8.Загальний страйк шахтарiв 1925-1926 рр..

У 1925—1926 рр. у країні загострилися соціальні суперечності. У середині 1925 р. власники вугільних шахт оголосили про закриття нерентабельних копалень у разі, якщо федерація гірників не погодигься на зниження заробітної плати, подовжений робочий день, скорочення кількості робітників тощо. У травні 1926 р. розпочався загальний страйк шахтарів. Уряд оголосив про введення надзвичайного стану. Верховний суд виніс рішення про незаконність страйку. Семимісячна боротьба англійських шахтарів зазнала поразки. У листопаді 1926 р., незважаючи на значну матеріальну і фінансову допомогу з боку Радянського Союзу, страйк гірників припинився.

9.Iталiя в перiод стабiлiзацiї (1924 – 1929 рр..)

1924 – 1929 рр. – Період економічної стабілізації. Спад революційного руху; економічне піднесення; послаблення зовнішньополітичних суперечностей між державами. Політична стабілізація стала можливою в результаті підписання договорів про кордони Німеччини, Польщі, Чехословаччини; реалізації планів Дауеса і Юнга (було вирішене питання німецьких репарацій). Економічне піднесення; модернізація виробництва, використання нових технологій і форм організації праці; зменшення втручання держави в економіку. Економічне піднесення спричинило встановлення політичної стабільності.

11. наступальна операція рос. Південно-Західного фронту проти австро-угор. і нім. військ у роки Першої світової війни. Проведена чотирма рос. арміями під командуванням ген. від кавалерії О.Брусилова з 4 черв. (22 трав.) до 20(07) верес. 1916 на фронті від Луцька до Чернівців. Переважаючи ворога в піхоті у 2–2,5 разу, артилерії у 1,5– 1,7 разу, рос. війська досить легко прорвали на широкому фронті оборону австрійс. військ. 7 черв. (25 трав.) 8-ма армія (команд. – ген.-лейтенант О.Каледін) взяла Луцьк, 18(05) черв. 9-та армія (команд. – ген. від інфантерії П.Лечицький) оволоділа Чернівцями. Війська О.Брусилова зайняли Пд. Галичину, Буковину і знову підійшли до карпатських перевалів. Однак їх не підтримали армії ін. Фронтів. Італія була врятована від поразки, яка їй загрожувала, а Румунія виступила на боці Антанти. Для України, на тер. якої відбувалася ця грандіозна битва, вона принесла значні руйнування, загибель десятків тисяч солдатів та офіцерів, українців за походженням. Рос. командування не змогло використати Б.п. для перелому ходу війни на користь Росії. Деякі іноз. історики вважають, що внаслідок цього революція в Росії стала неминучою.

12. Рух 4-го травня — антиімперіалістичний, культурний і політичний рух в Китаї, що почався з демонстрації студентів 4 травня 1919 року в Пекіні, які виступили проти підписання Версальського договору та за збереження Китаєм півострова Шаньдун. За рішенням Паризької мирної конференції півострів переходив під управління Японії.

4 травня 1919 року пекінські студенти вийшли на демонстрацію під гаслами збереження Шаньдуня за Китаєм, звільнення з посад прояпонських чиновників, бойкоту японських товарів.

Виступ, який за датою початку отримав назву «рух 4-го травня», тривав понад два місяці. Поліція неодноразово розганяла демонстрантів, лави яких поповнили учні, ремісники, робітники, дрібні й середні підприємці. Організаторів та активістів було заарештовано

13.21 лютого 1916 р. після потужної артилерійської підготовки небаченої сили удар Німців було спрямовано проти фортеці Верден — добре укріпленої основи оборони французів. За кілька місяців кровопролитних боїв німцям вдалося заглибитися в оборону французів лише на 7 км. Але прорвати фронт чи бодай заволодіти Верденом не змогли. Франція очікувала допомоги від Росії та Англії. 4 червня російські армії під командуванням генерала Брусилова після сильної артилерійської підготовки прорвали австро-німецький фронт. Незабаром вони знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття. 1 липня французькі та англійські війська повели наступ на річці Соммі. У грудні безрезультатно закінчилась і Верденська битва. Цифри жертв воєнних кампаній 1916 р. були вражаючими. Під Верденом загинуло майже мільйон німецьких і французьких солдатів та офіцерів. На р. Соммі втрати із з обох сторін перевищували 1300 тис. осіб. Під час Брусиловського прориву лише полонених нараховувалось понад 400 тис. осіб. Удосконалювались смертоносна зброя і техніка.

14. Жовтнева революція 1917 р. У Російській імперії була за характером буржуазною а не соціалістичною. Великі фінансові та промислові клани так само приводять у рух людські ресурси, як великі зірки Космосу впливають на рух планет.Російська буржуазія, озброєна державотворчими технологіями, з метою отримання надприбутків примусово створила УРСР – залежну унітарну нежиттєздатну державу. Після розподілу СРСР чітко виявились нездоланні у форматі унітарної держави протиріччя, що привели до нестабільності в суспільстві.Нерозуміння політичною елітою України державотворчих процесів та сліпе копіювання радянської спадщини, а також непереборне бажання фінансової буржуазії отримати надприбутки визначили хибну, конфліктну стратегію розвитку України як унітарної держави.Для створення українських демократичних республік сучасного типу і стабілізації міжнародних відносин необхідно переглянути стратегію розвитку українського народу в 21-му столітті.Нова демократична стратегія полягає: У створенні на теренах сучасної України трьох вільних у своєму виборі стабільних сучасних споріднених українських буферних держав на зразок Чехії та Словаччини, що буде запорукою миру в Східній Європі та Світі.На міжнародній арені разом з прогресивною спільнотою гармонічно поєднувати Закони Всесвіту з законами суспільного розвитку та соціальною глобальною практикою, враховуючи фатальну помилку В.І. Леніна в оцінці рівня розвитку продуктивних сил людства.

21.Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 20-30-х роках перетворилася на високорозви-: нугу європейську державу. Вона твердо займала місце в десятці найбільш промислово розвинутих країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу - 13% працездатного населення було зайнято підпри-j ємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність із-за вузькості внутрішнього ринку і залежності від експорту.

У важкій промисловості провідне місце займало акціонерне; товариство ''Шкода'', яке випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю та ін. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Значна частка його йшла на експорт. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20% всіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинуті набагато гірше, ніж чеські та моравські. В них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень в них був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехословаччина була найбільш демократичною державою Європи.

Економічна криза завдала серйозного удару по ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і затяжного спаду виробництва. Найбільше падіння виробництва припадає на 1933 p.: 44% порівняно з 1929 р. Безробітних нараховувалось близько 1 млн. осіб. Щоб вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Була встановлена державна монополія на торгівлю хлібом. Зрештою становище вдалось стабілізувати і забезпечити зростання з 1936 р.

У роки економічної кризи 1929-1933 pp. загострились соціальні, а ще більше національні протиріччя у країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільш постраждали від кризи.

22, Участь Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів.

27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського. В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи. Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету. Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд). За даними деяких дослідників, значний внесок у загострення політичної ситуації в Російській імперії внесли певні фінансово-економічні кола Заходу, а також військова розвідка Німецької імперії. Це проявилося в неофіційному сприянні політичним силам, які мали на меті повалення існуючого у той час державного ладу, забезпечення їх фінансовими коштами, матеріальними ресурсами, зброєю тощо. Очевидно, що зазначені люди для задоволення власних інтересів жертували життям населення.

23,Національний склад керівництва УСРР на початку 20-х рр. був переважно неукраїнським. Питома вага українців не перевищувала 35% і особливо незначною була у керівних структурах держапарату. Так, у колегіях наркоматів налічувалося 47% росіян, 26% євреїв і 12% українців. За даними 1923 р., тільки 797 з 11826 відповідальних працівників партійно-державного апарату республіки заявили, що володіють українською мовою.

У квітні 1923 р. відбувся XІІІ з’їзд РКП(б), що проголосив політику коренізації, український різновид якої дістав назву українізації. Декларувалося, що її основною метою є сприяння розвиткові культур і мов національностей. Та на першому плані було інше: укоренитися більшовикам в національних республіках (звідси й назва – коренізація). Щоб зміцнити свій вплив, партія повинна була розмовляти з населенням його мовою і створити власних апаратників з місцевих кадрів. До того ж уся світова громадськість мала зрозуміти, що саме більшовицька, а не якась інша влада, виявляє турботу про розквіт національних республік.

Здійснення зазначеного курсу в неросійських республіках, у тому числі в Україні, відповідало насамперед стратегічним інтересам центральної влади. Все ж, якби там не було, національна культура отримала хоч і тимчасову, але унікальну за весь період радянського правління можливість для більш-менш нормального розвитку і значною мірою скористалася нею.

у 20–30-ті в середині самої більшовицької партії точилася гостра ідейна боротьба.

В розгорнутій з цього приводу дискусії опоненти Троцького стверджували, що розвиток демократії знизить дисципліну, ослабить партію. Саме на цю позицію спирався Сталін, прокладаючи собі дорогу до влади. Суперники майбутнього диктатора зазнали поразки. В резолюції ХІІІ конференції РКП(б) у січні 1924 р. було зазначено, що опозиція – це «ревізія більшовизму» та «дрібнобуржуазний ухил». Деякі з її представників позбулися займаних посад, зрозуміло, що не з власної волі.

Економічні труднощі 1925 р. зумовили порушення питання про перспективи розвитку НЕПу, доцільність і правильність обраного політичного курсу. «Нову опозицію», зокрема Зинов’єва та Каменєва, не влаштовувало висунення Сталіна на провідні позиції. Супротивники Сталіна вважали, що державний капіталізм, а не соціалізм, є домінуючою формою народного господарства в країні, оскільки існує свобода торгівлі, оренда, концесії. Показовим було звернення М. Бухаріна до селянства: «Збагачуйтесь, розвивайте своє господарство і не турбуйтесь, що вас притиснуть», тоді як більшість членів партії вважали своїм завданням не сприяти збагаченню, а боротися з ним, протистояти селянам-куркулям.

Найбільшого загострення ідейно-політична боротьба набула у 1927 р. з появою опозиційних платформ щодо лінії Сталіна. Його критикували за застосування недемократичних форм боротьби зі своїми опонентами – виключеннями з партії, звільненнями з роботи, висиланнями у віддалені райони, а також за кордон. Та опозиція не мала можливостей для поширення своїх поглядів у масах. Користуючись своїм становищем Сталін, дискредитуючи супротивників, поліпшував свій авторитет відданого захисника «ленінського» курсу та єдності партії.

24. В Індії найавторитетнішою політичною силою був Індійський Національний Конгрес (ІНК заснований у 1885 р.) на чолі з Махатмою Ганді, який сповідував ненасильницький опір існуючим порядкам. На його заклик у 1919 р. по всій Індії прокотилася хвиля громадянської непокори (закриття крамниць, припинення ділової активності). Ця кампанія тривала до 1922 року, коли британський уряд спровокував криваві події в одному з індійських міст і Ганді вирішив припинити боротьбу.

У 1922 р. відбувся інцидент у селі Чаурі Чаура, де селяни спалили живцем 21 поліцейського. Приголомшений цим бузувірством, Ганді скасував кампанію ненасильницького опору.

Нова кампанія почалася у січні 1930 p., коли Ганді опублікував «11 вимог», до яких входило зниження податків, скорочення військових витрат, звільнення політв'язнів, знищення таємної поліції. Ганді також організував так званий соляний марш (березень-квітень 1930 р.). У відповідь на відмову Британії надати Індії статус домініону, Ганді як привід до кампанії непокори обрав ненависний індійцям соляний податок. Колоніальна влада мала монополію на виробництво солі, а її споживання обкладалося високим податком. 61-річний М. Ганді з 78 своїми соратниками розпочав 240-мильний марш від Делі до р. Саберматі біля моря.

По дорозі до нього приєдналися десятки тисяч індійців. Похід викликав резонанс у всьому світі. Учасники маршу закликали співвітчизників не сплачувати соляний податок і самостійно до бувати сіль, як це робили їх попередники. Коли учасники маршу досягли урядових складів, М. Ганді підібрав грудку солі, що символізувала успішне закінчення акції. Британська влада оголосила ІНК поза законом. Ганді та 60 тис. його прибічників заарештували, У 1932, 1933 pp. кампанія непокори тривала. Тому у 1935 р. англійський парламент прийняв Акт про управління Індією, який розширив провінційну автономію, але зберіг усю повноту влади в руках британського генерал-губернатора.

25, На західному фронті тривала траншейна війна й спроби сторін зробити вирішальний прорив завершувалися або повним провалом, або незначними здобутками. Тактика ведення війни не встигала за розвитком військової технології. Захисні споруди з колючим дротом, бліндажі, кулемети створювали дуже важкі умови для наступу, тому оборона брала гору. В Другій битві при Іпрі німці вперше, порушуючи Гаазькі конвенції використали хімічну зброю. Надалі отруйні гази використовували обидві сторони, але вирішального значення це не мало.

Впродовж 1915 французькі та британські війська зробили кілька невдалих спроб прорвати лінію фронту. Німці перейшли в наступ тільки одного разу - у Верденській битві в лютому 1916. Перед битвою вони провели 8-годинну артилерійську підготовку, й не сподівалися зустріти значний опір, однак французи відважно захищалися. Німці змогли захопити форти Дуомон та Во, проте прибули французькі резерви й зупинили наступ. Впродовж літа й осені французи повільно просувалися вперед і повернули собі втрачене. Йшли безперервні артилерійські дуелі, а також боротьба за контроль повітря, оскільки вже стала очевидна розвідувальна цінність літаків.

В липні 1916 союзні держави розпочали наступ, який отримав назву битви на Соммі. Німці зміцнили свої оборонні позиції, збудувавши в тилу своїх військ оборонну лінію Гінденбурга, яка скорочувала протяжність фронту й давала кращі можливості для стримування противника.

26, В 1924-1929 pp. у Франції, як і в інших західних країнах, відбувшійся стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичноїстабільності французького суспільства, відновлення демократії. Високі темпи промислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отриманням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові сфери обслуговування. Сільське господарство теж розвивалося досить успішно. В 1931 р. Міського населення вперше виявилося більше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%, тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих підприємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25% торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці. Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. прибутки від цінних паперів майже утричі перевищували прибуток від промисловості. За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки США. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. —він на 40% перевищив довоєнний рівень.

27. До числа принципово нових явищ, пов'язаних саме з ХХ ст., належить виникнення такого культурного феномена, як «масова культура». Цей термін був введений американською соціологією і почав широко вживатися. Факт існування масової культури ніхто не заперечує, але її розуміння і ставлення до неї дуже різне. Американський соціолог Б. Розенберг пише:„Чи є масова культура мерзенністю, нешкідливим заспокійливим засобом або ж благословенням божим? Це — питання гострих дискусій, в яких ніхто не хоче поступатися… Навіть тепер, коли більшість з нас втомилася від полеміки один з одним, питання не просунулося“.

Поняття «масова культура» є частиною загальнішої концепції «масового суспільства». Сумарне визначення масового суспільства приблизно таке. Особливості сучасного суспільства пов'язані з виникненням масового виробництва і масового споживання. Бурхливе зростання населення, особливо міського, збільшення середнього терміну життя людей змінили саму структуру раніше роз'єднаного суспільства, а розвиток засобів масової комунікації привів, уперше в історії, до його об'єднання в єдине ціле.

Тривалий час культура розпадалася на народну (традиційну) і професійну культуру. В умовах індустріального суспільства практично повсюдно традиційна культура, пов'язана з сільським укладом, пішла в минуле. Утвердилися інші стандарти. Незрівнянно більше число людей зайняте тепер виробництвом і споживанням продуктів професійної культури. Відразу ж виникає питання: який характер носить ця культура, які існують критерії масової культури?

Зрозуміло, що недостатньо вказати на розмір аудиторії — вона, безперечно, непропорційно зросла в порівнянні з попередніми періодами. На думку більшості соціологів, вирішальною межею у визначенні масової культури є ринкові умонастрої, які трактують мистецтво, науку, релігію як предмет споживання (див. споживацтво), підпорядкований економічним міркуванням. Саме в цьому пункті масова культура назавжди розходиться із справжньою культурою. Справжні художники зайняті внутрішнім процесом своєї роботи. Навпаки, художника з сфери масового мистецтва оцінюють за «продуктивністю», за реакцією аудиторії і, як підсумок, за прибутком або збитком. Оцінка масового мистецтва не пов'язана з його естетичним значенням, має значення тільки ступінь впливу на аудиторію. На вивчення результатів впливу витрачаються значні кошти. 3нання ринку обов'язкове для всіх виробників масової культури. Дуже характерна її ознака — циклічність: якщо що-небудь має успіх, то тут же виготовляється серія подібної продукції.

Однак критерій комерційного успіху ще недостатній. Адже твори високого мистецтва можуть мати не тільки творчий, але й комерційний успіх. У свою чергу, працюючи в формах масової культури, художник може виразити свій час, піднятися до справжньої творчості.

В принципі, вже склалося уявлення, яке коло явищ належить до масової культури. Це та частина популярних розважальних жанрів (детективно-поліцейських, пригодницьких, мелодраматичних, комедійних романів, п'єс і фільмів, естрадної музики, коміксів тощо), яка відмічена печаттю шаблону і стереотипів, розрахована на споживче, а не самостійне, творче сприйняття. Крім того, це значна частина продукції засобів масової інформації (коли інформація втрачає об'єктивність, набуває комерційного забарвлення), певні явища в моді.

негативний чинник, пов'язаний з масовою культурою, — зниження віку людей, що охоплюються впливом засобів масової пропаганди, аж до підлітків і дітей. Могутнім каналом такого впливу стала комп'ютерна гра. Впадає у вічі різниця у змісті вітчизняних та американських мультиплікаційних фільмів. Найчастіші сюжети, наприклад, «Качиних історій», — це або спроба збагачення, або загроза розорення. Серед молоді різних країн найпопулярнішим став складений виключно з музичних відеокліпів телевізійний канал MTV.

У рамках масової культури розгортається американська культурна експансія в масштабах всього світу. Ряд країн — Франція, Італія — намагаються на державному рівні припинити цей процес, але поки що без помітних результатів. Внаслідок певної ізольованості Радянського Союзу вітчизняна культура раніше не відчувала на собі тиску, зараз ми можемо спостерігати цей процес і в Україні.

28, Економічне становище Німеччини було вкрай важким: народ вимагав негайного припинення війни, запровадження демократичних порядків, роздачі поміщицької землі селянам. З листопада 1918 р. у м. Кілі повстали військові моряки й робітники. На другий день влада у місті перейшла до рук народу. На заклик соціал-демократів і комуністів тут (на взірець російських) було створено раду. Невдовзі народні виступи відбулися і в інших великих містах Німеччини. Вплив соціал-демократів та інших лівих організацій зростав. 9 листопада 1918 р. повстання охопило Берлін. Тисячі демонстрантів з гаслами «Геть кайзера!» заповнили вулиці столиці. До повсталих робітників почали приєднуватися солдати столичного гарнізону. Повстанці захопили всі стратегічні пункти міста. Кайзер Вільгельм II, зрозумівши безвихідь свого становища, таємно залишив Берлін і втік до Голландії. Монархія в Німеччині була повалена. Німецька соціал-демократія не була монолітною. Частина членів партії виступала за демократичні перетворення в країні без збройної боротьби. Крайні ліві, що стояли на більшовицьких позиціях, виступали за встановлення у країні «диктатури пролетаріату». 10 листопада 1918 р. з ініціативи соціал-демократів була скликана Велика рада, яка обрала Раду народних уповноважених – тимчасовий уряд на чолі з Ф. Ебертом. Нова влада запровадила демократичні свободи, 8-годинний робочий день, скасувала військовий стан. Проте соціал-демократичний уряд Ф. Еберта не порушив основ кайзерівської армії, зокрема, зберіг старий офіцерський корпус. Крайні ліві, об'єднані в організацію «Союз Спартака», невдоволені таким розвитком подій, закликали до соціалістичної революції. 30 грудня 1918 р. – 1 січня 1919 р. вони провели в Берліні з'їзд, утворивши Комуністичну партію Німеччини. Становище в державі продовжувало погіршуватися, в багатьох містах були створені військово-революційні комітети, в Берліні почалися збройні сутички з поліцією і військами. Уряд Ф. Еберта доручив військовому міністрові Носке «навести лад у столиці». З 11 по 14 січня у ході важких боїв урядових військ з робітниками останні зазнали поразки. 15 січня комуністичні лідери К. Лібкнехт і Р. Люксембург були розстріляні за вказівкою Носке. 19 січня 1919 р. розпочалися вибори до Національних (Установчих) зборів, які розпочали роботу 6 лютого у м. Веймар. Центральна рада робітничих і солдатських депутатів передала владу Установчим зборам, які обрали Ф. Еберта президентом Німеччини. Водночас був сформований коаліційний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом. Такий розвиток подій не влаштовував лівих радикалів. У лютому-березні 1919 р. страйки й повстання охопили Баварію, Вюртемберг, Середню Німеччину. Розгорнулися вуличні бої у Берліні. 7 квітня було оголошено про утворення Баварської радянської республіки, яку очолив Є. Левіне. 1 травня 1919 р. урядові війська під командуванням Носке, знову призначеного військовим міністром, розігнали комуністичний уряд, а Є. Левіне розстріляли. Антиурядові виступи тривали до травня 1919 р., аж поки не були остаточно придушені урядовими військами. Революція в Німеччині закінчилася. Основним її досягненням було повалення династії Гогенцоллернів і проголошення республіки. До влади в Німеччині після революції прийшли помірковані соціал-демократи.

У роки першої світової війни в Австро-Угорщині внаслідок воєнних поразок, господарської розрухи й нестачі продовольства посилилися революційні настрої серед населення. Велике значення мали січневий і червневий страйки 1918 р. та повстання на австро-угорському військовому флоті в м. Которі (Каштаро) на початку лютого 1918р. Протягом кількох днів було ліквідовано монархічну адміністрацію і створено незалежні республіки Австрію, Угорщину і Чехословаччину. Частина території Австро-Угорщини перейшла до Румунії, Польщі та Югославії. Особливо бурхливо розвивалися події в Угорщині. 30 жовтня 1918 р. в Будапешті почалося повстання. На вулиці вийшли робітники й студенти. «Хто тримає в руках гвинтівку, хто шаблю, хто багнет, хто пістолет, – описувала демонстрацію одна з угорських газет. – Всі вітають революцію, республіку. Виступи населення підтримували солдати». В ніч на 31 жовтня повсталі зайняли всі важливі стратегічні пункти столиці. У місті перемогла демократична революція. В Угорщині влада опинилася в руках національної ліберальної буржуазії, до уряду ввійшли також і праві соціал-демократи. Країну було проголошено республікою.

29, До моменту приходу до влади більшовики не мали реалістичної економічної програми дій, у результаті всі здійснювані ними кроки представляли собою черговий економічний експеримент. Зміст цієї політики кінця 1917 - початку 1918 р. В. 1. Ленін визначав як "Червоногвардійський атака на капітал", в рамках якої була зроблена спроба втілити на практиці гасло фабрики - робочим і обмежитися в управлінні господарством функціями простого розподілу. Декретом від 14 листопада 1917 р. на підприємстві вводиться робочий контроль, що розглядалося як перший крок на шляху здійснення націоналізації.

Проте вже на березень 1918 р. після закриття багатьох підприємств, що залишилися без сировини, а також падіння дисципліни на заводах і фабриках, став очевидний неуспіх червоногвардійської атаки. В. Ленін був змушений знову переглянути саму концепцію і виступити за введення єдиноначальності на виробництві, організацію суворого обліку, залучення старих буржуазних спеціалістів. Було висловлено також ідея про допущення елементів державної капіталізму (проте почалася Громадянська війна не дозволила вже в 1918 р. використовувати цю форму економічної політики). В грудні 1917 р. було створено Вищу раду народного господарства (ВРНГ), на який покладалося управління створюваному держсектором економіки.

На 15 травня 1918р. центральними та місцевими органами влади було націоналізовано до 300 великих підприємств, на 1 червня їх налічувалося понад 1200. Близько половини націоналізованих підприємств відносилося до групи важкої індустрії. Пізніше націоналізація була поширена не тільки на підприємства або суспільства, а й на цілі промислові галузі - водний і залізничний транспорт, виробництво бавовни, цукрову промисловість, видобуток нафти та її переробку та ін

Була введена державна монополія на зовнішню торгівлю, націоналізований торговий флот і залізниці.

Після перемоги революції був уведений 8-годинний робочий день; заборонявся дитячу працю, обовязковою визнавалася виплата допомог по безробіттю; проголошувалося рівняння у правах жінок і чоловіків, скасовувалися старі царські чини, титули та нагороди, декларувалася свобода сумління. Декретом від березні 1918 церква була відокремлена від держави і школу від церкви.

Навесні 1918 р. почалася реалізація декрету про землю і закону про соціалізацію землі (лютий 1918 р.). Зрівняльного переділу піддалися поміщицькі, приватновласницькі володіння та селянські наділи. При цьому крім конфіскованої поміщицької землі, що було перерозподілено близько 50 млн. десятин землі заможних і середняцьких господарств, що серйозно загострило ситуацію на селі. Число господарств при цьому значно зросла, однак середньому в селянські наділи збільшилися лише на 0,2 - 2 десятини. У результаті зрівняльного розподілу землі знову ожила і зміцніла громада, поглинувши понад 9 / 10 сільськогосподарських угідь.

Невірний висновок більшовиків про рішення буржуазно-демократичних завдань на селі до літа 1918 р. привів до наступного передчасного кроку - постановці завдань соціалістичного порядку і створення комун і артілей, куди здебільшого пішли безземельні бідняки і колишні наймити. За деякими даними, до 1 грудня 1918 р. в Росії налічувалося 975 комун і 604 артілі. У їхньому користуванні знаходилося більше 200 га землі. Однак соціалістичний уклад в аграрному секторі економіки в розглянутий період виявився надзвичайно слабким, нестійким і соціалістичним лише за назвою. Тільки в 1919 р. з усіх утворених колективних господарств кожне четверте розпалося.

Реформа, різке скорочення промислового виробництва, розруха на транспорті привели до відмови селян продавати хліб державі. Декретом ВЦВК від 13 травня 1918 р. у країні була введена продовольча диктатура, підтверджувалася хлібна монополія та тверді ціни, реквізиція оголошувалася хлібних лишків.

Для вилучення заможного хлібних запасів у селянства використовувалися продзагони з робітників і солдатів, які спиралися на комітети сільської бідноти (комбіди), утворені в червні 1918 р. Конфіскація не тільки лишків, але часом і останнього зерна торкалася як інтереси заможних селян і середняків, так і всю громаду, перерозподіляти повинності серед своїх членів.

У підсумку, політика продовольчої диктатури зазнала невдачі, вона не тільки не змогла забезпечити місто хлібом (до осені 1918 р. замість запланованих 144 млн. пудів зерна було зібрано всього 13), але і призвела до масових антибільшовицьким виступам селян.

30, Турецька війна за незалежність, або Кемалістська революція (назва, прийнята у радянській літературі) — назва антиімперіалістичної національної революції в Туреччині, що розпочалася після поразки Туреччини в Першій світовій війні, в результаті чого створилася загроза повної втрати нею державної самостійності.

Центром революції була Анатолія. Тут наприкінці 1918 — початку 1919 рр. виник стихійний народний рух проти окупації ряду районів країни державами Антанти (Великою Британією, Францією, Італією), який переріс після окупації Грецією Ізміра 15 травня 1919 р. у визвольну війну.

Керівним класом в революції була анатолійська буржуазія (переважно торгова), зацікавлена у збереженні територіальної цілісності країни і створенні незалежної турецької національної держави. Значну роль зіграли патріотичні кола дрібної буржуазії, інтелігенції, в особливості офіцерство, з-посеред якого висунувся лідер революції Мустафа Кемаль Ататюрк.

У вересні 1919 р. Сивасський конгрес буржуазних організацій (так званих, Товариств захисту прав) обрав керівний центр революції — Представницький комітет на чолі з Кемалем. Зробивши в кінці 1919 р. своєю резиденцією Анкару, цей комітет став фактично виконувати функції тимчасового уряду Туреччини. Після розгону у березні 1920 р. окупантами парламенту в Стамбулі, скликаного в січні 1920 р. на вимогу кемалістів і прийняв 28 січня декларацію незалежності «Національний обітницю».

Представницький комітет скликав 23 квітня 1920 р. в Анкарі Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ), проголосив себе єдиною законною владою в країні. Султанський уряд у Стамбулі до цього часу в значній мірі втратив свій вплив. Його спроби придушити національно-визвольний рух своїми силами зазнали невдачі. З середини 1920 р. великі держави розгорнули за допомогою грецької армії відкриту збройну інтервенцію проти анкарского уряду. Разом з тим вони почали чинити тиск на султанський уряд, домігшись від нього підписання кабального Севрського мирного договору 1920.

Створена замість ліквідованих партизанських загонів регулярна армія ВНЗТ на початку 1921 р. затримала просування іноземних військ, а потім завдала їм ряд поразок і до осені 1922 р. повністю звільнила територію Туреччини від іноземних окупантів.

На Лозаннській конференції 1922—1923 великі держави змушені були остаточно відмовитися від Севрського договору і визнати незалежність Туреччини. У ході революції і подальших перетворень (ліквідація султанату — у 1922 р., проголошення республіки — у 1923, ліквідація Халіфату — у 1924 та ін.) Туреччина перетворилася на світську буржуазну республіку.

31.Німецьке командування навесні 1918 р. спробувало розгромити англо-французькі війська до прибуття в Європу збройних сил США. Наприкінці березня Німеччина почала наступ. Ціною великих втрат її військам удалося просунутися до Парижа, захопити чимало полонених і трофеїв. Проте розбити англо-французькі армії до прибуття американців не вдалося. Наступ німецьких військ зазнав краху, й ініціатива перейшла до Антанти. Англо-французькі армії та новоприбулі дивізії США відкинули війська Німеччини на вихідні позиції. 8 серпня розпочався наступ військ Антанти під загальним командуванням французького маршала Фоша. Вони прорвали фронт противника, розгромивши за один день 16 дивізій. Англо-французькі та сербські війська наступали й на Балканському фронті.. Після розгрому англійськими і французькими військами турецької армії в Палестині та Сирії капітулювала й Османська імперія. З листопада 1918 р. австро-угорське командування підписало продиктоване Антантою перемир'я. На світанку 11 листопада 1918 р. в Комп'єнському лісі, у штабному вагоні французького маршала Фоша було підписано перемир'я між Німеччиною та її противниками (див. документ). В той же час було припинено бойові дії. Перша світова війна закінчилася.

32. Двадцяті роки залишили помітний слід в історії США ХХ століття. Взагалі американське “проспериті” 20-х було процвітанням особливого роду, з нездоровим забарвленням, яке базувалося на роздутих до абсурдних розмірів покупках у кредит, на надмірному розширенні виробництва, яке набагато випереджало зростання купівельної спроможності населення, на нечуваних спекуляціях на фондових біржах, де створювався фіктивний капітал, який став “міною сповільненої дії” під американською економікою. Навіть професіонали у великих корпораціях і провідні фінансисти вперто не хотіли помічати, що вартість акцій вочевидь завищена, що, в свою чергу, може призвести до вибуху інфляції, що курс акцій в усіх галузях економіки давно і набагато випередив реальний розвиток виробництва й торгівлі, а тому не відображає економічну реальність.

33. Його створення з'явилося наслідком революційного підйому, викликаного посиленням політичного і економічного гніту в Угорщині в період 1-ої світової війни і впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції. Основною причиною виникнення Угорської Радянської Республіки стала нездатність уряду графа Михая Каройї відродити Угорську державу і організувати соціальне та економічне життя на його території в умовах щойно закінчившийся війни і краху Австро-Угорської імперії. Після шести місяців перебування при владі, усвідомивши небажання країн Антанти враховувати інтереси Угорщини, Каройї передав владу коаліції соціал-демократів і комуністів.

34. Перша світова війна мала значні політичні, економічні та соціальні наслідки. Вона змінила співвідношення сил на світовій арені. Поразка у війні на певний період відсунула Німеччину від активної ролі у світовій та європейській політиці. Значно були послаблені Великобританія та Франція. Виграли від війни США, що фактично перетворилися в економічний і фінансовій центр капіталістичного світу. Зріс і їхній політичний вплив. В результаті війни та соціальних революцій з політичної карти світу зникли імперії: Російська, Німецька, Австро-Угорська та Османська. Виникли нові держави — Австрія, Угорщина, Чехословаччина та Королівство сербів, хорватів і словенців на колишніх землях Австро-Угорщини, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія вийшли із складу Росії і стали незалежними державами. Після 125 років поневолення завоювала державну самостійність Польща. Спад виробництва, крах фінансової системи, масове безробіття спонукало правлячі кола провідних країн до більш активного державного втручання в економіку і її регулювання, одним із варіантів якого був "Новий курс'' президента США Ф.Рузвельта, обраного у 1932 р. — на противагу саморегульованій економіці Рузвельт висунув ідею "поєднання інтересш", яка включала всеохоплююче регламентування і планування економічного життя. Певні економічні реформи проводилися в демократичних країнах Західної Європи. В той же час, у цілому ряді інших країн посилюються фашистські тенденції, і особливо після встановлення гітлерівської диктатури у Німеччині в 1933 р.

35. В основі Консервативна Партія- діяльності – прихильність до традицій, стійких цінностей, свобода підприємництва, непорушність приватної власності, парламентаризм у поєднанні з монархічними традиціями. Лейбористи заперечували комунізм російського ґатунку і обстоювали винятково конституційний шлях приходу до влади. Прем'єр-міністр Рамсей Макдональд виявився зовсім не диктатором і, до того ж, послідовним прихильником Ліги Націй. Його уряду судилося проіснувати чотири роки, і 1924 р. до влади повернулися консерватори на чолі зі Стенлі Болдуїном (цей уряд проіснував до 1929 р.).      С. Болдуїн був досвідченим політиком, але виявився недостатньо активним прем'єром. Він щиро вірив у те, що після жахів і страждань Першої світової війни понад усе британці потребують миру і спокійного життя. Відтак не випадково у Локарно міністр закордонних справ О. Чемберлен грав одну з головних ролей у відродженні віри у довготривалий мир у Європі. Ця віра настільки опанувала багатьма британцями, що вони не часто замислювалися над тим, що протока Ла-Манш не може бути перешкодою для ворожої авіації...   С. Болдуїна був неспокійним часом соціальних конфліктів у Британії. Найскладнішою була шахтарська проблема. Для англійців, які непорушно шанують традиції, вугілля було не просто джерелом тепла, воно було невід'ємним атрибутом британського способу життя. Цілі покоління сформувалися з переконанням, що у світі може трапитись що завгодно, але камін, розпечений англійським вугіллям, повинен завжди палати в оселі. Проте з часом шахти стали збитковими, попит на вугілля скоротився через післявоєнну економічну депресію на континенті та конкуренцію з боку нафти.

36. На Балканському театрі восени 1915, після вступу до війни Болгарії, що прагнула відібрати у Сербії території, які вважала своїми, спільні австро-угорські, німецькі та болгарські війська впродовж місяця завоювали Сербію. Сербські війська відступили в Грецію. Допомога союзних держав запізнилася. В результаті утворився Македонський фронт, стабільний до 1918.

Італія вступила у війну на боці союзних держав, після того як їй пообіцяли Південний Тіроль, Венецію-Джулію та побережжя Далмації після перемоги над Австро-Угорщиною. Однак, італійські атаки австрійських позицій в умовах важкого гірського терену впродовж 1915-1916 років не мали жодного успіху.

Близькосхідний фронт У квітні 1915 британські та французькі війська розпочали Дарданельську операцію проти Османської імперії з метою захопити Стамбул. Операція була невдалою. Після вступу у війну Болгарії й відкриття Македонського фронту, союзні держави в грудні вивели свої війська. Після цього турки спобували прорватися до Суецького каналу, але поразка при Романі поклала край цим амбіціям.

Британські війська зазнали поразки також у Месопотамській кампанії після невдалої облоги Ель-Кута. Війська Російської імперії, проте, значно просунулися в глибину турецької території. В 1915 розпочався геноцид вірмен у Туреччині, водночас Вірменський корпус добровольців приєднався до сил союзних держав

На західному фронті тривала траншейна війна й спроби сторін зробити вирішальний прорив завершувалися або повним провалом, або незначними здобутками. Тактика ведення війни не встигала за розвитком військової технології. Захисні споруди з колючим дротом, бліндажі, кулемети створювали дуже важкі умови для наступу, тому оборона брала гору. В Другій битві при Іпрі німці вперше, порушуючи Гаазькі конвенції використали хімічну зброю. Надалі отруйні гази використовували обидві сторони, але вирішального значення це не мало.

Впродовж 1915 французькі та британські війська зробили кілька невдалих спроб прорвати лінію фронту. Німці перейшли в наступ тільки одного разу - у Верденській битві в лютому 1916. Перед битвою вони провели 8-годинну артилерійську підготовку, й не сподівалися зустріти значний опір, однак французи відважно захищалися. Німці змогли захопити форти Дуомон та Во, проте прибули французькі резерви й зупинили наступ. Впродовж літа й осені французи повільно просувалися вперед і повернули собі втрачене. Йшли безперервні артилерійські дуелі, а також боротьба за контроль повітря, оскільки вже стала очевидна розвідувальна цінність літаків.

В липні 1916 союзні держави розпочали наступ, який отримав назву битви на Соммі. Німці зміцнили свої оборонні позиції, збудувавши в тилу своїх військ оборонну лінію Гінденбурга, яка скорочувала протяжність фронту й давала кращі можливості для стримування противника.

37. Пари́зька ми́рна конфере́нція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—18. Паризька мирна конференція проходила з перервами від 18.1.1919 по 21.1.1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни (фактично допомагали лише економічними засобами) і 3 новостворені держави. Внаслідок підготовано: Версальський мирний договір 1919 з Німеччиною (підписаний 28.6), Сен-Жерменський мирний договір 1919 з Австрією (10.9), Нейїський мирний договір 1919 з Болгарією (27.11), Севрський мирний договір 1920 з Туреччиною (10.8), Тріанонський мирний договір 1920 з Угорщиною (4.6). Підготовані договори разом з угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921-22, складали основу версальсько-вашингтонської системи.

38. Починаючи з листопада 1917р., на території всієї Росії формуються опозиційні сили, які ведуть жорстоку боротьбу проти більшовиків. Це офі­церські та козачі загони на Дону, у Сибіру, національні формування в Украї­ні, на Кавказі тощо.

- безкомпромісне   політичне   протиборство   політичних   партій, груп, соціальних верств, намагання знищити противника;

- прагнення колишньої керуючої верхівки повернути багатства і владу;

- економічні помилки більшовиків (запровадження політики «воєнного комунізму»;

- політичні помилки більшовиків, які в січні 1918 р. розігнали Установчі збори та в березні 1918 р. уклали сепаративний мир з Німеччиною;

- ігнорування більшовиками козацьких традицій і звичаїв та насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі сприяло незадоволенню російського козацтва і підштовхнуло до збройної боротьби;

- розв'язання проблем у суспільстві не шляхом пошуку компромі­сів, а шляхом фізичного знищення класового ворога. Це стало можливим під впливом російських традицій «пугачовщини» й «разінщини» та через відсутність демократичних традицій;- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з Першої світової війни, страх перед сві­ товою революцією, призвело до іноземного втручання/ Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. — початок громадян­ської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти. Другий період: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтер­венції Антанти. Третій період: 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутрішніх супротивників радянської влади та іноземних інтервентів. Четвертий період: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром біло­гвардійських військ Врангеля. Наслідки громадянської війни були надзвичайно трагічними в першу чергу для народу. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Внаслідок економічної розрухи промислове виробництво впало у 1920 р. до 14% відносно рівня 1913 p., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Унаслідок застосування «білого» й «червоного» терору, від голо­ду та хвороб загинуло від 12 до 15 млн осіб.

39. Перша світова війна зробила революційні зміни в положенні жінок. Те, за що боролися кілька поколінь суфражисток і феміністок, відбулося! Жінка з "берегині домашнього вогнища" перетворилася на повноправну "робочу конячку".Правда, "домашнє рабство" теж ніхто не відміняв. Загальна мобілізація чоловічого населення зажадала залучення жінок на роботу і на службу замість пішли на фронт чоловіків.Одні відгукнулися на патріотичний заклик, більшість, залишившись без годувальника, пішли працювати, підкоряючись суворої економічної необхідності. До війни навіть відносно небагата родина могла дозволити собі мати прислугу. Наприклад, в Англії понад мільйон жінок працювали прислугою.Тепер становище змінилося. Жінки з нижчих класів воліли йти на краще оплачувану "чоловічу" роботу, і "леді" з середнього класу нічого не залишалося, як самим узяти в руки віник. Жінки замінили чоловіків, що пішли на фронт, у промисловості, в тому числі на військових заводах. Освоюючи чоловічі професії, жінок доводилося звикати і до чоловічого одягу. На ліхтар у спідниці не полізеш. Так були легалізовані жіночі штани, спочатку в якості робочого одягу.Але прецедент "унісекс" був створений. Жінок стали приймати і на військову службу. Правда, вони служили, в основному, в різних допоміжних частинах в якості медичного та технічного персоналу. У Росії після Лютневої революції був сформований "жіночий ударний батальйон смерті".

40. підписаний у Версалі 28 червня 1919 року державами-переможницями у Першій світовій війні (США, Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією тощо) з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого. Умови договору склали на Паризькій мирній конференції 1919—1920 рр. За Версальським договором, Німеччина передавала Франції Ельзас і Лотарингію. Бельгії — округи Мальмеді й Ейпен, Польщі — Великопольщу, частину Померанії та деякі частини Східної Пруссії; Бельгії — округи Мальмеді й Ейпен, Польщі — Великопольщу, частину Померанії та деякі частини Східної Пруссії. Переділ німецьких колоній.

За договором збройні сили Німеччини повинні були бути обмежені 100-тис. сухопутної армією; обов'язкова військова служба скасовувалася, основна частина збереженого військово-морського флоту підлягала передачі переможцям, були також накладено жорсткі обмеження на будівництво нових бойових кораблів.

41. Листопадова революція 1918 р, в Німеччині — революція, внаслідок якої була повалена монархія і встановлена парламентська республіка. Початком революції було Кільське повстання матросів. 9 листопада повстання в Берліні скинуло монархію, Німеччина була оголошена республікою, були створені Ради. 11 листопада було укладено Компьєнське перемир'я 1918 р. між Німеччиною і Антантою. Тимчасовий уряд — Рада народних уповноважених (з соціал-демократів і членів НСДПГ; створений 10 листопада) — зняв введений у січні 1918 р. облоговий стан, оголосив амністію політичним в'язням, увів 8-годинний робочий день, але одночасно пішов на таємну угоду з генералітетом про введення в Берлін військ для придушення виступів (у січні 1919 р.) берлінських робітників. 15 січня були вбиті лідери робітничого руху К. Лібкнехт і Р. Люксембург. За таких умов Версальські Установчі збори 31 липня 1919 р.прийняли конституцію Німеччини, що набрала чинності 11 серпня 1919 р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютиської монархії демократичною парламенською республікою.Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядку. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначався президентом і потребував довіри рейстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 «вільних міст», що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.

42.Уряд в Гуанчжоу оголосив себе національним і почав боротьбу за об'єднання Китаю. Головнокомандуючим армії Гоміндану став Чан Кайши. У жовтні-грудні 1925 р. війська під його командуванням оволоділи провінцією Гуандун, що укріпило базу революційного руху. У липні 1926 р. його армія розпочала "Північний похід", план якого був розроблений радянським радником Блюхером.

У результаті бойових дій військам Чан Кайши вдалось восени 1926 р. взяти Ухань, у лютому 1927 р. - Нанкін, у березні - Шанхай.

Після захоплення Нанкіну Чан Кайши переніс туди столицю і створив національний уряд, який отримав підтримку з боку деяких мілітаристських угруповань Півночі.

Він і його прихильники вважали, що мету досягнуто і що тепер потрібно приступити до реформаторської діяльності. Проте

КПК вважала, що революцію потрібно продовжити і стати н шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі відбувся розкол.

Чан Кайши, маючи авторитет і обтяжений союзом з КПК, що робив його маріонеткою в руках СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. Чан Кайши влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї. Тим самим він здійснив переворот, встановивши свою особисту владу.

Завдяки таким діям Чан Кайши вдалось об'єднати Китай під своєю владою. Спроба комуністів підняти повстання в Наньгані зазнала невдачі. Після цього відбувся розрив дипломатичних зв'язків між СРСР і Китаєм. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану.

43.Ініціатором створення Ліги Націй став американський президент В. Вільсон.Він вважав, що Ліга Націй буде єдиним гарантом майбутнього миру й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Його пропозиція наштовхнулася на заперечення, особливо з боку британської делегації.Згідно зі статутом головними органами Ліги Націй були Асамблея, Рада і Секретаріат. Усі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедурних питань, повинні були прийматися одностайно. До Ради Ліги увійшли США, Велика Британія, Франція, Італія й Японія, а також 5 непостійних членів від інших держав.Ліга Націй так і не змогла стати гарантом миру й захистити народи від держав-агресорів. Ліга Націй була ліквідована у квітні 1946 р.

44.Восени 1918 р. в умовах воєнної поразки Австро-Угорщини під час Першої світової війни розпочалася практична реалізація планів чеських і словацьких політичних кіл щодо утворення чесько-словацької держави. 28 жовтня 1918 р. Празький Національний Комітет у центрі Праги (Вац-лавська площа) у присутності тисяч чехів проголосив утворення Чехословацької Республіки і заявив про тимчасове взяття на себе функцій вищого органу влади. Того ж дня у Женеві між керівниками двох політичних центрів — празьким Національним комітетом і Тимчасовим чехословацьким урядом розпочалися переговори щодо практичної реалізації накреслених заходів. ЗО жовтня 1918 р. Словацька національна рада прийняла рішення про приєднання словацьких земель до Чехії у рамках єдиного державного утворення.

13 листопада 1918 р. Національний Комітет у Празі схвалив Тимчасову Конституцію, що проголошувала утворення Чехословацької Республіки. 14 листопада 1918 р. Національні збори обрали першим Президентом Т. Масарика, а уряд очолив К. Крамарж.

Насамперед були розпущені місцеві національні комітети, проведені зміни адміністративного, поліцейського й судового апаратів, створено центральний держапарат. Міністр оборони В. Клофаг оголосив створення регулярної армії, основу якої склали чехо-словацькі легіонери. Серед інших першочергових реформ уряд у 1918 р. скасував дворянські привілеї й титули, узаконив свободу слова і друку, право на страйк, запровадив 8-годинний робочий день, а також ухвалив закони про державну допомогу безробітним, розширення соціального страхування. Однією з основних була аграрна реформа — держава отримала право відчуження в громадське користування і передачу малоземельним селянам за викуп земельних володінь, що переви­щували 150 га орної землі.

Кордони республіки були визначені Версальським (1919), Сен-Жерменським (1918) і Тріанонським (1920) мирними договорами. Лідери нової держави за активної підтримки Антанти чи не найкращим чином скористалися наслідками Першої світової війни. їм вдалося не тільки зберегти в цілісності територію історичної Чехії та Моравії, ще й приєднати Словаччину та Закарпаття, а також значну частину власне угорських земель і домогтися в цілому сприятливого для неї вирішення питання Тушинської Сілезії на північних кордонах.

Чехословацька держава охоплювала площу 140,4 тис км2, де проживало 13,6 млн чол. (чехи — 6,8 млн, словаки — 2 млн, німці — 3,1 млн, угорці — 0,7 млн, українці — 0,5 млн, інші національності — 0,5 млн). Понад третину населення республіки становили національні меншини. До складу Чехо-словаччини увійшли четверта частина населення, близько 1/5 частини території Австро-Угорщини і майже 70% усієї промисловості колишньої монархії, яка протягом двох-трьох повоєнних років була повністю відновлена і мала великий експортний потенціал. Проте економічний потенціал різних частин республіки був далеко не однаковим: питома вага зайнятих у промисловості Словаччини була у 2 рази, а в Закарпатті — у 4 рази нижча, ніж у Чехії.

Томаш Масарик— учений-філософ, політичний і державний діяч, перший Президент Чехословаччини. Народився у словацько-німецькій родині. Після Віденського університету — професор філософії у Празькому університеті. Був депутатом австрійського парламенту. Під час Першої світової війни зайняв антиавстрійську позицію і сподівався на розв'язання чеської про­блеми з перемогою Антанти. У 1915 р. організував Чеський комітет у Парижі, пропонував розв'язати національні питання у Центрально-Східній Європі наданням самостійності народам Австро-Угорської імперії й автономії народам Російської імперії. Будучи президентом Чехословаччини (1918-1935), активно впроваджує ідеї гуманної демократії, під керівництвом якої в республіці розпочалося будівництво парламентської держави. Підтримував діяльність українсь­ких еміграційних кіл у Празі та інших містах. Допоміг відкрити і забезпечив фінансовою підтримкою Український вільний університет, Вищий педагогічний інститут ім. Драгоманова, Українську господарську академію.

45. Восени 1918 р. в умовах воєнної поразки Австро-Угорщини під час Першої світової війни розпочалася практична реалізація планів чеських і словацьких політичних кіл щодо утворення чесько-словацької держави. 28 жовтня 1918 р. Празький Національний Комітет у центрі Праги у присутності тисяч чехів проголосив утворення Чехосло­вацької Республіки і заявив про тимчасове взяття на себе функцій вищого органу влади. Того ж дня у Женеві між керівниками двох політичних центрів — празьким Національним комітетом і Тимчасовим чехословацьким урядом розпочалися переговори щодо практичної реалізації накреслених заходів. ЗО жовтня 1918 р. Словацька національна рада прийняла рішен­ня про приєднання словацьких земель до Чехії у рамках єдиного держав­ного утворення.

46. Вашингтонська конференція 1921—22 , конференція, що зафіксувала співвідношення сил між імперіалістичними державами на Д. Восток(Далекий Схід) е, що склалося після 1-ої світової війни. Проходіла у Вашингтоні з 12 листопада 1921 по 6 лютого 1922. У роботі Ст до. брали участь США, Великобританія, Китай, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія і Португалія; були присутні також делегати від британських домініонів і делегат, що виступав від імені Індії. Ст до. була скликана за ініціативою США, які розраховували добитися сприятливого для себе рішення питання про морські озброєння і закріплення нового співвідношення сил імперіалістичних держав в Китаї і в басейні Тихого океану. Конференція була направлена проти національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн і Радянської держави. Радянський уряд, що не отримав запрошення на Ст до., заявило 19 липня і 2 листопада 1921 протести проти усунення РРФСР — одній з головних тихоокеанських держав — від участі в роботі конференції, а 8 грудня 1921 направило протест проти обговорення на ній питання про Китайсько-східну ж. д.(залізниця) (КВЖД), «що стосується виключно Китаю і Росії». У грудні 1921 до Вашингтона прибула делегація Далекосхідної республіки, але вона не була допущена на конференцію.

47.После «позолоченного века» наступила «эра прогрессивизма», для которой характерна высокая политическая активность среднего класса и социальных низов, приведшая к масштабным социальным и политическим реформам[18]. В частности, были приняты четыре новые конституционные поправки — от 16-й до 19-й. Одной из целей движения прогрессистов была борьба с коррупцией политической верхушки США. Часть прогрессистов выступала также за закрытие питейных заведений и принятие сухого закона[19]. К прогрессистам примыкали сторонники предоставления избирательных прав женщинам[20], а также улучшения здравоохранения и модернизации в ряде других сфер общественной жизни. Поначалу движение прогрессистов действовало лишь на местном и региональном уровнях и лишь через некоторое время захватило всю нацию[21]. Многие идеи прогрессисты заимствовали из Западной Европы[22], в частности создание в 1914 г. Федеральной резервной системы[23][24]. Идеи прогрессистов разделяли многие политические лидеры США, включая республиканцев Теодора Рузвельта, Роберта Лафолета, Чарльза Хьюза, Герберта Гувера и демократоив Уильяма Брайана, Вудро Вильсона и др.

Начиная с администрации Джеймса Монро, федеральное правительство США переселяло коренное индейское население на запад, где для него были созданы резервации.Значительная часть и индейцев была ассимилирована.

Американские солдаты на Филиппинах

В этот период Соединенные Штаты начали свой подъем как международная держава, принимая участие в вооруженных конфликтах, в частности, в Испано-американской войне, которая привела к освобождению Кубы от испанского владычества и присоединению бывших испанских колоний Пуэрто-Рико и Филиппины к владениям США. В Первую мировую войну американские вооруженные силы не входили до апреля 1917, но в этот период США, ранее придерживавшиеся политики изоляционизма, активно участвовали в европейской политике, особенно в Гаагских конференциях.

48. Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської Америки, проте мала для їхнього розвитку суттєві наслідки. Ріст споживання сільськогосподарської продукції та сировини у воюючих державах привів до зростання ціни на цю продукцію. Це збільшило прибутки латиноамериканських країн. невирішеного аграрного питання долучилися проблеми‚ притаманні промислово розвиненим країнам. Війна також привела до згортання капіталовкладень європейських держав, із чого негайно скористалися США. Після відкриття в 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, виросли політична вага і вплив Сполучених Штатів. Важливою політичною подією 1930-х років стала революція на Кубі (1933-1934 рр.). В результаті якої було повалено диктатуру Мачадо і проведено цілий ряд демократичних і соціальних реформ, обмежено вплив іноземного капіталу, Період 1920-1930 рр. позначився і декількома міждержавними конфліктами, які були зумовлені невизначеністю кордонів у важкодоступних регіонах. У Мексиці внаслідок революції 1910-1917 рр. до влади до­ступилася нова політична еліта. 1 травня 1917 р. було прийнято одну з найбільш демократичних на той час конституцій. У Мексиці внаслідок революції 1910-1917 рр. до влади до­ступилася нова політична еліта. 1 травня 1917 р. було прийнято одну з найбільш демократичних на той час конституцій.

49.Сен-Жерменский мирный договор — мирный договор, подписанный в Сен-Жерменском дворце по итогам Первой мировой войны между странами Антанты и новообразованной республикой Австрия.Вследствие распада Австро-Венгрии мирное урегулирование с её двумя частями осуществлялось посредством подписания с ними отдельных договоров. Соглашение с Австрией было подписано 10 сентября 1919 года в парижском предместье Сен-Жермен-ан-Ле. Австрия признала отделение от нее Венгрии, Чехословакии, части польских территорий, также согласилась на территориальные уступки в пользу Королевства Сербов, Хорватов и Словенцев и Румынии. К Польше была присоединена Западная Галиция, к Чехословакии – Закарпатская Украина. Трансильвания и часть Баната, входившие ранее в состав Австро-Венгрии, были переданы Румынии. Румынии была передана и Буковина. Австрия также теряла Южный Тироль и Истрию, отходившие к Италии. К тому же Королевство Сербов, Хорватов и Словенцев получило от Австрии Далмацию, части Западной Крайны, Каринтии и Штирии.

Тріанонський договір — мирний договір, укладений 4 червня 1920 року між союзними державами Антанти у Першій світовій війні та Угорщиною. Остання погодилася на значні обмеження та втрату територій, у тому числі Закарпаття і частину Словаччини на користь Чехо-Словаччини. У 1920-30-их pp. угорські ревізіоністичні кола домагалися скасування Тріанонського договіру і повернення втрачених земель до «Великої Угорщини».Тріанонський мирний договір став складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. Вступив у силу з 26 липня 1921р.

Севрський мирний договір — був підписаний 10 серпня 1920 р. у Севрі (поблизу Парижа) султанським урядом Туреччини і союзними державами — переможницями в Першій світовій війні (Великобританією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Грецією, Польщею, Португалією, Румунією, Королівством сербів, хорватів і словенців, Хіджазом, Чехословаччиною та дашнакською Вірменією).Севрський мирний договір був складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. Мав на меті не тільки відторгнення від Османської імперії арабських районів, але й розчленовування власне турецької території, придушення кемалістської революції, створення плацдарму для імперіалістичної інтервенції у Радянську Росію. В основу договору були покладені умови угоди Сайкса-Піко і рішення конференції держав у Сан-Ремо в квітні 1920 р.

50.­Політика більшовиків (комунізму) під час громадянської війни значною мірою спричинила розвал економіки. Прагнучи зразу ж установити соціалістичний лад в економіці й водночас забезпечити продуктами Червону армію та голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому під назвою воєнного комунізму. Вона включала націоналізацію всієї землі та промислових підприємств, примусову трудову мобілізацію, раціонування урядом продуктів і товарів та найбільш ненависний захід— експропріацію зерна у селян. більшовицькі чиновники конфісковуючи зерно для потреб уряду. Призвело зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, і так Ленін на зїзді партій переконав своїх товаришів погодитися на проведення нової економічної політики (непу). неп скасовував урядовий контроль над внутрішньою торгівлею, знову віддавав в оренду колишнім власникам невеликі виробництва й навіть заохочував чужоземні капіталовкладення,також відступив від політики створення колективних господарств.

61 Можна сказати, що підготовка даного пакту розпочалася ще в 1927 році, коли міністр закордонних справ Франції Бріан звернувся до США з пропозицією укласти двосторонній договір «про вічну дружбу і заборону звернення до війни як знаряддя національної політики», розраховуючи цим договором підняти авторитет Франції.

Державний секретар США Келлог спочатку не звернув уваги на цю пропозицію, але потім вирішив використати ідею Бріана задля посилення впливу США на світову політику й створення нового політичного об'єднання держав на противагу Лізі Націй. Він послав ноту-відповідь Франції з пропозицією укласти не двосторонній, а багатосторонній договір між «головними державами світу» про недопустимість війни між ними. Келлог познайомив уряди ряду держав з цим листуванням.

Всі країни схвалили таке рішення, але кожна намагалася зробити деякі виключення. Так, Англія обумовлювала собі “право самозахисту” і одночасно заперечувала проти участі держав, які ще не набули світового визнання (йшлося насамперед про СРСР). Франція, Японія та Італія також настоювали на законній самообороні.

В результаті тривалого вдосконалення цей пакт було підписано 15 державами на чолі із США та Францією 27 серпня 1928 року в Парижі. Загалом до цього пакту приєдналося 69 країн.

Цей договір безперечно мав позитивне значення:

- Важливим був факт колективного проголошення державами “права на мир” та відмови від війни як інструменту державної політики.

- Універсальна форма пакту відкривала можливості приєднання до нього залежних та напівколоніальних країн.

- Цей пакт поклав певні зобов’язання на держави перед громадською думкою.

Разом з тим пакт мав і ряд недоліків:

- Відмова від “права на війну” не підкріплювалася жодними зобов’язаннями про роззброєння чи хоча б обмеження гонки озброєнь.

- Невизначеність формулювань, зокрема про заборону війни.

Радянський Союз також приєднався до цього пакту і ратифікував його 29 серпня 1928 року, хоча і відзначив публічно недоліки цього пакту. Вже на початку 1929 року Радянський Союз і деякі сусідні держави підписали протокол про негайне набрання сили пакту Бріана-Келлога.

Загалом пакт Бріана-Келлога не справдив надій людства. Відсутність гарантій та двозначність формулювань підривали його ефективність, і такі держави-агресори, як Японія, Німеччина та Італія вже на початку 30-х років грубо порушили його.

62 Внутрішньополітична криза в Росії на початку 20-х років поставила питання про можливість дальшого утримання влади більшовиками. Політика "воєнного комунізму" призвела до масових селянських повстань, які охопили територію України, Поволжя, Кубань та Дон. Активізувався рух басмачів у Туркестані.

Найбільшим було повстання на чолі з А. Антоновим, що охопило Воронезьку і Тамбовську губернії. Чисельність учасників опору становила 50-70 тис. чол. Продовжувалася і повстанська боротьба в Україні під керівництвом Н. Махна.

Найбільш організованим і небезпечним для більшовиків було повстання моряків Кронштадта навесні 1921 р. Повсталі поряд з економічними вимогами висунули і політичні: "Ради — без комуністів". Проти повсталих було кинуто регулярне військо під командуванням М. Тухачевського. 10 днів тривав штурм Кронштадта. Після придушення опору органами ВЧК було проведено масові репресії.

У ряді міст відбулися робітничі страйки. Так, західносибірські залізничники, організувавши збройні загони, захопили і тримали під контролем майже всю територію Тюменської губернії, перервали залізничне сполучення Сибіру з центром країни.

Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшовицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особливо щодо селянства. Навесні 1921 р. Леніну вдалося переконати партійне керівництво в необхідності впровадження нової економічної політики:

Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції та масових виступів населення.

Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП(б), який у березні 1921 р. прийняв резолюцію "Про заміну продрозверстки продподатком". Податок встановлювався вдвічі меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р.

Відповідно у промисловості було проведено децентралізацію управління; підприємства об'єднувалися у трести та переводилися на господарський розрахунок, деякі поверталися колишнім власникам; вводилась відрядна оплата праці; дозволялась оренда; залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.

Вказані заходи сприяли відновленню ринкових відносин, фактично ліквідованих у часи "воєнного комунізму". З метою їх нормального функціонування запроваджувалась нова система оподаткування, вводилась і нова конвертована грошова одиниця — червінець, забезпечений золотом.

Але більшовицьке керівництво вважало неп тимчасовою політикою і не бажало відмовлятись від комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишалися в його руках: зберігався значний державний сектор (важка і більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.

Таке суперечливе становище спричиняло постійні кризи; приводом до їх виникнення була відмова селян здавати державі хліб за заниженими цінами.

Кризи супроводжувалися загостренням політичної боротьби у партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна — прихильники військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.

Хоча неп і не став довгостроковою політикою, завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване в роки Першої світової і громадянської воєн, на деякий час зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавились торгівля і товарообмін, було знято соціальну напругу.

63 У Північній Африці він набув форми відновлення незалежності держав, що раніше тут існували. У XX ст. ці вимоги, як правило, поєднувалися з програмами модернізації держав за європейським зразком. Яскравим прикладом стала національно-визвольна боротьба у Марокко, де населення піднялося на повстання. З'явилася Республіка Ріф, що проіснувала 6 років (1920-1926). Повсталим вдалося розгромити під Анвалем іспанську армію.

Після об'єднання зусиль Іспанії та Франції, коли було застосовано танки і залучено частину марокканців, колонізаторам вдалося відновити своє панування.

У Центральній і Південній Африці опір колонізаторам носив характер періодичних збройних виступів під керівництвом місцевих вождів. Враховуючи перевагу європейців в озброєнні та ворожнечу між різними племенами, вони становили небезпеку для колонізаторів.

Перша світова війна нічого не змінила в житті африканців. Значних бойових дій на їхній території не велося. Німецькі колонії порівняно легко захопили війська країн Антанти. Єдиний значний фронт виник для захисту Суецького каналу. В бойові дії на боці Антанти було втягнуто Єгипет. Своєрідною віддякою за це стало надання йому у 1922 р. незалежності. Проте англійські війська залишились у країні, в їхніх руках знаходився Суецький канал і таке становище було закріплено договором 1936 р.

Колишні німецькі колонії були оголошені підмандатними територіями. Формально це означало контроль над ними з боку Ліги націй. Оскільки головну роль у Лізі націй відігравали колоніальні держави (Англія та Франція), вони нічого не змінили у системі управління колоніями. Змінилась лише метрополія. Камерун і Того були передані в управління Франції, Намібія і Танзанія — Великобританії, Руанда — Бельгії.

Найбільш розвиненою країною Африки був Південно-Африканський Союз — англійський домініон, створений у 1910 р. після об'єднання бурських республік та англійських колоній на півдні Африки. Наявність значних природних ресурсів дала можливість провести тут індустріалізацію і тим самим зміцнити економічну самостійність.

Домінування бурів серед білого населення ПАС зумовило витіснення англійців з бізнесу і державного апарату. Це мало серйозні наслідки для корінного чорношкірого населення. Бури виступали проти надання африканцям будь-яких прав. Вони встановили в ПАС режим расової дискримінації та сегрегації.

Організованих форм набула боротьба небілого населення ПАС у 20-х роках. Ініціатором руху стала індійська община, яка, використовуючи тактику ненасильницьких дій, досягла значних успіхів.

Приклад індійців перейняли африканці, в 1923 р. утворивши Африканський національний конгрес. Поступово АНК переріс у масову організацію.

64 З березня 1918 р. Брестський принизливий, грабіж¬ницький мир між Росією, з однієї сторони, і Німеччи¬ною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною — з другої, був підписаний. Мирний договір, зокрема, передбачав: припинення стану війни, демобілізацію російської армії, відторгнення від Росії Прибалтики, Білорусії й України, визнання Росією Центральної Ради, виведення російських військ з Карса, Ардагана й Батума, відновлен¬ня невигідного для Росії торговельного договору 1904 р. тощо. Загалом було підписано 6 документів: мирний до¬говір Росії з державами Четверного союзу (з 13 статей), заключний протокол та додаткові договори з кожною з цих держав.

Брестський договір містив дуже тяжкі умови для Росії, але був своєрідним компромісом з Німеччиною, вивів Ро¬сію з війни, дав їй можливість мирного перепочинку.

Країни Антанти й США ще намагалися не допустити ратифікації договору, обіцяючи зброю та гроші, якщо Ро¬сія буде воювати. В ноті від 5 березня радянський уряд за¬питував уряд США, чи може Росія у випадку відновлен¬ня воєнних дій конкретно «розраховувати на підтримку США, Великобританії й Франції в боротьбі проти Німеч¬чини». Західні держави навіть не відповіли на цю ноту. "Посол Френсіс категорично заявив: «Ми не визнаємо Брест-Литовського миру». А президент США, звертаючи¬ся телеграмою до з'їзду Рад, наполягав відхилити договір, обіцяв дати по 100 золотих карбованців за кожного росій¬ського солдата, який воюватиме проти Німеччини. США, які до весни 1918 р. втратили у війні проти Німеччини 162 солдатів, вимагали продовження участі у війні Росії, яка на той час утратила вбитими понад 2,3 млн чоловік.

IV Надзвичайний з'їзд Рад, незважаючи на вкрай тяж¬кі умови Брестського мирного договору, ратифікував йо¬го 15 березня 1918р. Понад 2/3 делегатів (784 особи) про¬голосували за ратифікацію (проти — 261, утрималися — 115). 17 березня Брестський мирний договір був ратифі¬кований також Німеччиною й набрав сили.

Брестський мир мав серйозні наслідки для міжнарод¬них відносин. У березні війська Антанти висадилися в Мурманську, щоб... не допустити його захоплення німця¬ми. У квітні почалася відкрита збройна інтервенція Япо¬нії, а пізніше Англії, Франції й США на Далекому Сході. Новостворена Закавказька федерація розірвала відносини з Росією. Турецькі війська захопили Баку, а Грузія вийшла з федерації й уклала договір з Німеччиною про введення німецьких військ на її територію. Німеччина й Австро-Угорщина окупували Україну та Румунію, постійно роз¬ширяли зони окупанії в Курській і Воронезькій губерніях, на Дону і в Криму. Практично вся Східна Європа й Кавказ були окуповані військами Четверного союзу. На тери¬торії Росії в березні 1918 р. перебували понад 1 млн ні¬мецьких солдатів і офіцерів (улітку — вдвоє менше — до 53 дивізій) та майже 300-тисячна австро-угорська армія.

Після вбивства 6 липня 1918 р. в Москві лівими есе¬рами німецького посла фон Мірбаха 27 серпня радян¬ський уряд змушений був підписати додаткові угоди до Брестського договору. Зокрема, радянська Росія зобов'я¬зувалася виплатити Німеччині 6 млрд марок (у тому чис¬лі передати їй близько 245,6 т золота, товарів на 1 млрд марок до 31 березня 1920 р. і 2,5 млрд марок кредитними білетами позики).

О 5-й годині ранку 11 листопада сторони підписали перемир'я. Уже об 11 годині ранку 11 листопада 1918 р. воєнні дії скрізь припинилися. Прогуркотів артилерій¬ський салют у 101 постріл. Перша світова війна, яка три¬вала 51 місяць і 2 тижні, під час якої було вбито 9,2 млн військовослужбовців і 0,5 млн чоловік цивільного насе¬лення, 21,1 млн чоловік поранено, закінчилася Комп'енським перемир'ям.

13 листопада 1918 р. радянський уряд анулював Брест¬ський і всі додаткові договори з Німеччиною та її союз¬никами. Почався новий етап розвитку міжнародних від¬носин.

65, Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів, спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі.

В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану, Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР).

В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конст. Документи: Декларацію Договір Російської, Української , білоруської, закавказької республік про утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція проголосила, що СРСР є "добровільним об'єднанням рівноправних народів, що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу.

В 1925 р. на ІІІ зїзді Рад було оформлено входження в Союз Середньої Азії.

66, Криза почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Це був крах ринку цінних паперів. Так неодмінно мав завершитись спекулятивний бум і штучне завищення їх курсу. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38%.

Ця криза завершила історичну еволюцію типу господарюван ня, притаманного кінцю XIX - початку XX ст.

Однією з головних причин економічної кризи, яка є неминучою і необхідною умовою економічного циклу, вважають невідповідність між виробництвом (пропозицією) і попитом, тобто на ринку вироблених товарів було більше, ніж попиту на них. Це криза відносного перевиробництва і перенакопичення капіталу. Щоб звільнитися від затоварювання, виробники під час кризи занижують ціну, скорочують виробництво, звільняють робітників, припиняють капіталовкладення. Коли виробництво товарів і попит на них вирівнюються, починається вихід з кризи в новий економічний цикл. Це була типова картина другої половини XIX - початку XX ст. Але економічна криза 1929-1933 pp. була не звичайною. Циклічна криза перевиробництва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 pp. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. В ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і розширення її на всі галузі господарства. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання.

Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотен тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави.

Криза 30-х років, на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали країни, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Зрештою, це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів забезпечення економічної незалежності.

Єдина країна, якій вдалось уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація.

Глибина і тривалість кризи визначались значною мірою тим ударом, якого завдали світовому господарству світова війна і ді держав-переможців після неї. Традиційні господарські зв'язки були порушені. Світова економіка була перевантажена борговя ми зобов'язаннями. Війна породила безпрецедентне зростанм американської економіки і перетворила США у світового кредиі тора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати реї парації, які своєю чергою поверталися в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами. Вся світова економікЛ стала залежною від благополуччя американської економіки, але саме цього не було.

Криза відбилась і на міжнародних відносинах. Країни Заходи віддали перевагу діям, які перекладали труднощі кризи один на одного, а не пошуку спільного шляху виходу з кризи. Митні І торговельні війни загострили відносини між провідними країнаї ми і паралізували їх здібність підтримувати світовий порядоЛ Цим скористалися агресивні держави. Першою з них була Япо-| нія, яка кинула відкритий виклик Версальсько-Вашингтонськія системі, порушила Вашингтонські домовленості щодо Китаю* захопивши Маньчжурію.

68 Італія була середньорозви-нутою країною Європи. Участь у Першій світовій війні коштувала їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн. поранених, країна втратила третину національного багатства. Після поразки біля Капоретто в жовтні 1917 р. вона опинилась на межі повної катастрофи і тільки допомога військ Антанти врятувала Італію.

Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності.

Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдались. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій), даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".

Важке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращення життя населення. Довіра до нього і до конституційного ладу впала. Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії, ще більше загострили соціальні проблеми і призвели до розгортання масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувались захопленням заводів і створенням ФЗР - фабрично-заводських рад, які брали на себе функції місцевої влади.

Виникнення фашизму. Виклик праву власності налаштував проти робітничого руху дрібних господарів (ремісників, торгівців і т.д.) й селянство, які до того ж не довіряли існуючій владі.

Настрої цих прошарків населення відбились у фашистському русі, що виник у 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії.

У 1919-1920 pp. фашисти не становили серйозної небезпеки. На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандату.

Зростанню їх впливу сприяли реваншистські настрої, які охопили всі прошарки італійського суспільства. На цій хвилі фашисти вдались до силових дій, захоплюючи ті території, які обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919 р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д'Аннунціо захопив порт Фіуме. Це сприяло створенню над фашистами ореолу патріотів.

Весною 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження "великої нації" почали погроми робітничих організацій. У відповідь робітники організували загони "народних сміливців", які вступали у справжні бої з чорносорочечниками. Італія стала ареною масового насильства, а уряд не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність. У листопаді 1921 р. фашисти об'єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні ("дуче" - вождь). Тоді ж у робітничому русі стався розкол.

69 Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18.

Після відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Л.Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники сепаративного українського більшовицького уряду Ю.Медведєв і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками УЦР, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О.Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради) і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.

О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині й Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край. На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р.) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини. Зобов'язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918 поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918 р., Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на території України і укладений ним договір із країнами Четверного союзу, Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду, громад та установ УНР, укласти з нею мирний договір.