II етап

• 19 травня 2001 року. Празьке комюніке:

33 країни підтвердили свою позицію щодо цілей Болонської декларації.

ІІІ етап

• 18-19 вересня 2003 року. Берлінське комюніке:

40 країн підписали відповідне комюніке. Нове рішення – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів на докторську ступінь – єдиний “доктор філософії” у природничих, соціогуманітарних, економічних сферах знань.

IV етап

– 19-20 травня 2005 року. Болонський Самміт в м. Бергені (Норвегія).

Кредитно-модульна система організації навчального процесу ВНЗ – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

Змістовий модуль – це логічно завершена, системно-впорядкована і структурована за окремими навчальними елементами частина теоретич-них знань та практичних вмінь навчальної дисципліни та практики студентів, що реалізується відповідними формами навчального процесу протягом певного оптимального часу, визначеного на їх засвоєння.

Заліковий кредит – це одиниця виміру повного навчального наванта-ження студента, необхідного для засвоєння змістовних модулів.

Шляхи модернізації системи вищої освіти України

• Уведення двоциклового навчання (бакалавр – 3-4 роки, магістр – 2 роки) на основі створення прийнятних для роботодавців програм під-готовки бакалавра і магістра;

• впровадження системи кредитних одиниць;

• уведення фундаментальної і профільної підготовки конкурентоспро-можних фахівців європейського зразка і додатка до диплома;

• гарантування ефективного контролю за якістю освіти,

• забезпечення високого рівня академічної мобільності студентів, викла-дачів і науковців;

• узгодження з роботодавцями питань працевлаштування випускників;

• системне і сучасне законодавче забезпечення функціонування системи освіти і науки.

Тема 2. Дидактика вищої школи в сучасних умовах трансформації освіти база знань Сучасні теорії та концепції навчання

1. Модель освіти як державно-відомчої організації. В такому випадку система освіти розглядається структурами держав­ної влади як самостійний напрям в ряді інших галузей на­родного господарства. Базується вона за відомчим принци­пом, з жорстким централізованим визначенням цілей змісту освіти, номенклатури навчальних закладів і навчальних дис­циплін в межах того чи іншого типу освітньої системи. При цьому навчальні заклади підкоряються і контролюються адміністративними або спеціаль-ними органами.

2. Модель розвиваючого навчання (В.В. Давидов, В.В. Рубцов). Ця модель тлумачить організацію освіти як особливу інфра­структуру через широку кооперацію діяльності освітніх си­стем різного рангу, типу, рівня. Така побудова дозволяє за­безпечити і задовольнити потреби різних соці-альних прошарків населення. У такому випадку сфера освіти виступає як ланка соціальної практики.

3. Традиційна модель освіти (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич) – це модель систематичної академічної освіти як способу передачі моло-дому поколінню універсальних елементів куль­тури минулого. Відповідно до концепції традиціоналізму ос­вітня система має розв'язувати переважно завдання форму­вання базових знань, умінь, навичок (у межах культурно освітніх традицій), що дозволяють індивідуальності перей­ти до самостій-ного засвоєння знань, умінь, цінностей більш високого рангу.

4. Раціоналістична модель освіти (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер та інші) передбачає таку її організацію, яка забезпечує на­буття знань, умінь, навичок і практичного пристосування до існуючого суспільства (засво-єння тільки таких культурних цінностей, які дозволяють молодій людині адаптуватися в існуючій суспільній структурі). В ідеології сучасної раціо-налістичної моделі освіти центральне місце займає біхевіористська теорія.

5. Феноменологічна модель освіти (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджере та інші) передбачає персональний характер освіти з урахуванням індиві-дуально-психологічних особливостей. Освіта розглядається як гума-ністична у тому значенні, що вона більш повно і адекватно відповідає дійсній природі людини, допомагає їй виявити те, що закладено в ній природою. Педагоги цієї орієнтації створюють умови для самопіз-нання, саморуху індивідуальності. Саме цей напрям утверджується в Україні, але має назву особистісно-орієнтованої гуманістичної моделі.

6. Неінституціональна модель освіти (П. Гудман, I. Іллич, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Л. Бернар та інші) – орієнтована на організацію освіти поза-соціальних інститутів, зокрема шкіл і вищих навчальних закладів.