1. Реалізм навчально-виховних цілей: засоби досягнення їх – засвоєння вихованцями базових основ культури: це культура життєвого самовиз-начення, економічна культура праці, політична, де­мократична, правова, моральна, екологічна, художня і фізична, куль­тура сімейних відносин.

2. Сумісна діяльність дітей і дорослих.

3. Самовизначення: формування цілісної особистості, яка са­ма визначає свій життєвий шлях.

4. Особистісна спрямованість виховання.

5. Добровільність: людину не можна примусити “виховувати­ся”, вихователі повинні опиратися на “добру” волю вихованців, їхні інтереси та потреби.

6. Колективна спрямованість.

Основні напрями виховання

Умовно процес виховання поділяють на:

1) розумове виховання;

2) фізичне виховання;

3) трудове виховання;

4) моральне виховання;

5) естетичне виховання;

6) екологічне виховання.

Закони особистісно-орієнтованого виховання

1. Закон єдності, цілісності, безперервності виховання. Йдеться про врівноважений розвиток емоційної, розумової, во­льової та фізичної сторін вихованців. Виховання повинно роз­кривати в дитині позитивне, з наступним подоланням негативно­го в її природі. Тобто головним завданням виховання є “підведення” особистості до свідомої відмови від насильства і від ствердження за рахунок інших.

2. Закон “золотої середини”. Це означає – не ламай волі вихованця, інакше вона стане рабом. Бунтуючим чи покірним, – але рабом. Ідеал: не упокорення нашій волі, а розуміння необхідності.

3. Закон “золотого співпадання” – це невимушене управ­ління розвитком дітей в благотворній сумісній діяльності всіх учасників навчально-виховного процесу.

4. Закон оптимального “загартовування” – це виховання труднощами, через труднощі, завдяки труднощам. Але цей закон теж підпорядкову-ється категоричному імперативу педагогіки – закону “золотої середини”.

5. Закон “належної мотивації”. Без належної мотивації не можна досягти успіхів у вихованні. Шкідливо примушувати ви­хованців засвоїти інфор-мацію, значення якої вони не розуміють ні розумом, ні почуттями.

6. Закон індивідуального підходу до вихованця, з ураху­ванням його вікових та індивідуально-психологічних особли­востей.

Виховання студента як суб'єкта активної діяльності

Таку динаміку розвитку студента забезпечують поступовим розширен-ням суб'єктних функцій студентів у цілеспрямованому виховному про-цесі. Для цього необхідно створювати умови, які максимально сприяли б розвитку індивідуальних здібностей студентів на основі реалізації їх суб'єктної активності в практичній діяльності. Необхідно постійно ста-вити перед вихованцями нові завдання, вирішення яких вимагає від них нестандартних дій, самостійного пошуку різноманітного вирішення проб-лем, розвивати навички самоуправління. Темп розширення суб'єктних функцій вихованців повинен відповідати розвитку їх емоційно-вольової сфери, умінням працювати з джерелами соціальної інформації, рівню знань тощо. У виховному процесі компетентний викладач комплексно планує цілісну систему засобів педагогічного впливу на особистість студента, яка передбачає змістовно-цільовий, процесуально-діяльнісний, контрольно-оцінний та емоційно-ціннісний компоненти. Тобто, тільки при умові формування емоційно-мотиваційного становлення до заплано-ваного результату можливий успіх у виховній роботі зі студентами. Цілі виховання визначаються “зоною найбільшого розвитку” (Л. С. Виготський) студента, індивідуальність якого повинна бути вивчена вихователем і врахована у спільній діяльності.

Вихователь повинен мати такі здібності та знання:

• бути ініціативною, творчою особистістю, яка реалізує свої природні здібності;

• любити, поважати та розуміти своїх вихованців, бути толерантним, готовим підіймати своїх вихованців до “реального ідеалу”, спираю-чись на їх суб'єктні якості, бути тим, хто сприяє, полегшує, допомагає у необхідній мірі, але не в достатній. При зближенні дій педагога та студентів бажано не підміняти їх самостійну діяльність своєю активні-стю, навіть якщо педагог-вихователь впевнений у власній компетенції. Необхідно виховувати самодостатню особистість, здатну брати на себе відповідальність і бути ефективною в життєдіяльності, в ринковій економіці.

• знати психолого-педагогічні основи керівництва розвитком та само-вихованням студентів;

• уміти компетентно спроектувати цілісний педагогічний процес, що оптимально сприятиме саморозвитку та самовихованню студентів, та ефективно його реалізувати;

• мати навички педагогічного впливу за допомогою цілісної системи психолого-педагогічних засобів на активний перехід студента від вихо-вання до самовиховання, від формування до саморозвитку особистості.

Важливою умовою суб'єкт-суб'єктного виховання студентів є динаміч-ність системної взаємодії між викладачами та вихованцями.