47. Антична культура і освіта

Школа і педагогіка пройшли багатовіковий історичний шлях..Відродженню і успішній розбудові національної системи освіти в Україні великою мірою може прислужитися використання досвіду педагогів, древніх мислителів Античного світу. Зародження педагогічної думки в Древній Греції пов'язаний з культурою міст-полісів (держав) (VI – IV ст. до н. е. ), коли виховання зайняло важливе місце в суспільстві. Держава починає брати на себе навчання заможніших. Школи були невеликими — 20 – 50 учнів з одним вчителем. Учні розміщувалися в будинку вчителя, або просто на вулиці міста. Учитель сидів на високому стільці, а діти — навпроти на низеньких складних табуретах. Писали на колінах. Навчалися одночасно діти різного віку: коли одні відповідали вчителю, інші виконували завдання. Заняття проходили цілий день з невеликою перервою на обід. Канікул не було — вихідні випадали на міські та сімейні свята. Платили вчителям небагато — приблизно стільки ж, скільки заробляли середні майстри. Соціальний статус вчителя, особливо в навчальних закладах початкового рівня, був дуже низьким. Книг було мало. Знання засвоювали на слух — з голосу вчителя. Виховання дівчаток та дівчат-спартанок мало відрізнялося від чоловічого. Воно складалося переважно із фізичних та військових вправ з диском, списом, дротиком, мечем. В такому ж малому об'ємі давалась загальноосвітня підготовка. Таким же вільним, як і в юнаків, була сексуальна поведінка. Виховна традиція Спарти в результаті стала дуже поганою. Гіпертрофована військова підготовка, фактична неосвіченість молодого покоління — таким є результат одного з перших в історії дослідів державного виховання. Початкову освіту давали приватні платні школи: мусичні та гімнастичні. В мусичних школах навчались школярі 7 – 16-річного віку, в гімнастичних школах або палестрах — 12 – 16-річні підлітки. Зазвичай учні відвідували одночасно обидва типи вказаних закладів. Мусична школа давала переважно літературну та музичну освіту з елементами наукових знань. В гімнасіях вдосконалювали освіту юнаки 16 – 18 років. Акцент робився на вправах, що укріплювали та розвивали тіло. Водночас відшліфовувалися і розумові здібності. В гімнасії завжди можна було послухати популярного політика або філософа. Наприклад, відомо, що для великого мислителя давнини Сократа одним із улюблених місць для зустрічей зі слухачами був Лікей. Вершиною виховання і освіти вважалось перебування 18 – 20-річних юнаків в ефебії — громадській установі, де викладачі, які знаходилися на службі у держави, навчали військовому ремеслу: верховій їзді, стрільбі із лука і катапульти, метанню дротика та ін.

46.Школа і педагогічна думка в епоху середньовіччя та Відродження.

Епоха європейського середньовіччя охоплює часовий період V-поч. XVI ст. В епоху, що розглядається, у Західній Європі склалися такі основні типи виховання й освіти: церковне, рицарське, бюргерське та практичне. Окремим було виховання жінок. Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими. Найбільш поширеними були парафіяльні школи. Ці школи виникали при парафіяльних церквах, утримувалися священно­служителями і призначалися для навчання дітей парафіян. У всіх церковних школах вчителями були духовні особи. Освіта мала строго теологічний характер. Лицарське виховання одержували діти світських феодалів. Його метою було виробити у майбутніх лицарів (“панів землі i селян“) кріпосницьку мораль, навчити вести себе у “вищому товаристві“ i дати вiйськово-фiзичну підготовку через часті озброєні сутички між феодалами. Система практичного виховання охоплювала основну масу бідного населення, яке, як уже відомо, не отримувало будь-якої організованої освіти у школах. Сюди входили передусім селяни, а також – дрібні ремісники. Їх діти виховувалися батьками в повсякденній працi на городі, в полі, у майстерні. Навчання праці, що було безпосередньою метою такого виховання, i сама праця здійснювались одночасно. Міське (або бюргерське) виховання з’явилося у зв’язку з ростом міст i розвитком торгівлі у X-XI ст. та появою нового соціального стану – горожан (бюргерів). Виховання й освіта жінок в епоху середньовіччя також мали становий характер. Дівчата знатного походження виховувались у сім’ях під наглядом матері i спеціальних виховательок, а також у пансіонах при жіночих монастирях. Дівчат вчили читати, писати, а в пансiонах вони вивчали ще й латинську мову, знайомились з біблією, привчалися до благородних манер. Педагогічна думка в епоху середньовіччя була також пронизаною духом релігійної ідеології. ЇЇ у певній мірі представляли думки про релiгiйно-моральне виховання, що знаходили своє вираження у богословській та філософській літературі. У XII-XIII ст. почали з’являтися окремі керівництва по вихованню дітей вищої феодальної знаті. Одним з найбільш відомих таких творів є твір Вiнцента із Бове (XIII ст.) “Про настанови синам правителів i благородних людей“. Цей твір складали переважно великі уривки про виховання з різних джерел. Характерною ознакою культури Відродження стають ідеї гуманізму, у зв’язку з якими формується новий погляд на світ i людину. Ідеї гуманізму проникають i в тогочасну педагогіку, яку ще називають гуманістичною педагогікою. Педагоги-гуманісти піддали різкій критиці всю середньовічну схоластичну систему виховання і навчання, протиставили їй таке виховання, що розвиває людину розумово і фізично, формує в неї високі моральні якості. Одним із головних завдань гуманісти вважали ознайомлення учнів з кращими творами латинських і грецьких авторів, з біблією й іншими джерелами в оригіналі, у неспотворених церквою формах. У повній відповідності з античністю педагоги-гуманісти дбали, щоб формувалось здорове тілом i духом підростаюче покоління. Важливою звучала вимога багатьох гуманістів здійснювати навчання у школах рідною мовою. Гуманісти по-новому ставили питання про освіту жінок, вважаючи, що вони мають право навчатися у школах різних типів. гуманізм охоплює перш за все тогочасну педагогічну думку i не вносить кардинальних змін в освітньо-виховну практикуПродовжували розвиватись міські школи, в більшості яких навчання здійснювалось рідною мовою. Тут здобували початкову освіту діти ремісників i торговців. В цей же час виникають школи для дівчат, як правило приватні, але були й державні.