26. Історія Української Греко-Католицької Церкви в хvі-хvііі ст.

Украї́нська Гре́ко-Като́лицька Це́рква — одна із двадцяти двох Східних Католицьких Церков свого права, які перебувають у сопричасті з єпископом Риму.

Українська греко-католицька церква єдина з українських Церков, що має безперервну ієрархічну спадкоємність з часу заснування у Х ст. Київської митрополії. У 1596 Київський митрополит Михайло Рагоза, 5 єпископів та 3 архімандрити підписали Берестейську унію, в якій визнали церковну владу єпископа Рима, вийшовши тим самим з-під юрисдикції Константинопольського патріарха. У 33-х артикулах унії єрархія визначила умови, на яких згідна прийняти єдність з Римським престолом. Більша частина цих артикулів була покликана зберегти богословську, літургійну та канонічну ідентичність Унійної Руської Церкви: залишити у Символі віри "від Отця ісходить", не вносити змін у порядок здійснення тайни хрещення, збереження одруженого священства, залишити три види Літургії (св. Івана Золотоустого, св. Василія Великого, св. Григорія Двоєслова).

Нова греко-католицька церква була з православними обрядами але визнавалися догмати католицької церкви, а головою визнавали Папу римського. Це викликало перехід у католицтво частини руської знаті,що у свою чергу призвело до дуже сильного загострення ситуації в країні. Національне відродження на українських землях викликало появу братського руху та козацтва. Греко-католицькі церкви з'явилися внаслідок унії частини православної церкви з католицькою церквою. Почався розвиток літератури староукраїнською мовою.

27. Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.

Після татаро-монгольської навали будівництво на території України підпорядковується завданням оборони. У XII-XV ст. будуються переважно фортеці з баштами, укріплені монастирі, замки у Кам'янець-Подільському, Львові, Луцьку, Кременці, Білгороді-Дністровському. Їхні стіни високі та неприступні, але на деяких можна побачити декоративний орнамент у вигляді української плахти або вишиванки, викладений з червоної цегли. Найкращим прикладом є Хотинська фортеця у Чернівецькій області зі стінами 30-35 метрів, який чудово зберігся до сьогодні.

Монастирі-фортеці XV століття теж схожі на замки. Головний собор монастиря стояв або посеред двору, або в системі оборонних стін. Храми були обов'язково пристосовані до оборони, адже нерідко траплялося, що вони ставали притулком від ворога не лише для ченців, але й для мирян.

Луцька фортеця.

Серед вузлових пунктів на південному кордоні Великого князівства Литовського виділялося місто Луцьк. У XIV ст. князь Любарт Гедімінович на місці давньоруської фортеці звів тут потужний кам’яний замок європейського зразку. Він являв собою практично неприступну твердиню на узвишші, оточену високими стінами з трьома баштами. В міру вдосконалення вогнепальної зброї зводилися додаткові укріплення.

Кам’янець-Подільська фортеця.

У місті склався надзвичайно потужний фортифікаційний комплекс. Чималою мірою цьому сприяло розташування старої частини міста на скелястому узвишші, оточеному петлею річки Смотрич. Ще за давньоруської доби місто отримало укріплення, але найбільшого розмаху їхнє будівництво набуло наприкінці XIV та у першій половині XV ст. Міське поселення було захищене системою кам’яних стін із баштами, які носять назви на честь ремісних цехів, що фінансували їх зведення, – Гончарна, Ковальська, Столярна, Кушнірна.

А перешийок, котрий з’єднував плато старого міста з материком, перебував під захистом міцного кам’яного замку, чиї башти (нині їх збереглося 12) створюють незабутній силует. У XVII ст. замок було підсилено із західного боку додатковими кам’яно-земляними укріпленнями за бастіонною системою. Цей дивовижний ансамбль, над відтворенням історичного вигляду якого ретельно працювали реставратори (зокрема, О. Пломеницька), залишається одним з найбільш романтичних місць України.

Ще одна знаменита твердиня у цьому регіоні – Хотинська фортеця. Доволі компактний, але міцний замок з високими кам’яними стінами та п’ятьма баштами був у 1621 р. Свідком блискучої перемоги козаків гетьмана Сагайдачного разом з польським військом над величезною армією султана. А через три з половиною століття кіноглядачі сприйняли Хотинську фортецю як вельми підхожий антураж для пригод трьох мушкетерів. Кам’яні укріплення споруджувалися тут ще за князя-короля Данила Галицького. Проте найзначніший комплекс робіт було здійснено у ті роки, коли Хотином володів молдавський господар Стефан Великий (XV ст.). Саме тоді стіни замку сягнули товщини 8 м і висоти понад 30 м.

Від XVI до початку XІХ ст. Хотинська фортеця належала Туреччині; на замовлення турків на початку XVIII ст. замок оточили земляні бастіони Нової фортеці.

«Молдавський слід» залишився і в величезній Білгород-

Дністровській (Аккерманській) фортеці. Ще за античної доби тут існувало давньогрецьке місто Тіра. На його руїнах спершу було вибудувано муровану цитадель з потужними наріжними баштами, орієнтовно XIII–XIV ст..

За молдавського періоду, у XV ст., споруджено зовнішні укріплення з численними баштами (донині збереглося 20) площею 9 га; пізніше тут проводила реконструкції турецька, а потім російська військова влада.