень від мисливських небесних тварин, землеробських богинь родючості до патріархальних і воєнно-дружинних культів Перуна та Сварога. Язичництво давніх слов’ян має витоки з тисячолітньої історії, протягом якої воно перебувало в процесі постійних видозмін. В цьому і полягає головна особливість еволюції слов’янського язичництва - впродовж усього періоду існування якого різноякісні релігійні нашарування не замінювали один одного, а співіснували, взаємодоповнюючи один з одного. Слов’янське язичництво було однією із складових комплексу поглядів, вірувань та обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть, однак воно відрізнялося від християнства своєю релігійною суттю. 988 рік(коли християнство запровадили, як державну релігію К. Р.) став тією межею, яка поділила історію східного слов’янства на два періоди: язичницький та християнський. Більшість дослідників вбачають головну причину офіційного введення й поширення християнства в невідповідності старих язичницьких поглядів інтересам панівної верстви. 

8. Стародавня культура східних слов’ян

У господарському укладі слов'ян переважало землеробство. Для обробки землі застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво теж були дуже важливими промислами.Досить високого рівня досягло і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали.  Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовнислов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Літопис «Повість временних літ» свідчить, що у східних слов'ян переважалапарна патріархальна сім'я, багатожонство зустрічалося рідко.Родова община називалася «мир» або «вервь». За спостереженнями середньовічних західних письменників, крадіжка іобман у слов'ян зустрічалися настільки рідко, що вони не замикали своїх скринь з добром. Члени общини були пов'язані круговою порукою, діяв закон кровної помсти. Більшість воїнів ішла в похід піхотою, маючи лук і стріли, невеликі щити і списи. Важкого обладунку, на відміну від середньовічних рицарів, у слов'янських воїнів не було. .Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Скульптурні зображення божеств виконувалися з дерева, рідко з каменю. Світогляд східних слов'ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небесну твердь,центр світу («світове дерево»), вирій (місце на небі, куди відлітають душі померлих праведників). Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси відбулися вже після прийняття християнства.