Біологія

8 Клас

Джгутикові

Джгутикові — назва надкласу найпростіших, у яких органелами руху є джгутики - 1, 2 або більше

Загальний опис

Джгутикові — дуже своєрідна група організмів. Одні з них — типові рослинні форми, що мають хлорофіл і живляться тільки автотрофно шляхом фотосинтезу; інші — хлорофілу не мають і живляться тільки гетеротрофно, що поряд з деякими іншими особливостями свідчить про приналежність їх до світу тварин. Нарешті, деякі джгутикові — міксотрофи; вони є ніби зв'язуючими ланками між рослинами і тваринами.

Приклади

Дуже гарним прикладом джгутикових є євглена зелена. Вона вкрита пелікулою, тому її форма може змінюватися лише в певних межах. Рухається за допомогою джгутика-виросту цитоплазми. У цитоплазмі є хроматофори, що містять хлорофіл,тому на світлі фотосинтезує. У темряві живиться гетеротрофно. Наявність таких ознак, як пелікула, джгутик, хроматофори, утруднює належність організму до якогось царства (Рослини, Тварини, Гриби). Розмножується поздовжнім поділом.

Війчасті черви

Ві́йчасті че́рви (Turbellaria) — клас тварин типу Плоскі черви. Розміри тіла 2,5-15 см і більше. Зустрічаються в морях, прісних водоймах і вологому ґрунті. Пристосування до умов існування: 1)численні війки забезпечують пересування; 2)органи чуття забезпечують можливість аналізувати навколишнє середовище і полювання; 3)розвинена нервова система. Мають аеробний тип дихання.

Більшість видів цих червів є вільноживучими.Морські війчасті черви на відміну від планарії мають непрямий розвиток - із яєць виходять личинки, які можуть плавати.

Ві́йчасті або Інфузорії

Ві́йчасті або Інфузорії (Ciliophora) — тип найбільш високоорганізованих найпростіших; включає рухливі й прикріплені форми, одиночні і колоніальні. Зовнішній вигляд і життєвий цикл Форма тіла війчастих різноманітна, розміри від 10 мкм до 3 мм. Тіло інфузорій вкрите тоненькою щільною оболонкою — кортексом. Деякі види інфузорій протягом усього життя чи його окремих стадій мають на тілі війки. В окремих видів війки, з'єднуючись в пучки, утворюють органи руху — циррі. Сукупність всіх війок та їх похідних називається ціліатурою. У зовнішньому шарі цитоплазми інфузорій розташовані скоротливі волоконця — міонеми. В ектоплазмі зазвичай добре розвинені органели нападу й захисту — тріхоцисти, мукоцисти, токсіцисти. Харчуються інфузорії дрібними органічними рештками, водорослями, бактеріями, іншими найпростішими тощо. Харчування здійснюється через рот — цитостом. Їжа з рота, розташованого на дні особливої заглибини — перистома, потряпляє в глотку, а з неї в травну вакуолю. Неперетравлені рештки їжі виштовхуються через спеціальний отвір — порошицю. Сисні інфузорії всмоктують їжу за допомогою щупалець, а деякі паразитичні види (безроті Astomata) мають скорочений рот і харчування здійснюють через поверхню тіла шляхом піноцитоза.Більшість інфузорій мають скоротливі вакуолі, за допомогою яких здійснюються осморегуляторна та видільна функції.Інфузорії мають 2 ядра: більше ядро — макронуклеус, що відіграє роль в регуляції обміну речовин та русі, і менше — мікронуклеус, пов'язане зі статевим процесом. Розмножуються інфузорії безстатевим шляхом — поперечним поділом клітини або пункуванням; періодично в життєвому циклі інфузорій відбувається статевий процес — кон'югація, а також автогамія. Інфузорії походять від примітивних джгутикових. Види, поширення і вплив на людину Відомо понад 6 000 видів інфузорій, які поділяють на 2 підкласи: війчасті (Ciliata) і сисні (Suctoria).Переважна більшість інфузорій живе в прісній і морській воді у складі бентоса і планктону, деякі види — у грунтах і у мохах.За несприятливих умов інфузорії перетворюються в циcти; в такому стані вони можуть переноситися вітром в інші водойм. Багато інфузорій — коменсали і паразити інших тварин: кільчастих хробаків, молюсків, риб, земноводних, ссавців. Деякі паразитарні види (балантидій, іхтіофтиріус, хілодонела, триходина) спричинюють небезпечні хвороби людини, сільсько-господарських тварин і риб.

Губки

Гу́бки (Porifera, Spongia) — тип примітивних багатоклітинних тварин, які ведуть прикріплений спосіб життя.

Вважається, що перші представники цього типу з'явилися ще в протерозойську еру. На сьогодні відомо понад З тисячі видів губок. Їхні розміри варіюють від 1 см до 2 м. Губки поширені в прісних і солоних водах усіх кліматичних зон, представлені як поодинокими, так і колоніальними формами. Незважаючи на таку різноманітність, усі губки мають спільні риси:

• клітини тіла диференційовані та мають тенденцію до утворення тканин;

• тіло складається з двох шарів клітин — ектодерми й ентодерми, між якими міститься драглиста речовина — мезоглея;

• майже завжди є внутрішній скелет (вапняковий чи кремнієвий), утворений спікулами, і який виконує опорну функцію.

Будова

У багатьох губок тіло має вид келиха або м'язового мішечка, прикріпленого до субстрату (дна, каменів, черепашок). У верхній частині розташований отвір — устя (оскулум), через яке центральна порожнина губки (атріальна порожнина) сполучається з навколишнім середовищем. Стінка губки складається з двох шарів — екто- й ентодерми. В ектодермі містяться плоскі епітеліально-мускульні клітини, які утворюють покривний епітелій. Ентодерма складається з травних клітин, які мають джгутик — хоаноцитів. У мезоглею занурені опорні клітини, що формують скелет, амебоцити, що мають псевдоподії і беруть участь у травленні, проміжні клітини, які здатні перетворюватися на інші види та статеві клітини. Стінка тіла пронизана численними наскрізними порами, у яких містяться хоаноцити. Скелет складається з безлічі голок (спікул), що мають різноманітну форму та розміри. В утворенні скелета бере участь спонгін — речовина, що ніби цемент скріплює голки між собою.