Поетична спадщина
Перший опублікований вірш Шашкевича «Голос галичан» появився в 1835. Крім кількох інтимно-ліричних поезій («До милої», «Туга за минулим», «Думка»), Шашкевич писав переважно вірші патріотичного характеру («Руська мова», «Дайте руки», «Слово до чтителей руського язика», «Побратим», «Лиха доля» та ін.), також на історичні теми: «Хмельницького обступлення Львова», «О Наливайку», «Болеслав Кривоустий».Поетична спадщина відносно невелика, але високо оцінена І. Франком та пізнішими дослідниками.
У 1836 Шашкевич опублікував брошуру «Азбука і Abecadlo» (1836), спрямовану проти спроб заведення в українській мові латинської абетки. Переклав частину «Слова о полку Ігоревім» та Святого Письма (Євангеліє від Матея і Йоана) на народну мову (1842). Посмертно Я. Головацький видав Шашкевича «Читанку» для малих дітей (1850).
Помер Шашкевич у злиднях від туберкульозу і був похований у Новосілках Лісних. Слава пробудителя національної свідомості й зачинателя нової української літератури в Галичині почала зростати посмертно. У 1893 тлінні останки його перенесено до Львова. 1911, у століття народження письменника, відбулося величаве шашкевичівське свято з поставленням йому на Білій Горі хреста-пам'ятника.
Вшанування
За новіших часів культ Шашкевича зростає як реакція на русифікацію України й асиміляцію українців у діаспорі. У 1959 в Підлиссі відкрито літературно-меморіальний музей, а в 1962 — поставлено бронзове погруддя Шашкевича.
У канадському місті Вінніпег в 1962 було засновано Інститут Маркіяна Шашкевича, який з 1963 видавав упродовж 25-ти років збірник «Шашкевичіяна» та «Бібліотеку Шашкевичіяни», (редактор М. Марунчак). У 1944 там і споруджено пам'ятник із бронзовим погруддям Шашкевича, а в 170-річчя народження — в імені Шашкевича названо місцевий парк.
В 2003 ім'я Шашкевича присвоєно Бродівському педагогічному коледжу.
Маркіян Шашкевич на Заході
|
Біографічні відомості
Народився 29.10.1814 р. у с.Чепелі на Бродівіщині. Помер 13.05.1888 р. у Вільні (нині Вільнюс). З Миколаєва походить вся родина Головацьких. Історик, етнограф, філолог, поет і суспільний діяч. У 1831 р. після закінчення Львівської гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету. У 1832 р. перервав навчання і два роки мандрував, переважно пішо, по містах і селах Галицької Русі і Закарпаття. Цікаво, що свою мандрівку розпочав з м.Миколаєва над Дністром. У 1935 р. поступив у Кошицьку академію, а потім — у Будапештський університет. У 1836 — 1839 рр. продовжив навчання у Львівському ун-ті, а потім закінчив Львівську духовну семінарію 1842). Був греко-католицьким парохом у с.Микитипці (1842 — 1846), Хмільова (1846 — 1848). Учасник Собору українських вчених у Львові у 1848 р. У 1848 — 1867 рр. професор «руської мови і словесності» (української мови та літератури) у Львівському ун-ті. У 1858 — 1859 рр. займав посаду декана філософського факультету, а у 1862 — 1864 рр. — ректора університету. Під впливом Михайла Погодіна перейшов па москвофільські позиції, за що був у 1841 р. відзначений званням академіка Санкт- Петербургської АН. У 1868 р. переїхав в Росію, зложив з себе духовний сан і перейшов у православ'я. У цьому ж році очолив Віденську археографічну комісію, а з 1871 р. і Тимчасову комісію з створення Віленської публічної бібліотеки і музею.
Свої поетичні твори надрукував у «Русалці Дністровій та альманаху «Вінок русинам на обжинки» (ч.1— 2, Відень, 1846 — 1847), у виданні якого приймав участь. Численні літературні та етнографічні праці розкидані по різних збірниках, богословські й мемуарні твори надруковані переважно в «Науковому збірнику Галицько-Руської матиці».
У свій романтичний період до 1848 р. Яків Головацький приділив багато уваги збиранню й обробленню українських мовознавчих матеріалів, виходячи з засади, що мова найкраще відбиває дух нації. Але відхід на москвофільські позиції не міг не позначитися і на його наукових працях. Вже його «Граматика руского язика» (1851) далека від позиції збереження і розвитку української мови. Мав вплив на Миколу Устияновича, який також у своїх пізніх творах відмовився від чистої української мови і перейшов па «язичіе». Наукова оцінка спадщини Я.Головацького далеко не однозначна. У 1846 р. під псевдом «Гаврило Русий» він надрукував німецькою мовою у журналі «Річники слов'янської літератури, мистецтва і науки», які видавав у Лейпцігу відомий славіст «Йордан», статтю «Становище русинів у Галичині» (випуск 9 «Річників»). В ній він різко критикував політику уряду в національному питанні в Галичині і виступав проти переслідування національносвідомої інтелігенції. У 1859 р. він очолив боротьбупроти прихильників заміни кирилиці латинкою, яка завершилася виданням у Львові німецькою мовою збірника «Питання мови і письма русинів в Галичині» (1861). Велике значення мала і зберігає досі трьох- томна етнографічна праця Головацького «Народньіе песни Галицкой и Угорской Руси», яка була опублікована у 1863 — 1878 рр. в «Чтениях» Товариства історії і древностей Російських при Московському ун-ті. Зберігають свою наукову цінність і ряд історичних праць з дослідження окремих проблем історії Закарпаття, Галичини і Буковини, слов'янського етногенезу, польсько-галицьких та польсько-українських та слов'яно- германських стосунків, статті про І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, М.Шашкевича, І.Вагилевича, розвідки про «Слово о полку Ігоревім». Лазаря Барановича, Феофана Прокоповича, «Географический словарь западнославянских и южнославянских земель и прилежащих стран» (1877, вид.1884). Цінною була його видавнича і громадська діяльність у Відні. Поряд з тим його обгрунтування існування «одної російської народності і одної російської літератури» аж до виступів проти вживання української мови в літературі і науці мали негативний вплив па розвиток галицької і закарпатської інтелігенції. Архів Якова Головацького зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника та у ін-ті літератури НАН України у Києві (ф.104).