1.3. Несприятливі природні явища

Територія України характеризується у загальному сприятливими кліматичними умовами. Однак, клімат окремих фізико-географічних зон і підзон суттєво різниться. У межах рівнинної території країни він змінюється від надлишково зволоженого в північно-західних регіонах до жаркого і засушливого в степах. Особливі умови утворюються на південній частині Криму та в гірських районах Карпат.

Особливості фізико-географічного стану країни й атмосферних процесів зумовлюють значну різноманітність кліматичних умов та часте повторення несприятливих явищ погоди, таких як: зливи, град, сильні вітри, засухи, суховії, пилові бурі, заморозки, ожеледиця, завірюха тощо. В окремих випадках вони приймають катастрофічний характер, наносять великих збитків народному господарству та погіршують умови життєдіяльності населення.

Для попередження і зменшення негативного впливу несприятливих кліматичних явищ треба знати закономірності їхнього розподілу по території та ймовірність виникнення як за роками, так і за окремими періодами року.

Із середини 60-х років ХХ ст. активність стихійних явищ значно змінилася, кліматичні і погодні умови різко погіршились. Збільшились контрастність температурного режиму, кількість й інтенсивність стихійних явищ – просторові засухи, екстремально високі температури, руйнівні урагани та повені. Прогнозується і подальший ріст імовірності погодних контрастів.

На даний час до клімату і погоди слід підходити як до факторів не тільки природних, а й економічних і соціальних.

Однією з першочергових задач сільськогосподарської метеорології, як складової меліоративної географії, є вивчення негативних природних явищ, у першу чергу, засух і суховіїв.

Засуха – складне явище, що супроводжується довгим і значним нестачею опадів при підвищеній температурі повітря в теплий період року, внаслідок чого вичерпуються запаси вологи з ґрунту за рахунок підвищеного випаровування і транспірації, створюються несприятливі умови для розвитку рослин, а урожаї польових культур знижуються або рослини взагалі гинуть.

Розрізняють атмосферну засуху, що характеризується довгим бездощовим періодом, високою температурою й низькою вологістю повітря, і ґрунтову засуху. Атмосферна засуха призводить до ґрунтової – пересушення ґрунту, що викликає недостатнє забезпечення рослин водою, порушує їхній водний режим, а з ним і загибель.

Іноді атмосферна й ґрунтова засухи діють одночасно, тоді вони спричиняють особливо значну шкоду. При великій сухості повітря і ґрунту рослини випаровують води більше, ніж отримують через кореневу систему – виникає водний дефіцит у клітинах, у результаті рослини втрачають тургор і в'януть.

У середньому засухи повторюються кожні 2-3 роки, а на території Херсонської, Запорізької областей і Криму відмічаються щорічно, а кожні 5-7 років вони є особливо інтенсивними.

Основною причиною утворення засух є вторгнення потужних антициклонів, при яких спостерігається високий тиск, сильні вітри, значні сухість повітря й висока температура.

Розрізняють: весняну, літню, осінню засухи.

Суховії – сухі й гарячі вітри, що висушують ґрунт, порушують вологообмін у системі “рослина-ґрунт”, зумовлюють пригнічення і загибель рослин. Вони формуються за умов антициклонів впродовж теплого періоду року.

В Україні є два регіони з підвищеною кількістю суховіїв (тривалістю 25-30 діб): перший з них захвачує південні області (Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська) і степові райони АР Крим; другий – східні області (Луганська, деякі райони Донецької). Повторюваність суховіїв становить 15 разів на рік.

До особливо несприятливих стихійних, метеорологічних явищ відносяться пилові бурі, що викликаються сильними вітрами. Найбільша кількість з такими бурями відмічається в південно-східних регіонах країни, де досить розвинута дефляція (вітрова ерозія) ґрунтів.

Найбільша кількість днів (30-45) з пиловими бурями відмічаються в центральних районах Запорізької й Херсонської областей.

Частими стихійними явищами в Україні є сильні дощі - коли випадає 50 мм і більше (в гірських районах – 30 мм і більше) опадів упродовж 12 і менше годин.

За кількістю сильних дощів виділяються Кримський півострів, Українські Карпати і Закарпаття, де буває 8-10 випадків з дощами 30 мм і більше.

Випадання крупного граду (діаметр градин 20 мм і більше) зумовлюється інтенсивними конвективними процесами, що виникають на холодних атмосферних фронтах. Тривалість випадання граду в більшості випадків не перевищує 15 хвилин, іноді 30 хвилин, а в окремих випадках – 1-2 годин і більше. Град супроводжують грози, зливи, шквальний вітер.

До стихійних явищ належить вітер з максимальною швидкістю 100 м/с і більше. Рідкісним явищем в Україні є смерчі, які найчастіше бувають у серпні, поширюючись на невеликі площі. Під впливом сильних вітрів, високих температур повітря, сухої і теплої погоди ґрунт висушується, виникають пилові бурі.

На с/г угіддях країни розвиваються процеси вітрової ерозії. Її прояви пов'язані з вітровою діяльністю, станом ґрунту та його гранулометричним складом. Встановлено, що частки ґрунту діаметром 1,0…0,5 мм волочаться і ковзають по поверхні поля. Частки діаметром 0,4…0,1 мм стрибають по поверхні, а діаметром 0,1 мм і менше переміщуються в повітрі. Співвідношення кількості часток, що пересуваються, залежить від типу і структури ґрунту і швидкості вітру, вмісту гумусу та мулистих і глинистих часток, карбонатів, солей, вологості, зайнятості рослинами.

У зоні мішаних лісів на пісках і піщаних ґрунтах без рослинності розвиваються процеси дефляції й акумуляції. Дефляція відбувається за умов сухої погоди, коли поверхневі горизонти піску швидко висушуються. Влітку при великих швидкостях вітру спостерігається розвіювання пісків, інколи бурі місцевого походження. Дефляція спостерігається також на осушених і розораних торфовищах за тривалої сухої погоди.

Територія України характеризується значним поширенням водно-ерозійних процесів. Встановлено, що змив і розмив ґрунтів відбуваються, коли випадає більш 10…20 мм опадів на добу.

В Україні еродовані ґрунти займають близько 12 млн. га.

З площинним змивом пов'язаний глибинний розмив - утворення ярів. Площа ярів на території України досягає 320 тис. га. Розвиток ерозійних процесів зумовлений наявністю лесових порід, здатних легко розмиватися. Густота і глибина ерозійного розчленування залежать від напрямку та інтенсивності геотектонічних рухів.

На території України розвиваються зсуви, викликані природними і господарськими чинниками. Основною причиною зсувних процесів є невідповідність величини дотичних напруг на схилі, й опору зсуванню порід, якими утворений схил, під дією підземних вод та наявності поверхні сповзання.

Зсувні процеси інтенсивно виявляються на правому березі Дніпра, Карпатах, Південному березі Криму.

На берегах дніпровських водосховищ, Чорного й Азовського морів зсувні та обвальні явища тісно пов'язані з переформуванням берегів.

На гірських схилах при випаданні інтенсивних дощів, у разі швидкого сніготанення, прориву загатних озер утворюються селеві потоки (водно-кам'яні, -грязьові потоки). Селеві потоки спричиняють деформацію річкових русел, активізують зсуви, обвально-осипні процеси.

Активізації селевих процесів сприяє також діяльність людини.

В Українських Карпатах і Кримських горах при сильних снігопадах і відлигах сходять снігові лавини.

У районах з карбонатними тріщинуватими породами, з достатньою кількістю атмосферних опадів, насиченістю порід підземними водами розвиваються карстові процеси. Поширені форми відкритого, покритого і закритого карсту. Крім карбонатних, карстові процеси відбуваються в сульфатних і галогенних породах. У їхніх проявах на території є регіональні відмінності. В Українському Поліссі провальні карстові форми поширені в його західній і східній частинах, де близько до поверхні залягають тріщинуваті з порожнинами верхньокрейдові мергелі та крейда. У межах Волино-Подільської височини карстуються породи різного віку. Тут утворились відомі печери Кришталева, Озірна, Кривче, Млинок.

Карст - процес розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу. Карстуванню легко піддаються такі породи: сіль, гіпс, вапняки, доломіти, крейда, мергель. У результаті карстових процесів утворюються такі форми рельєфу, як карри, лійки, улоговини, понори, провалля, шахти, печери, підземні ріки, озера тощо. У межах материків оголені і поховані карбонатні породи займають до 40 км², гіпс і ангідрити – 7 км², кам. сіль до 4 млн. км². Форми рельєфу покритого карсту: печери, підземні канали, підземні порожнини.

На дні лійок зустрічаються отвори - понори, які часто є початком шахт або колодязів, іноді глибиною більше 1000 м (макс. глибина 2148 м - печера Крубера, Абхазія). У закарстованих масивах утворюються різні підземні ходи, порожнини, печери, які часто розвиваються вздовж тріщин. Найбільша печера світу - Мамонтова з печерною системою Флінт-Рідж (США, Кентуккі) досягає 590 км сумарної довжини.

В Україні карст поширений у Кримських горах, Карпатах, на Поділлі, Донбасі. Найбільша в Україні печера - гіпсова Оптимістична (Поділля) довж. 214 км, найглибша - Солдатська (Крим), глиб. 540 м. Загалом карстові процеси розвиваються на 60 % території України, а в деяких областях рівень ураження карстовими процесами сягає 100% території. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що становить 27 % від всієї площі карстоутворення. Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км², Рівненської - 14 км².

У поширенні процесів заболочування на рівнинній частині території країни помітні зональні відмінності. Найбільш заболоченою є зона мішаних лісів внаслідок надмірного атмосферного зволоження, незначної дренованості території, неглибокого від денної поверхні залягання після ґрунтових вод. Надмірна зволоженість значних ділянок пов'язана з тим, що річна сума опадів перевищує випаровування, ґрунтові води постійно поповнюються.

Неглибоке залягання водотривкого шару виключає можливість перетікання води вглиб і сприяє утворенню боліт в пониженнях, де ґрунтові води залягають найближче до поверхні (у пониженнях рівнин, плоских межиріч, надзаплавних терас, у давніх долинах стоку, заплавах). Болота Полісся утворюються також внаслідок заростання і заболочування озер (Озерянська болотна система, болото Бучмани в Житомирській області).

Підняття РГВ і заболочування можна спостерігати там, де зникли вологі типи лісу. Відсутність деревної рослинності, яка була основним споживачем і транспірантом вологи, сприяє розвиткові заболочування. Найбільш заболоченою є північна частина Полісся.

Заморозки і сильні морози. Серед найбільш поширених метеорологічних явищ, що досить часто наносять збиток сільськогосподарському виробництву України є пізно-весняні і ранньоосінні заморозки, сильні морози, льодова кірка на озимих посівах.

Сильні морози відмічаються при вторгненні в наші широти континентального арктичного повітря. Абсолютний мінімум температури повітря становить в Луганській області -42°С.

Максимальна глибина промерзання ґрунту у Степу 105…130 см, у більшості областей Лісостепу і Полісся – 101…160 см, а в Чернівецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській областях – 65…85 см.

Районування території країни за несприятливих природних явищ. Кожна природна зона України характеризується певним поєднанням сучасних фізико-географічних процесів.

У зоні мішаних лісів переважають заболочування, водна акумуляція, частково водна ерозія і карст.

У широколистяно-лісовій і лісостеповій зонах найпоширенішим процесом є водна ерозія. На Придніпровській височині широкого розвитку набули також суфозійні й зсувні процеси, спостерігається одночасний розвиток ерозійних і зсувних процесів.

Степова зона України характеризується значною інтенсивністю процесів водної і вітрової ерозії, суфозії, фізичного і хімічного вивітрювання. Водна ерозія виявляється особливо інтенсивно при зливових дощах. Вітрова ерозія спостерігається майже кожного року й охоплює значні території. Видування ґрунту можливе і взимку після посушливої осені й при незначних зимових опадах.

В Українських Карпатах і на Закарпатській низовині основними сучасними фізико-географічними процесами є ерозія, повені, вивітрювання, селі, снігові лавини, зсуви і карст, зсувно-обвальні процеси.

У Кримських горах поширені ерозія, селеві процеси, карст і зсуви. На узбережжях Чорного й Азовського морів виявляються абразійно-акумулятивні процеси, зсуви. Своєрідно розвиваються сучасні фізико-географічні процеси в містах України.

Лекція 2