Природні зони України та визначення необхідності в меліораціях
2.1. Природні зони України.
2.2. Визначення необхідності в меліораціях.
2.3. Види меліорацій.
Питання №1. Територія України поділяється на такі фізико-географічні зони:
1. Полісся. 2. Лісостепова зона. 3. Степова зона. 4. Карпати. 5. Кримські гори.
Полісся займає більшу північну частину Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей. Характеризується такими кліматичними умовами: кількість опадів за рік 550-650 мм, в т.ч. за вегетацію 350-400 мм. Випаровування з водної поверхні 500-550 мм.
Надлишкові опади, плоский рельєф, близький до поверхні РГВ призводить до перезволоження ґрунтів.
Лісостеп знаходиться на південь від Полісся. Його південна межа проходить по лінії Балта (Одеської області)–Кіровоград–Полтава–Харків. Кількість опадів за рік 500-550 мм, в т.ч. за вегетацію 310-320 мм. Випаровування з водної поверхні 590-610 мм.
Висока температура, невелика кількість опадів в теплий період і нерівномірність їхнього розподілу призводить до значного зниження запасів вологи у ґрунті в окремі періоди.
Степова зона знаходиться на південь від лісостепу. Межа між ними проходить по лінії Маріуполь–Мелітополь–Миколаїв–Біляївка (Одеська область). Крім того, на побережжі Чорного і Азовського морів (Крим, Запорізька, Херсонська обл.) знаходиться підзона південного степу – сухий степ. Фактично – це напівпустеля.
Північний степ. Опади за рік 450 мм, за вегетацію 250 мм, випаровування 700-800 мм.
Південний степ. Опади за рік 400-450 мм, за вегетацію 170-250 мм, випаровування 700-800 мм.
Степова зона характеризується недостатнім зволоженням ґрунту внаслідок малих опадів, великого випаровування, відсутністю снігового покриву. Вирощування с.-г. культур без додаткового зволоження неможливе.
Питання №2. Для визначення природної водозабезпеченості території і необхідності в проведенні меліорацій складається її водний баланс. Самий простий з них – це співвідношення між основною прибутковою і витратною частиною водного балансу – опадами і випаровуванням. Для цього визначається коефіцієнт сухості
,
де Е і Р – випаровування і опади за рік, мм.
Можливі випадки:
Кс 1. Ділянка знаходиться в зоні достатнього зволоження. Географічно – це Полісся. В вологі і середні роки необхідно проводити осушення, в сухі – додаткове зволоження.
Кс = 1...2. Це зона нестійкого зволоження. Географічно – це лісостеп. В вологі роки проводиться осушення, в сухі роки і окремі періоди середніх років необхідно проводити зрошення.
Кс = 2...3. Це зона недостатнього зволоження (степ). Необхідно проводити регулярне зрошення всіх культур щороку.
Кс 3. Посушлива зона (сухий степ). Без регулярного зрошення неможливо вирощувати с.-г. культур.
Питання №3. Слово «меліорація» походить від латинського слова melioratio, що у перекладі на українську мову означає поліпшення.
У сучасному понятті меліорація — це система організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на докорінне поліпшення земель з метою створення сприятливих умов для розвитку сільського господарства або загального оздоровлення місцевості.
Залежно від дії на ґрунт та рослини розрізняють гідротехнічні, агротехнічні, лісотехнічні, хімічні і культуртехнічні меліорації.
1. Гідротехнічні меліорації направлені на поліпшення водно-повітряного режиму ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води. Найбільшої ефективності досягають при комплексному їхньому застосуванні, коли зрошення поєднується з дренуванням, а осушення – з періодичним зрошенням земель. В свою чергу поділяються на:
Осушення перезволожених ґрунтів.
Зрошення ґрунтів у посушливій зоні.
Зволоження осушених ґрунтів.
Обводнення територій (для водопостачання населених пунктів).
Захист території від повені і паводку.
Захист території від сольових потоків тощо.
2. Культуртехнічні меліорації направлені на впорядкування поверхні землі та підготовку її до вирощування с.-г. культур. Включають в себе:
викорчування дерев і чагарників;
розчищення від каміння;
зрізання купин;
вирівнювання поверхні (планування);
залуження;
меліоративна оранка тощо.
3. Хімічні меліорації направлені на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей ґрунтів. У ґрунт вносять гіпс, вапно, сірчану кислоту, дефекат (відходи цукрового виробництва, що місить вапно), фосфоритне борошно (фосфогіпс) та ін. До хімічних меліорацій належать: використання різних пестицидів для боротьби із заростанням меліоративних каналів, полімерів для зменшення фільтраційних втрат води з водоймищ і каналів.
4. Агротехнічні меліорації направлені на поліпшення агрофізичних властивостей кореневого шару ґрунту.
Включають в себе плантажну оранку, глибоке розпушення, кротовий дренаж, піскування, глинування, снігозатримання.
5. Лісотехнічні меліорації направлені на захист ґрунту від ерозії – залуження крутих схилів, поліпшення лук і пасовищ (фітомеліорації), закріплення пісків, створення полезахисних лісових смуг, заліснення місцевості, захист водних об’єктів від замулення, покращують кліматичні умови.
Об'єктами меліорацій можуть бути такі землі:
з несприятливими умовами водно-повітряного режиму (болота і заболочені землі, засушливий степ, напівпустелі і пустелі);
з несприятливими фізичними та хімічними властивостями (засолені, важкі глинисті ґрунти, піски та ін.);
ті, що підлягають шкідливому механічному впливу води або вітру (яри, ґрунтовий покрив, що легко розмивається, схили), на яких здійснюють протиерозійні заходи.
Лекція 3