Конценції постіндустріального суспільства

Постіндустріальне суспільство – це суспільство, в економіці якого, у результаті науково-технічної революції та істотного росту доходів населення, пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Виробничим ресурсом стають інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш цінними якостями є рівень освіти, професіоналізм і креативність працівника. Близькими до постіндустріальної теорії є концепції інформаційного суспільства, постекономічного суспільства, постмодерну «третьої хвилі», «суспільства четвертої формації», «науково – інформаційного етапу принципу виробництва». Деякі футорологі вважають, що постіндустріалізм – це лише пролог переходу до «постлюдської» фази розвитку земної цивілізації.

(1) У сучасному значенні цей термін уперше був застосований у кінці 1950-х років, а широке визнання концепція постіндустріального суспільства отримала у результаті робіт професора Гарвардського університету Даніїл Белл. У основі концепції постіндустріального суспільства лежить розділення усього громадського розвитку на три етапи: аграрне (доіндустріальне) – визначальною була сільськогосподарська сфера, головні структури – церква, армія; індустріальне – визначальною була промисловість, головні структури – корпорація, фірма: постіндустріальне – визначальними є теоретичні знання, головна структура – університет, як місце їх виробництва і накопичення.

Поступово складається ситуація, коли основну роль у створенні цінностей відіграє не фізична праця, а знання, оскільки саме знання стають джерелом вартостей. Якщо в індустріальному суспільстві в основі економічного розвитку була праця і капітал, то в індустріальному суспільстві основним джерелом вартості є знання та інформація.

Якщо в індустріальному суспільстві вирішальним винаходом можна вважати електрику, яка сприяла вдосконаленню й підвищенню ефективності виробничої діяльності, а її використування можна вважати відмітною ознакою індустріального суспільства, то для постіндустріального суспільства таким є винахід комп’ютера. Його можливості відкривають надзвичайно широкі перспективи для обробки великої кількості змінних і, таким чином, розробки складних моделей, у тому числі й соціальних. Вплив комп’ютерів привів до злиття системи телекомунікації і її обробки в єдину технологію, яка дозволила значно оптимізувати використування інформації; виникла можливість дистанційного копіювання тексту будь-якої складності й безпосереднього інформаційного зв’язку за допомогою використування бази даних, а відповідно й зміни освіти, зокрема виникнення такої її форми, як дистанційна.

(2) Людина сучасності створила середовище нового типу – технічне, у результаті вже не природа стала середовищем існування, а техніка, – стверджує Жак Еллюль, який обґрунтував теорію інформаційного суспільства. Прагнення вирватися із залежності від техніки приводить до виникнення ще більш технотронного світу під прикриттям утопічної мрії. Техніка здійснює колосальний вплив на всі сфери життя, у тому числі й мистецтво, наприклад, з’явився такий новий вид як комп’ютерна графіка. Сама художня стилістика зазнає впливу технічного мислення, що очевидно при зверненні до творів абстракції, конкретного мистецтва, поп-арту тощо. Якщо раніше призначення техніки полягало лише у збільшенні кількості речей, то тепер вона визначає існування людини в цілому.

При розгляді стану сучасного суспільства Ж. Еллюль звернув увагу деякі негативні політичні тенденції. Виділимо деякі з них:

– по-перше, захист Заходом своєї монополії у сфері сучасних технологій;

– по-друге, тотальна мілітаризація техніки й технології, яка багато в чому обумовлена тотальним пануванням апарату влади;

– по-третє, зосередження освіти тільки в розвинутих державах;

– по-четверте, не зважаючи на удосконалення техніки, збільшення інтенсивності праці;

– по-п’яте, диспропорція в оплаті праці досягає жахливих розмірів.

Основною небезпекою Ж. Еллюль вважає бюрократизацію техніки. Він заявляє, що техніка стала засобом поневолення людини, проте вона ж може стати й чинником її звільнення. Основною силою, яка б дозволила подолати залежність від технічної системи, на його думку, може бути інформатизація: «Інформатизація дозволила б вирватися із технічної системи. Але сьогодні для цього необхідна справжня революція по відношенню до держави і автоматизованої техніки». Таку революцію він визначає як «іншою», при цьому мається на увазі, що вона не припускає захоплення влади певною політичною силою. Особливість цієї революції полягає в переорієнтації техніки на звільнення людини. На його думку виходом зі ситуації, що склалася, може бути вільний соціалізм, в якому вирішальну роль відіграє використання кібернетики.

(3) Олвін Тоффлер виділяє три «хвилі» в розвитку суспільства: аграрна при переході до землеробства; індустріальна під час промислової революції; інформаційна при переході до суспільства, заснованого на знанні (постіндустріальному). Перша хвиля, доіндустріальна – пов’язана з виробництвом, яке припускає використання ручної праці та найпростіших механізмів. Друга хвиля – індустріальне виробництво, для якого характерне використання електрики. Третя – постіндустріальне, яка відрізняється застосуванням інформаційних технологій. Він стверджує, що факт наявності скорочення робочих місць пов’язаний із тим, що Друга хвиля нині підходить до кінця і наступає епоха Третьої хвилі. Для неї характерна поява високих технологій на основі використовування інформаційних систем. Виникнення комп’ютера зумовлює появу нових послуг і децентралізацію виробництва. Важливою мірою активізації руху світової спільноти до епохи Третьої хвилі він вважає створення фундацій, які б застосовувалися з метою підготовки суспільства до кризи та пом'якшення його негативних наслідків.

Економіка Третьої хвилі, підкреслює О. Тоффлер, у великій мірі залежить від культури, в якій основним є уміння спілкуватися з символами, образами й абстракціями, говорити і мислити логічно. Особлива роль навчання тому обумовлена тим, що формується нова культура, в якій провідна роль належить комп’ютеру.

Якщо в економіці Другої хвилі головними були точність, підкорення єдиній центральній владі, здатність примиритися з механістичною й одноманітною працею, то в економіці Третьої хвилі важливими є здібність до швидкого пристосування до змін, уміння працювати з декількома босами, бути допитливим, зберігати самовладання в умовах безладдя й неясності, залагоджувати конфліктні ситуації. Ці здібності й уміння будуть винагороджуватися вище.

Жодна національність або релігія, за О. Тоффлером, не має переваги у Третій хвилі, виграють ті, хто відкритіші й більш життєздатні. Третя хвиля відкриває можливості для найрізноманітніших культур, при цьому процес їхнього взаємовпливу буде дуже динамічним. Нові засоби навчання будуть сприяти подоланню неписьменності й напівписьменності. У цих технологіях провідна роль належить комп'ютеру.

У Третій хвилі істотно міняється характер праці. Фабричний стиль роботи, типовий для Другої хвилі, існував і в конторі, де кожний виконував дуже маленьку операцію, яка без кінця повторювалася. Власне ключ до зміни характеру праці лежить у розумінні неефективності рутинної часткової роботи. Він відзначає виникнення таких професій, які несумісні з одноманітністю, наприклад, програміст, розробник надр океану, підводний археолог, фахівець зі космічної техніки та ін. Для таких професій не мають ніякого сенсу основні положення тейлоризму.