Динаміка історії

1. Історична необхідність і свідома діяльність людей.

2. Революційний і еволюційний способи розвитку суспільства.

3. Сутність суспільного прогресу і його критерії.

1. Історична необхідність і свідома діяльність людей Закономірності (детермінізм) історії

Наявність у суспільстві об’єктивних передумов є непорушною істиною не тільки для представників філософії марксизму, але і для багатьох філософів-ідеалістів (перш за все об’єктивних ідеалістів). Найзначніший внесок у розробку цієї теми внесла німецька філософська школа: Лейбниц, Кант, Шеллінг, Гегель. З погляду цих мислителів, об’єктивне, необхідне, закономірне («законодоцільне») у суспільстві визначається «об’єктивним духом». Історією править розум, стверджує Гегель. Ця позиція виражена у його словах: «Вища самостійність людини полягає взагалі у тому, щоб знати себе як те, що цілком може бути визначено абсолютною ідеєю» // Мир философии, ч. II, С. 95.

(1) Історичний процес як становлення духу Г. Гегеля. Гегель (Hegel) Георг Вільгельм Фрідріх (1770-1831), німецький філософ, що створив на об’єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики. Її центральне поняття – розвиток – є характеристика діяльності абсолюту (світового духу), його надтимчасового руху в області чистої думки у висхідному ряді все більш конкретних категорій (буття, ніщо, становлення; якість, кількість, міра; сутність, явище, дійсність, поняття, об’єкт, ідея, що завершується абсолютною ідеєю), його переходу у відчужений стан інобуття – у природу, його повернення до себе у людині у формах психічної діяльності індивіда (суб’єктивний дух), надіндивідуального «об’єктивного духу» (право, мораль і «моральність» – сім’я, цивільне суспільство, держава) і «абсолютного духу» (мистецтво, релігія, філософія як форми самосвідомості духу). Суперечність – внутрішнє джерело розвитку, описуваного у вигляді тріади. Історія – «прогрес духу в усвідомленні свободи», послідовно реалізовуваний через «дух» окремих народів. Здійснення демократичних вимог мислилося Гегелем у вигляді компромісу зі становим ладом, у межах конституційної монархії.

Свідомість людства по Гегелю пройшла ряд етапів, відповідно таким конкретним організаціям як родоплемінна, рабовласницька, теократична і, нарешті, демократично егалітарна. Для нього людина – предмет конкретного історичного і соціального середовища. В абсолютний момент історія досягає кульмінації, коли перемагає остаточна розумна форма суспільства і держави. Для Гегеля вся людська історія вкорінена у попередньому стані свідомості. Ця сфера творить матеріальний світ по своєму зразку і подібності. Свідомість – причина, тому причиною подій є ідеологія.

(2) Теорія формацій Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Продовжуючи, з одного боку, традицію німецької класичної філософії у даному питанні, Маркс, на відміну від її представників, побачив у історії не «інобуття духу», а природний матеріальний процес, тобто процес такий же закономірний, необхідний і об'єктивний, як природні процеси, але що здійснюється на новому якісному рівні організації матерії. На його думку, закони суспільства є виключно продуктом внутрішньої самоорганізації суспільства, вони характеризують його системну цілісність, умови існування і розвитку. Вони формуються як стійкі, необхідні, істотні зв’язки між людьми і елементами суспільної системи. Відмінність законів природи і суспільства полягає в тому, що: 1) закони суспільства не вічні, оскільки з'являються і зникають разом з суспільством; 2) закони суспільства мають складніший характер ніж природні, оскільки властиві більш високому рівню організації матерії; 3) закони суспільства здійснюються у свідомій діяльності людей, а не породжені природною стихією.

Маркс перевернув відносини між реальним і ідеальним на користь матеріального способу виробництва – надбудови, в результаті виникло матеріалістичне пояснення історії. З погляду К. Маркса, розвиток суспільства підкоряється певним законам, тому воно не може перескочити через певні фази своєї еволюції. Проте як сказав К. Маркс: «…воно може скоротити і полегшити муки пологів». Історична необхідність не звільняє людей від діяльності, не применшує ролі людини, а навпаки, вимагає активних свідомих дій для її реалізації. Таким чином, реальна канва історії постає як переплетіння і взаємодія двох чинників – суб'єктивного і об'єктивного.