Заняття 1

Тема: Із історії розвитку латинської мови. Алфавіт. Голосні і приголосні літери. Дифтонги. Правила читання . Наголос.

Мета: ознайомити студентів із деякими фактами розвитку латинської мови, алфавітом, голосними і приголосними літерами, правилами наголосу і читання; розвивати логічне мислення, пам'ять; виховувати повагу до історії і культурних надбань інших країн; розширювати кругозір студентів.

Вид заняття: лекція (практичне)

Тип заняття: вивчення нового матеріалу

Обладнання: дошка, роздатковий матеріал

Література: В.П. Маслюк, М.Г. Сенів «Латинська мова»

Хід заняття

1. Організаційний момент (повідомлення про основні напрямки роботи, час, який буде витрачений на вивчення основних тем, основні розділи, необхідність знання основ латинської мови для майбутніх юристів; дата, чергові, відсутні)

2. Основний етап заняття.

План

1. Із історії розвитку латинської мови. Класифікація етапів розвитку.

2. Алфавіт. Приголосні і голосні букви.

3. Правила читання.

4. Правила поділу на склади.

5. Правила постановки наголосу.

6. Практичне читання.

Питання 1:

Латинська мова (lingua Latina) – це мова древніх мешканців Лація (Latium), невеликої області стародавньої Італії, розташованої по нижній течії ріки Тібр. Головним населеним пунктом латинів був Рим (Roma) – 753 рік до н.е., який із невеликого поселення переріс пізніше в столицю великої Римської імперії. Від назви міста виникли терміни «римський» і «романський».

Латинська мова належить до індоєвропейської сім’ї мов. Разом із іншими мовами тогочасної Італії, головними із яких були оскська та умбрська, вона складає так звану італійську групу цієї системи.

На латинську мову сильний вплив мала мова етрусків, народу з розвинутою культурою і писемністю. Вона мала великий вплив на становлення римської державності та писемності. Такі латинські слова як persona, Roma – етруського походження.

Із етрусків походили легендарні римські царі.

Скинувши царів, римляни встановили республіканський лад і приступили до розширення своїх володінь, зокрема на півдні Італії. Переможна війна з грецькими колоніями і завоювання у ІІ ст. до н.е. Великої Греції(південна Італія) мали великий вплив на весь римський спосіб життя. Латинська мова збагатилася тоді грецькими словами, що належали до різних сфер матеріальної і духовної культури. Під впливом грецьких зразків почалася нова епоха в становленні і розвитку латинської мови і літератури.

З ІІІ в. до н.е. латинська мова існувала у двох формах: літературний та розмовний (sermo vulgāris)

Долітературний період розвитку латинської мови представлений різними написами латинською на пам’ятниках та фрагментами «царських законів». – VII B.C.

Найдавніші пам’ятки латинської мови належать до VI –V ст. до н.е. Це декілька коротких написів на предметах домашнього вжитку, наприклад відомий напис на глиняному

горщику.

Значно зросла кількість і обсяг пам’яток латинської мови, причому не тільки епіграфічних, але й літературних, починаючи з ІІІ ст. до н.е.

• Історія літературної мови бере свій початок від 240 р. до н.е., коли Лівій Андронік, полонений грек, переклав латинською мовою «Одіссею» Гомера (як підручник).

Як і кожна мова, латинська мова протягом віків зазнавала різних змін:фонетичних, морфологічних, синтаксичних, лексичних. Виходячи із змін, які відбувалися у літературній латинській мові, історію її розвитку можна умовно поділити на декілька періодів.

• Архаїчний період (перша половина ІІІ ст. до н. е. – І ст. до н. е.) характеризується різними фонетичними процесами. У галузі морфології відбувалося становлення системи відмін і дієвідмін, у синтаксисі складного речення сурядний зв'язок ще переважав над підрядним. Хоч словниковий склад мови цього періоду досить різноманітний, все ж він перебуває у стані становлення.

До архаїчної епохи належить творчість поетів Невія (274 – 201 рр. до н. е.), Еннія (239-169 рр. до н. е.) і знаменитих комедіографів Плавта (бл. 250-184 рр. до н. е.) і Теренція (185-159 рр. до н. е.).

У цей період закладалися основи римської юриспруденції. Її розвиток пов'язаний з ораторським мистецтвом. Відомими були перший проконсул римської республіки Юній Брут, а також Тиберій

• Класичний період (І ст. до н.е. – 1 ст. н.е.), або період «золотої латині» (від першого виступу Цицерона у 81 р. до н. е. до смерті імператора Августа, 14 р. н. е.). це період найвищого розцвіту римської науки, мистецтва, літератури. У латинській мові класичного періоду закріпилися ті морфологічні і фонетичні зміни, які мали місце у попередньому періоді.

Класичний період відзначається певною тенденцією до розвитку описових, аналітичних форм. Підрядний зв'язок у синтаксисі складного речення став провідним і базується він на принципі послідовності часів умовного способу у підрядному реченні.

До цього періоду належить творчість Цицерона (106-43 р. до н.е.), політичного діяча і історика Цезаря (100-44 р. до н. е.), поетів Вергілія (70-19 рр. до н.е.), Горація (65-8 рр. до н.е.), Овідія (43 р. до н.е. – 18 р. н. е.)

Наприклад,