23. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади: поняття та характеристика.

Законодавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття законів. Головною функцією законодавчої влади є законодавче регулювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще дві додаткові функції: 1)установчу; 2) контрольну. Установча функція законодавчої влади полягає в тому, що парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств, а також інших вищих державних органів. Наприклад, Верховна Рада України дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, Генерального прокурора та інших керівників центральних державних органів. Парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йому державних органів — уряду, міністерств, відомств (контрольна функція). Так, Верховна Рада згідно з нормами Конституції України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Виконавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламентом закони та інші рішення. Основною функцією виконавчої влади є виконання законів. Окрім того, виконавча влада здійснює функцію підзаконного регулювання суспільних відносин, тобто приймає підзаконні нор­мативно-правові акти. Наприклад, Кабінет Міністрів України приймає на основі Конституції та законів України постанови. Особливими принципами, на яких здійснюється виконавча влада, є:

оперативність;

організація на основі адміністративної підлеглості;

підзаконність;

підзвітність перед представницькими органами.

Судова влада — це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.

Для функції правосуддя характерні такі важливі ознаки, як виключність та самостійність. Виключність означає, що ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Так, згідно з Конституцією України правосуддя може здійснюватися тільки судом, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Самостійність означає, що суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом.

24. Співвідношення органів держави і органів місцевого самоврядування.

У системі соціального управління поряд з органами державної влади, які на основі централізації вирішують питання загальнодержавного значення, функціонує система самоврядування на засадах відносної автономії органів місцевого самоврядування. Ці органи покликані діяти на підставі безпосереднього мандата жителів певної територіальної громади під свою відповідальність, повинні спиратися на власну фінансово-економічну базу і визначену законом компетенцію щодо вирішення питані місцевого характеру.

У країнах розвиненої демократії, які відносять до англоамериканської правової системи, органи місцевого самоврядування можуть здійснювати переважну більшість функцій місцевої влади (Англія, США). В інших країнах які склалися історично як централізовані (Франція), виправдовує себе варіант реалізації місцевої влади на засадах співіснування те співробітництва місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування на основі розподілу компетенції. Однак повні відсутність механізмів місцевого самоврядування характерна для авторитарних і тоталітарних політичних режимів, однією з органічних рис яких є максимальна концентрація державної влади в центрі при повній безправності регіонів і територіальних одиниць.

Відповідно до Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Водночас Конституція України 1996 року визнає і гарантує місцеве самоврядування. Представництво місцевих інтересів, власна матеріальна, фінансова та організаційно-правова база місцевого самоврядування дає підстави для його кваліфікації як відносно самостійного інституту представницької влади, який безпосередньо не входить до системи державних органів. Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року відносить до представницьких органів місцевого самоврядування сільські, селищні та міські ради, а також обласні та районні ради як такі, що представляють спільні інтереси територіальних громад села, селищ, міст.

1