3. Методика аудиту

3.1. Методика аудиту поточних зобов’язань за розрахунками з учасниками

Після отримання достатніх знань про систему внутрішнього контролю взагалі і обліку зокрема аудитор повинен прийняти рішення щодо:

— можливості і доцільності продовження аудиту;

— обраної на стадії укладення договору стратегії аудиту.

Якщо у результаті проведення досліджень аудитор встановив, наприклад, що відсутні необхідні документи і записи, а відновити їх чи знайти альтернативні джерела інформації немає можливості, то він матиме підстави відмовити у вис­новку або дати негативний висновок. Таким чином, вже після вивчення і оцінки системи внутрішнього контролю аудитор може отримувати досить вагомі свід­чення неадекватності бухгалтерського обліку чинним вимогам і прийняти рішення не продовжувати перевірку.

У інших випадках аудитор повинен оцінити правильність попередньо обраної стратегії аудиту. Як правило, аудитори схильні визначати ризик на етапі укладання договору як високий і планувати переважне здійснення тестів підтвердження залишків на рахунках бухгалтерського обліку. Це особливо характерно при роботі з новим клієнтом чи під час аудиту невеликих підприємств, де дотримання належ­них умов контролю у повному обсязі неможливе.

Після вивчення системи контролю аудитор вирішує, чи є необхідність прове­дення тестів контролю. Вона не виникає, якщо аудитор не змінив попередньго контролю як високого (СR → 1).

За інших умов, коли аудитор має підстави вважати, що ризик контролю ниж­чий, ніж передбачалось, він повинен пересвідчитись, що контроль дійсно функ­ціонує і дозволяє попередити, виявити і виправити помилки і відхилення. Перш ніж прийняти рішення про тестування контролю, аудитор зважує його економічну сторону. При цьому порівнюються витрати, пов'язані із тестами контролю, які будуть здійснені, з витратами на проведення тестів підтвердження, від яких буде можливо відмовитись.

Зваживши усі аспекти, аудитор може частково переглянути заплановані процедури підтвердження, якщо на певних ділянках обліку здійснюється належний контроль.

Стратегія низького рівня оцінки ризику контролю застосовується в основному до постійних замовників, система контролю яких виявилась надійною при попередніх перевірках Проте аудитор, пам'ятаючи про обережність, не може довіряти їй повністю, і зобов'язаний переконатися у ефективному функціонуванні системи внутрішнього контролю протягом звітного періоду.

Якщо ж контроль виявився неефективним, то до програми тестів підтвердження вносяться необхідні зміни.

Результати вивчення, оцінки і тестування системи внутрішнього контролю аудитор оформлює у спеціальному звіті (листі, доповідній записці) на ім'я керів­ництва підприємства, у якому:

— коментуються недоліки організації внутрішнього контролю, обліку, внаслі­док чого виникають (чи можуть виникнути) суттєві помилки;

— викладаються конкретні поради по їх усуненню.

Як правило, такий документ готується протягом виконання перевірки і пода­ється керівництву замовника перед складанням аудиторського звіту. Проте про­фесійні стандарти рекомендують при виявленні значних фактів порушень, злов­живань відразу повідомляти керівництву.

Після вивчення і оцінки системи внутрішнього контролю аудитор переходить до здійснення аудиту.