34. Розподіл загальновиробничих витрат

Під загальновиробничими розуміють витрати на організацію виробництва й управління роботою цехів та інших підрозділів основного і допоміжного виробництва.

До важливих завдань обліку і калькуляції належить розподіл загальновиробничих витрат

Методи розподілу.

- пропорційно до заробітної плати основних працівників;( Перевагою його є простота. Проте цей метод має й серйозні вади, що стосуються передусім розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин й устаткування в складі загальновиробничих витрат)

- до частки відповідно планової суми ЗВВ у загальній сумі планової собівартості окремих видів перевезень;

- на одну гривню фактичних доходів за окремими видами перевезень;

- пропорційно до суми витрат за іншими калькуляційними статтями.

Кожне підприємство самостійно визначає метод розподілу ЗВВ, закріплюючи його в наказі про облікову політику.

Так, ЗВВ належать до непрямих витрат, тобто до тих витрат, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і в зв’язку з цим підлягають розподілу. ЗВВ поділяються на постійні та змінні. До постійних ЗВВ належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. До змінних ЗВВ відносяться витрати на обслуговування й управління виробництвом, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва.

35. Специфіка калькулювання в одно, багато продуктовому виробництві з комплексної сировини.

В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:

1. увесь продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);

2. продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).

У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат, а саме:

У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності.

Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Для базового варіанту продукту коефіцієнт дорівнює одиниці.

Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. До перших, як уже зазначалося (див. тему 1), відносять прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату, інші прямі операційні витрати, до других — загальновиробничі витрати, а у разі калькулювання за повними витратами — ще й адміністративні витрати та витрати на збут. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об’єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві — розподіл непрямих витрат.