11. Економічні інструменти нбу з регулювання ліквідності: ком. Банків України.

Комерційні банки зазнали значних негативних наслідків у період фінансової кризи, але для їх підтримки Національний банк України постійно використовував різні інструменти, аналіз яких ми наведемо далі, а також визначимо ефективність їх дії.

Напруження щодо ліквідності банківської системи, зумовлене впливом світової фінансової кризи на грошово-кредитному ринку, спостерігалося із жовтня 2008 р. Аби стабілізувати ситуацію, Національний банк України запровадив додаткові заходи щодо діяльності банків. Основні з них були спрямовані на розширення можливостей банків щодо підтримки ліквідності через механізми рефінансування; недопущення відтоку коштів клієнтів з банківської системи; безперебійне здійснення платежів; тимчасове лімітування відхилень між курсами купівлі та продажу готівкової іноземної валюти; пом’якшення умов формування обов’язкових резервних вимог; обмеження попиту банківських установ на іноземну валюту.

З метою стабілізації ситуації, що склалася в банківській системі, НБУ розробив нову редакцію Положення “Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України”, яка була затверджена постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2009 року № 259, і впровадив її у практику. Цей нормативний документ був покликаний удосконалити механізм та інструменти регулювання грошово-кредитного ринку й ефективного їх використання для регулювання ліквідності банків.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України “Про вдосконалення процедури підтримки ліквідності банків” від 30 квітня 2009 р. № 262 НБУ здійснював рефінансування за різними механізмами для банків І та II категорій. Так, регулювання ліквідності банків І категорії здійснювалося шляхом застосування стандартних інструментів рефінансування, а кредитна підтримка банків II категорії – відповідно до Положення “Про кредитну підтримку Національним банком України банків України” в разі реальної загрози стабільності їх роботи. Регулятор також змінив для банків умови отримання кредитів рефінансування для підтримання ліквідності. Відповідно до них банки оцінювалися за кількісними (норматив адекватності регулятивного капіталу, рентабельність активів, відношення активів НБУ до загальних активів банку тощо) та якісними показниками (наявність вчасно не виконаних розрахункових документів клієнта, надання кредитів під малоліквідне забезпечення, під цінні папери власної емісії тощо). Наявність одного із основних якісних показників слугувало підставою для відмови в наданні Національним банком кредиту. Кредити рефінансування банків II категорії надавалися строком до одного року.

НБУ здійснює управління ліквідністю банк. системи в процесі регулювання грошово-кредитного ринку, використовуючи при цьому інструменти:

- інструм. Банківського нагляду:

+економ. Нормативи ліквідності;

+економ. Нормативи адекватності капіталу;

- інструм. Грошово-кредитної політики:

+обов’язкові резерви;

+процентна політика;

+операції з рефінансування банків;

+операції прямого та зворотного репо;

+опер. З обміну іноз. Валюти на національну;

+стабілізаційний кредит;

+операції з власними борговими зобов’язаннями;

+опер. З держ. облігаціями.

12. Застава майна – форми забезпечення банківського кредиту: сутність, вибір предмета застави, оцінки ліквідності застави, визначення вартості застави, співвідношення суми боргу перед банком і вартості застави.

Застава - спосіб забезпеч. зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.

Предметом застави не можуть бути: культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором. Застава майна може здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення - варанта тощо) кредиторові.

Класифікацію предметів застави за мірою їх ліквідності можна здійснювати:

І клас ("5") - абсолютно ліквідні активи (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення);

II клас ("4") - високоліквідні активи (дебіторська заборгованість, інші оборотні активи);

III клас ("3") - середньоліквідні активи (виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, довгострокові фінансові вкладення);

IV клас ("2") - низьколіквідні активи (основні засоби, нематеріальні активи, обладнання, незавершене будівництво).

Оцінка вартості застави – важливий і дуже не простий етап, що безпосередньо випливає за визначенням достатньої (тобто необхідної з погляду банка – кредитора) вартості застави.Оцінка вартості застави, його адекватні суми кредиту, здійснюється в більшості випадків приблизно. Справа не тільки втому, що заставники, як правило, виявляють завищену вартість свого майна. Але об’явлена оцінка цінностей, що закладаються, пов’язане з визначення їхньої ринкової вартості, але в наших умовах коли ринки тих, або інших товарів або ще зовсім відсутні, або тільки почали формуватися, цей механізм практично поки не працює.

13. Застава майна – форми забезпечення банківського кредиту: укладення договору застави, нагляд банку за заставленим майном, порядок звернення стягнення на заставлене майно, його реалізації та погашення кредиту за рахунок виручки від реалізації заставленого майна.

Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фіз., юр. особи та держава. Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із органом, який здійснює управління корпоративними правами держави в цьому товаристві у порядку, передбаченому для державних підприємств. З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі. Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави. До третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.