Тести до тем семінарських занять змістового модулю 2 Полісистемно-функціональна природа політики

61. Вкажіть правильне визначення політичної системи суспільства:

а) організація соціальних інститутів влади;

б) сукупність політичних інститутів, соціально-політичних

організацій, форм взаємодії та взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада;

в) сукупність партійної системи, виборчої системи, типів прийняття рішення, груп тиску.

62. Відповідно до характеру політичного режиму політичні системи поділяють на:

а)англо-американські і континентально-європейські;

б) відкриті і закриті;

в) тоталітарні, авторитарні і демократичні;

г) консервативні, трансформуючі.

213

63. До політичної структури суспільства входять (зайве викресліть):

а) політичні відносини; г) норми моралі;

б) політичні організації; д) політичні права.

в) духовна культура;

64. Який структурний елемент політики виражає стійкі взаємозв 'язки між суспільними групами та інститутами влади, а також: серед них?

1. політична свідомість; 3) політична структура;

2. політична організація; 4) політична діяльність.

65. До якого типу політичних систем відноситься політична система України?

а) демократичний; в) президентський;

б) парламентський; г) змішаний.

66. Як співвідносяться поняття "політична система суспільства" та "політичнийрежим"?

а) синоніми;

б) політичний режим - це вужче поняття, що відображає функціональний аспект політичної системи;

в) вони частково перетинаються;

г) поняття "політична система" відображає один з аспектів політичного режиму.

67. У політичній системі суспільства сукупність правил, регулюючих політичні відносини, створює її:

а) комунікативну підсистему; в) нормативну підсистем;

б) інституційну підсистему; г) культурну підсистему.

68. За яким критерієм Аристотель ділить всі держави на правильні і неправильні?

а) правління на основі закону і протизаконне правління;

214

б) у чиїх інтересах правлять ті, хто при владі;

в) правління справедливе і несправедливе.

69. Хто з мислителів Стародавнього світу с автором вислову:

"Держава, яка складається з середніх людей, буде мати і найкращий державний устрій "?

а) Геракл іт; в) Сократ;

б) Аристотель; г) Платон.

70. Яка із перелічених держав є унітарною?

а) Канада; г) Австралія;

б) Франція; д) Німеччина.

в) США;

71. Встановіть відповідність мислителів та їх робіт:

1. Платон а) "Правитель"

2. Н.Макіавеллі б) "Держава"

3. В.І.Ленін в) "Державність і анархія"

4. М.Бакунін г) "Держава і революція"

72. За адміністративно-територіальними принципами виділяють наступні типи держав(зайве викресліть):

а) монархічні; г) індустріальні;

б) конфедеративні; д) федеративні.

в) унітарні;

73. Політичними атрибутами держави є:

а) територія; г) збройні сили;

б) громадянське суспільство; д) публічна влада.

в) населення;

74. Державну владу в Україні здійснюють (зайве викресліть):

а) Кабінет Міністрів України; г) глава адміністрації Президента;

б) партіїта політичні рухи; д) Верховна Рада України;

в) Президент України; є) Суди України.

215

75. "Держава є машина для поневолення одного класу іншим... " Яка теорія таким аргументом пояснює сутність держави?

а) патріархальна; в) завойовницька;

б) договірна; г) марксистська.

76. З чого складається унітарна держава?

а) з державно-територіальних одиниць;

б) з несуверенних держав;

в) з суверенних держав;

г) з адміністративно-територіальних одиниць.

77. "Держава — це політичний інститут у руках економічно панівного класу. " Це сказав:

а) Д. Рікардо; в) Т.Гоббс;

б) К.Маркс; г) Н.Макіавеллі.

78. Хто є автором твердження: "Насилля зовсім не є нормальним чи єдиним засобом держави. Але єдиним джерелом "права " на насилля вважають державу. Вона претендує з успіхом на монополію легального фізичного насилля... "?

а) Г. В. Ф. Гегель; в) В.І.Ленін;

б) М.Вебер; г) К.Маркс.

79. Вкажіть мислителів, які розробили теорію договірного походження держави:

а) Ж.Ж.Руссо; г)М.А.Бакунін;

б) К.Маркс; д) Т.Гоббс.

в) Дж.Локк;

80. Вкажіть мислителів, які розробили теорію класового походження держави:

а) Т. Кампанел л а; г) Н.Макіавеллі;

б) Т.Гоббс; д) Ф.Енгельс.

в) К.Маркс;

216

81. Що складає сутність "залізного закону олігархізації"

а) державна влада належить небагатьом;

б) влада в партіях зміщується від інтересів партійної маси до інтересів партійних лідерів;

в) правильні держави переростають в неправильні.

82. Визначте неправильну ознаку унітарної держави:

а) всі законодавчі рішення приймаються вищими органами влади;

б) територія єдина, межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються центром;

в) парламент формується на основі загальнонаціонального представництва;

г) адміністративно-територіальні одиниці володіють обмеженою політичною самостійністю.

83. В якій країні формою правління є парламентська республіка:

а) Японія; в) Німеччина;

б) Іран; г) Іспанія.

84. Вкажіть повний склад Верховної Ради України:

а) 225; в) 178.

6)450;

85. Яка найважливіша функція парламенту України?

а) обговорення і затвердження найважливіших рішень виконавчих органів влади;

б) законотворча діяльність;

в) контроль над силовими структурами;

г) керівництво економікою.

86. Визначальною ознакою форми правління є:

а) політичний режим;

б) правовий статус глави держави;

217

в) характер правлячої партії;

г) адміністративно-територіальний устрій;

д) місце держави у світі.

87. Характерними для сучасних держав є форми правління:

а) федерація; г) демократія;

б) монархія; д) республіка.

в) анархія;

88. Вкажіть головну ознаку президентської форми правління:

а) у державі є президент;

б) президент має право розпустити парламент;

в) президент - глава держави й уряду;

г) президента можна притягнути до відповідальності.

89. Президентська форма правління у найчистішому вигляді існує у:

а) Японії; г) Великобританії;

б) Франції; д) Швейцарії.

в) США;

90. Президент України згідно з Конституцією обирається терміном на:

а) 7 років; г) 4 роки;

б) 6 років; д) 3 роки.

в) 5 років;

91. Президент України згідно з Конституцією є:

а) главою правлячої партії; в) головою уряду;

б) главою держави; г) главою держави й уряду.

92. За повноваженнями президент України є:

а) глава держави;

б) гарант Конституції України, прав та свобод людини і громадянина;

218

в) верховний суддя;

г) представник України у міжнародних відносинах.

93. Якщо президент України не може виконувати свої повноваження, їх тимчасово виконує:

а) голова Верховної Ради України;

б) голова уряду;

в) Прем'єр Міністр України;

г) голова Кабінету Міністрів;

д) голова Конститу ці иного Суду.

94. Який орган влади може зняти Президента України з посади?

а) Міжнародний Суд ООН; г) Верховна Рада України;

б) Верховний Суд; д) Конституційний Суд.

в) Кабінет Міністрів України;

95. Який орган влади може винести звинувачення Президенту

України у державній зраді?

а) Кабінет Міністрів України; в) Верховний Суд;

б) Конституційний Суд; г) Верховна Рада України.

96. Яка ознака є визначальною для такої етнічної спільності як народність?

1. спільність мови; 3) спільність території;

2. спільність традицій; 4) спільність економіки.

97. Суттєвими ознаками нації с (доповніть, а зайве викресліть):

а) спільність території;

б) духовна єдність;

в) відкритість у ставленні до інших;

г) усвідомлення необхідності національної держави;

д) політичний плюралізм;

є) (доповніть);

ж) (доповніть).

219

98. Федерація визначається як....

а) союз суверенних держав, створений для здійснення конкретних завдань;

б) єдина, політично однорідна організація, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що не володіють самостійністю;

в) союзна держава, що складається з декількох державних утворень, самостійних у межах розподілених між ними та центром повноважень;

г) велика держава, що має колонії.

99. До складових частин федерації належать (непотрібне викресліть):

а)територіальні громади; г) землі;

б) штати; д) країни.

в) провінції;

700. Кому належать наступний вислів: "Розвиток культури обумовлюється, перш за все, расою і тому головним завданням держави повинно бути збереження раси, покращення раси... "? а)Ф.Ніцше; г) Т.Гоббс;

б) А.Гітлер; д) Мальтус.

в) Н.Макіавеллі;

101. Яке визначення громадянського суспільства найточніше відображає його специфіку?

а) суспільство громадян однієї держави;

б) неполітична сфера, утворена сукупністю добровільних асоціацій для реалізації соціальних, економічних, духовних інтересів людей незалежно від держави;

в) економічна база держави;

г) частина суспільства, що найактивніше бере участь у політичному житті.

220

102. Які ознаки характерні для громадянського суспільства?

а) етатизм; г) монополія держави на власність;

б) приватна власність; д) незалежні асоціації громадян.

в) свобода;

103. Громадянське суспільство не включає в себе відносини:

а) культурні; г) політичні;

б) сімейно-побутові; д) економічні.

в) господарчі;

104. Вкажіть головну ознаку громадянського суспільства?

а) це об'єднання громадян даної держави;

б) це сукупність громадян, які мають право голосу;

в) це самоорганізація і самодіяльність громадян незалежно від державної влади.

105. Назвіть основну ознаку політичної партії:

а) програма;

б) соціальна база;

в) бажання політичної влади;

г) принцип демократичного централізму.

106. Хто сформулював закони, які відображають зв'язок партійних і виборчих систем?

а) А. Камю; в) Р.Арон;

б) М.Дюверже; г) В.Парето.

107. Вкажіть праві партії (рухи) в Україні.

а) СПУ; д) УРП;

б) КПУ; є) КУН;

в) УНА; ж) Народний Рух.

г) Аграрна партія України;

108. Яке судження є суттєвим?

а) всі партії поділяються за класовою ознакою;

221

б) всі партії мають індивідуальне фіксоване членство;

в) всі партії орієнтовані на боротьбу за владу;

г) діяльність партій - підготовка до революції.

109. Знайдіть правильне судження:

а) в Україні двопартійна система;

б) в Сполучених штатах Америки двопартійна система;

в) в Англії багатопартійна система.

ПО. Основними рисами демократії є (зайве викресліть):

а) всебічний державний контроль за ЗМІ;

б) рівноправність громадян;

в) спадкоємність державних посад;

г) визнання народу джерелом влади;

д) виборність керівних органів; є) наявність цензових привілеїв.

111. В чому полягає найголовніша відмінність ліберальної демократії_від класичної?

Ліберальна демократія:

а) є представницькою;

б) гарантує права меншості та особистості;

в) джерелом влади є народ;

г) є безпосередньою, прямою.

112. Класичну дефініцію "права людини": "... всі люди створені і наділені своїм творцем певними невідчужуваними правами, серед яких право на життя, свободу і прагнення до щастя " дав:

а) Аристотель;

б) Платон;

в) Маркс;

г) Джефферсон.

113. Сукупність засобів і методів які реалізують державну владу і відображують реальний стан прав і свобод громадян, - це:

а) політична система; в) політичний режим;

б) політична культура; г) держава.

114. Хто з політологів є автором теоретичної моделі поліархічної демократії?

а) Вебер; в) Даль;

б) Хантінгтон; г) Алмонд.

115. Доповніть демократичні рухи сучасності:

а) жіночі, молодіжні, студентські;

б) екологічні;

в) антитерористичні;

г) (доповніть);

д) (доповніть);

є) (доповніть).

116. Які основні виборчі системи існують в сучасній політичній практиці?

а) президентська; . г) змішана;

б) мажоритарна; д) пропорційна.

в) парламентська;

117. В якій країні відбувся перший в історії референдум?

а) Великобританія; в) Америка;

б) Швейцарія; г) Франція.

118. В якому віці громадяни України отримують право на вибори?

а) 16 років; в) 21 рік;

б) 18 років; г) від народження.

223

119. За якою виборчою системою проходять вибори у Верховну Раду з 1997року?

а) представницька; г) пропорційна;

б) мажоритарна; д) змішана.

в) безпосередня, пряма;

120. Високий рівень розвитку демократії і громадянського суспільства забезпечує:

а) плюралістичний тип соціального становлення особистості;

б) гармонійний тип соціального становлення особистості;

в) конфліктний тип соціального становлення особистості;

г) гегемоністський тип соціального становлення особистості.

121. Політична соціалізація особистості означає:

а) що людина набуває політичні якості стихійно;

б) цілеспрямований процес зі сторони держави, політичних партій;

в) що людина народжується здатною до політичних якостей, а потім засвоює і розвиває їх.

122. Яке судження за сутністю відображає ступінь участі авторитарного режиму в політичній соціалізації особистості?

Політична соціалізація:

а) здійснюється поза будь-яким контролем;

б) повністю підкорена державному контролю;

в) відсутня взагалі.

123. Яка форма соціальної деформації є аномією?

1. зміна державної форми правління;

2. прийняття нового закону;

3. легальна боротьба партій за владу;

4. проведення .референдуму.

224

124. Провідні світові релігії сучасності (зайве викресліть):

а) індуїзм; г) християнство;

б) буддизм; д) іудаїзм;

в) брахманізм; є) іслам (магометанство).

125. Далай-Лама - абсолютний авторитет для(зайве викресліть):

а) політиків; в) віруючих;

б) олігархів; г) студентів.

126. В якому значенні релігія виступає як соціальний інститут?

1. система поглядів на світ і людину;

2. система відносин між віруючими;

3. система догматів;

4. система канонічних обрядів.

127. Що визнається причиною соціальних змін у матеріалістичних соціальних концепціях суспільства?

1. природно-географічні фактори;

2. духовні цінності;

3. деформаціїу соціальній системі;

4. протиріччя в способі виробництва.

128. Хто був засновником ідей лібералізму?

а) Леонардо да Вінчі; в) Т. Мор;

б) Т.Гоббс; г) Дж.Локк.

129. Хто виступив засновником ідей консерватизму?

а) Б.Спіноза; в) Е. Берк;

б) Г.В.Ф.Гегель; г) І. Кант.

130. Вкажіть відповідність політичних напрямків та ідей, які вони розробляють.

1. Соціалізм а) права й свободи людини;

2. Етатизм б) політика коріниться в історії;

225

3. Консерватизм в) інтереси трудящих;

4. Лібералізм г) сильна держава - основа порядку

та стабільності.

131. Прихильників якої ідеології називають "лівими "?

а) консерватизм; в) лібералізм;

б) радикалізм; г) соціалізм.

132. У чому полягає найважливіша ідея лібералізму?

а) існування універсального морального порядку;

б) необхідність активної участі аристократії у державному управлінні;

в) абсолютна цінність людської особистості та рівність всіх людей від народження.

133. Хто є визнаним родоначальником лібералізму?

а) Джефферсон; в)Локк;

б) Руссо; г) Медісон.

134. Яка із стратегій найхарактерніша для політичного консерват изму ?

а) прагнення до збереження окремих політичних інститутів та відносин;

б) орієнтація на запити громадян; в)прагнення до нововведень.

135. Які ідеї відстоює класичний лібералізм?

а) нічим не обмежена свобода підприємництва;

б) обмеження державної влади рамками захисту прав людини;

в) обмеження свободи людини нормами моралі, релігії.

136. Які ідеї відстоює сучасний консерватизм?

а) велика увага до релігії, сім'ї, традицій, моральних норм;

б) соціальна рівність людей;

в) обмеження державного втручання в економічне та соціальне життя.

226

137. Яка ідеологія апелює до необхідності ринкової економіки, свободи особистості та обмеження державного регулювання?

а) соціалізм; в) фашизм.

б) лібералізм;

138. Яка ідеологія особливо наполягає на пріоритетах стабільності, традицій, лояльності до влади, віри в Бога?

а) конформізм; г) радикалізм;

б) лібералізм; д) соціалізм.

в) консерватизм;

139. Людинознавча компетентність керівника, особистості складається з двох складових частин (зайве викресліть):

а) людинознавча толерантність;

б) людинознавча екологічність;

в) людинознавча освіченість;

г) людинознавча економічність;

д) людинознавча демократичність; є) людинознавча технологічність; ж) людинознавча обізнаність.

140. Кому належить цей вислів: "Культура - це існування нації в державній формі"?

а) М. Грушевський; в) М.Бакунін;

б) О.Шпенглер; г) В.І.Ленін.

141. Найконкретніше політична культура може бути визначенаяк:

а) сукупність соціальних і економічних характеристик членів певного суспільства;

б) рівень загальної грамотності населення;

в) сукупність специфічних орієнтацій, цінностей, установок особистості щодо політичної системи суспільства;

г) політичні переконання правлячої еліти.

227

142. Якій політичній культурі притаманні обізнаність людей про політичну систему суспільства, активна участь у політичному житті:

а) толерантній; г) підданській;

б)традиційній; д) тоталітарній,

в) активістській;

143. Відповідно до концепції Г.Алмонда і С. Верби "громадянський" тип політичної культури найбільш характерний для:

а) Франції; г) США;

б) Росії; д) Індії.

в) Китаю;

144. Якими поняттями визначається сукупність політичних інститутів та взаємовідносин між ними, шляхом яких реалізується політична влада?

1. політична культура;

2. політична структура суспільства;

3. політичний режим;

4. політична ідеологія;

5. політична організація суспільства.

145. Як називається система тверджень та уподобань, що відображає інтереси конкретних соціальних груп та індивідів?

1. політична культура; 3) політична свідомість;

2. політична ідеологія; 4) політичний інтерес.

146. Стадії соціально-політичної еволюції людства (зайве викресліть):

а) розвиток примату та його еволюція в людину;

6) розвиток мореплавства;

в) становлення людської соціальної системи;

г) науково-технічна революція;

228

д) еволюція розрізнених етносоціальних систем в єдину глобальну

макроетносоціосистему; є) розвиток вільного ринку.

147. Відомо, що Рада Безпеки ООН складається з таких країн:

а) США;

б) Росія;

в) (доповніть);

г) (доповніть);

д) (доповніть).

148. Доповніть список основних моделей міжнародних відносин:

а) імперська модель;

б) багатополярна модель;

в) (доповніть).

149. Співвіднесіть авторів та їхні ідеї (концепції):

1. А.Мехен а) концепція хартленда;

2. Х.Макіндер б) конфлікт цивілізацій;

3. С.Хантінгтон в) концепція морської потужності.

150. Геополітика вивчає (зайве викресліть):

а) вплив ритмів історії на життя суспільства;

б) взаємодію географічного простору та суспільства;

в) взаємодію держав;

г) вплив соціотектоніки на політику.

151. Вкажіть представників євразійської школи в геополітиці.

а)В. Вернадський;

б) Н.Данилевський;

в) Л.Мечніков;

г) П.Савицький;

д) Л.Гумільов.

229

152. Вкажіть видатних представників географічного детермінізму.

а) Т.Р. Мальтус; г) І.Кант;

б) Г.В.Ф.Гегель; д) Л.Мечніков.

в) Ш.Монтеск'є;

153. Коли відбулася глобалізація світу?

а) в епоху великих географічних відкриттів;

б) за часів Римської Імперії;

в) у XIX столітті;

г) у XX столітті.

154. Що таке "Римський клуб"? (зайве викресліть):

а) феміністичне об'єднання;

б) організація європейського економічного співтовариства;

в) міжнародна неурядова організація з глобальних проблем;

г) клуб керівників європейських органів правління з проблем геополітики;

д) міжнародна релігійна організація.

155. В якому році створено "Римський клуб"?

а) 1948; в) 1968;

б) 1958; г) 1968.

156. Оптимачьним виходом із конфліктної ситуації визнається засіб:

а) задобрити противника;

б) пригрозити противнику;

в) знайти компромісне рішення;

г) примусити заключити угоду.

157. Хто є автором терміну "геополітика"?

а) Р.Челен; в) Л.Мечніков.

б) Ш.Монтеск'є;

230

158. Хто вперше найчіткіше сформулював загальнопланетарні тенденції (мегатенденції) ?

а) Рассел; в) Несбіт;

б) Камю; г) Сартр.

159. Наука про політичні методи та способи вирішення планетарного протиріччя між суспільством та навколишнім середовищем:

а) політична антропологія;

б) політична етнологія;

в) політична екологія;

г) політична герменевтика.

160. Заяким девізом Несбіт виклав загальнопланетарні тенденції (мегатенден ції) ?

а) хвіртка у небо;

б) хвіртка у ринок;

в) хвіртка у цивілізацію;

г) хвіртка у майбутнє.

161. Хто розробив вчення про "ноосферу"?

а) Ціолковський; в) Вернадський;

б) Конт; г) Медоуз.

162. Ким був уведений термін "цивілізація"?

а) Маркс; в) Вебер;

б) Фергюссон; г) Мехем.

231

ВПРАВИ І ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Як співвідноситься політологія з іншими галузями пізнання? Накресліть схему співвідношення.

2. Чому політика с наукою і мистецтвом?

3. Виділіть серед різноманітних визначень політики та політологи найраціональніші.

4. Поясніть і обґрунтуйте природу політичних явищ і політичних знань.

5. Проаналізуйте наукові й побутові уявлення про політику: характерні ознаки і відмінності.

6. Як взаємодіє політика з економікою, культурою і ідеологією?

7. Чи існує ідеальна модель взаємозв'язку економіки і політики?

8. Які були історичні особливості виникнення східних теократичних держав?

9. Чи є тоталітарною політична програма Платона?

10. Що нового в учення про політичну владу і державу вніс Аристотель?

П. Визначте вплив "Збірок цивільного права" (Візантія) на суспільно-політичне життя Середньовіччя.

12. Що є схожим в інтерпретації влади у ранньому і середньовічному християнстві?

13. Дайте загальну характеристику праці св. Августина "Про божу державу ".

14. Охарактеризуйте погляди Т.Мора і Т. Кампанелли.

12. У чому полягає сутність теорії "природного права"?

13. Охарактеризуйте погляди Ж.Ж.Руссо.

14. Що стверджував Монтеск'е про історичні, географічні, економічні та соціальні основи політики?

15. Яка політична доктрина анархізму і анархо-синдикалізму.

16. Визначте суть соціал-демократичної моделі соціалізму.

17. Проаналізуйте політичні погляди митрополита Іларіона («Слово про закон і благовість»).

18. Співставте вітчизняні політичні доктрини в Галицько-Волинськііі та Литовсько-Польській державах (XIV- перша пол. XVII ст.)

19. Що було визначальним у політичних поглядах Б. Хмельницького?

20. Чим пояснюються розбіжності у політичних ідеях членів Кирило-Мефодіївського товариства? Яка політична ідеологія українських демократів (Т.Шевченко, Л. Українка, І.Франко, М.Павлик, О.Терлецъкий, С.Подрлинський, М. Драгоманов, В. Липинський) ?

21. Як розвивається національна школа політології в сучасній Україні?

22. Яке місце посідає українська політична наука в скарбниці світових політичних вчень?

23. Чому політика є наукою і мистецтвом?

24. Які є рівні і типи вивчення політики?

25. Охарактеризуйте інструментальні підходи до політики.

26. Порівняйте типи прогнозів: пошуковий, нормативний, вірогіднісний та ін.

233

30. Обґрунтуйте структуру політології як навчальної дисципліни.

31. Яку роль відіграють політичні відносини у сучасній політиці?

32. Визначте основні критерії класифікації політичних відносин.

33. Чи розрізняються політичні відносини в Україні і у Великобританії? Якщо розрізняються, то чим саме?

34. Яку роль відіграють у розвитку демократичних відносин революція і соціальна еволюція?

35. Дайте порівняльну характеристику відносин між різними політичними інститутами.

36. Як здійснюється диференціація влади за соціальною базою?

З 7. Порівняйте системи законодавчої та виконавчої влади у США, Великобританії та Франції.

38. Який механізм формування і реалізації влади в сучасному суспільстві?

39. Дайте порівняльну характеристику центральних і місцевих органів влади.

40. Проаналізуйте форми та зміст політичної влади в Україні.

41. Визначте поняття влади і владних відносин за Конституцією України.

42. Що таке життя і в чому його сенс для людини?

43. Які є форми проявів політичного життя?

44. Визначте основні детермінанти розвитку політичного життя у XX cm.

45. Чи підвищується сьогодні роль моралі у політичному житті?

234

46. Сформулюйте Ваші особисті інтереси у політичному житті України.

4 7. Чи є насправді визначальною у житті "воля до влади " як це стверджує Ф. Ніцше?

48. Що зумовлює сутність політико-владних процесів?

49. Як співвідносяться категорії "політичний процес" та "політична стабільність "?

50. Визначте схематично релігійні фактори політичних процесів.

51. Чи можуть поєднуватись стихійність таусвідомпенїсть у політичному процесі?

52. Проаналізуйте роль сім "і у процесі первинної політичної соціалізації.

53. Що являє за своєю сутністю політичний режим ?

54. Проведіть класифікаг^ію політичних режимів (за соціальною базою, за методами політичної діяльності, за відношенням до соціального прогресу).

55. Який, на Вашу думку, режим важче замінити на демократичний - тоталітарний чи авторитарний?

56. Визначте роль армії в утворенні і функціонуванні політичних режимів.

57. Диференціюйте президентський тип демократії у США і парламентський тип демократії у Великобританії.

58. Визначте політичні режими, які були в різні часи в історії українського народу.

59. Чим зумовлена важливість інноваційних технологій для переходу від командно-адміністративної до консенсусної системи державного управління.

235

60. Які головні технології розв 'язання соціально-політичних конфліктів?

61. Як ви розумієте технологію управлінської діяльності політичного керівника?

62. Проаналізуйте технологію визначення професійної придатності політика.

63. Охарактеризуйте особливості політичних технологій під час виборчої кампанії.

64. У чому полягають особливості індивідуальних політичних технологій?

65. Проаналізуйте роль великих і малих груп у формуванні політичних настанов і орієнтацій їх членів.

66. Висвітліть різні методологічні підходи до визначення суб'єктів політики в сучасних ідеологічних концепціях.

67. Зробіть порівняльну характеристику провідних партій України як суб 'єктів політики.

68. Чому політичне життя є вихідним об 'сктом політики?

69. Як впливають соціогенез і ноогенез на суб 'єкти політики?

70. Чим відрізняються статус людини, індивіда та особистості у політиці?

71. Згрупуйте фактори, що детермінують активність, пасивність, індиферентність та екстремізм у політичній поведінці особи.

72. Охарактеризуйте міжнародні документи про права людини і практику їх реалізації у Франції, Мексиці, Колумбії та у Китаї.

73. Дослідіть механізм взаємовпливу соціального становлення і політичної соціалізації людини.

60. На основі яких принципів будус свої відносини людина з державою?

61. У чому полягає діалектика соціального й індивідуального в політиці?

62. Яка сутність вождизму в політиці?

63. Визначте критерії популярності та ефективності діяльності політичного лідера.

64. Як відбувався розвиток ідей елітизму в політичній думці людства?

65. Охарактеризуйте специфіку формування національної еліти в Україні.

66. Чому в закритих елітах проявляється тенденція геронтократії? Що означає в цьому контексті "геронтократія ": а) влада наймудріших; б)влада героїчних людей; в) влада престарілих?

67. В чому проявляються сутність і критерії соціального становлення особистості?

68. Проаналізуйте тенденції соціотектонїки та їх вплив на політичне життя в Україні.

69. Які особливості соціальної стратифікації і соціального плюралізму як факторів демократизації суспільства?

70. Чилі визначається сутність і роль "середнього класу" в соціально-політичній життєдіяльності?

71. Охарактеризуйте основні підходи до розуміння соціальної рівності і соціальної справедливості.

72. Які основні суперечності управлінських відносин за ринкових умов?

237

87. Розкрийте сутність і соціальний характер сучасного державного службовця.

88. У чому полягають специфічні ознаки номенклатури?

89. Чим розрізняються головні принципи демократичного і бюрократичного правління?

90. Визначте соціальну сутність монократичної бюрократії.

91. Які найбільш характерні особливості сучасної політичної поведінки особи?

92. Класифікуйте основні сучасні концепції політичної поведінки.

93. Визначте дефініцію "політичний порядок " у її співвідношенні з категоріями "модернізація" та "трансформація".

94. Проаналізуйте співвідношення категорії "людина" з категорією "громадянин " в аспекті соціальної поведінки.

95. Як впливають типи поведінки на моделі політичного порядку?

96. У чому розбіжність методологічних підходів до з 'ясування суті і структури політичної системи суспільства?

97. Чи є політична влада центральним компонентом політичної системи суспільства? Якщо так, то обгрунтуйте чому.

98. Сформулюйте чинники демократизації місцевого самоврядування як закономірності розвитку політичної системи суспільства.

99. Проведіть порівняльну характеристику політичних систем США, Великобританії, Франції та Німеччини.

100. Які причини докорінної реформи політичної системи в Україні? У чому її сутність і особливості?

101. Проаналізуйте різноманітні теорії походження держави. Виберіть на ваш погляд найраціональнішу.

102. Які ознаки правової держави?

103. Охарактеризуйте соціальну державу. У чому полягають суперечності між: правовим і соціальним принципами державного устрою?

104. Визначте шляхи стабілізації сучасного суспільства.

105. Що таке тоталітарна держава?

106. Сформулюйте особливості сучасного етапу державотворення в Україні.

107. Які є різновиди доктрин націоналізму?

108. Окресліть теоретичні і практичні аспекти сучасної етнополітики.

109. Які на сьогодні найголовніші проблеми захисту національних меншин?

ПО. Проаналізуйте різні підходи до визначення націй.

111. Співставте доктрини націоналізму і космополітизму.

112. Як розглядали громадянське суспільство і державу філософи Стародавньої Греції?

113. Визначте структуру громадянського суспільства.

114. Співставте функції інститутів громадянського суспільства.

115. Чи є економічна незалежність громадян основою розвитку громадянського суспільства?

116. Як співвідносяться громадянське суспільство і людська цивілізація?

И 7. Проаналізуйте стани історичного розвитку політичних партій.

239

118. Обгрунтуйте характер і можливості впливу груп тиску на політичну владу.

119. Які були особливості громадсько-політичних рухів, що виникли наприкінці 80-хроків?

120. Що становить соціальну базу політичних партій і суспільно-громадських рухів ?

121. У чому суть політичного плюралізму?

122. Чому політичний плюралізм є універсальним способом забезпечення демократії?

123. Які є конституційні гарантії демократії в Україні?

124. Визначте соціально-політичні межі реалізації демократичного ідеалу.

125. Співставте сучасні концепції демократії за їх сутністю і змістом.

126. Чи потрібна суспільству демократія?

127. У чому сутність політичної свідомості?

128. Проаналізуйте структуру політичної свідомості.

129. Як співвідносяться політична свідомість і політична воля?

130. Охарактеризуйте стан і тенденцій розвитку політичної свідомості в Україні.

131. У чому полягає творчий характер відображ'ення, притаманний свідомості?

132. Чи споглядалась єдність політики і морачі в середньовічній свідомості?

133. Як підходив І. Франко до взаємодії політики і моралі?

134. Окресліть зміст та способи визначення правового становища особистості.

118. Класифікуйте інтерпретації співвідношення політики та моралі.

119. У чому полягає взаємообумовленість моральності і політичної діяльності?

120. Класифікуйте фактори, що визначають взаємозв'язки політики і релігій.

121. У чому виявляються відмінності політичних доктрин християнства та їх вплив на політичну діяльність?

122. Що таке автокефалія? Зробіть аналіз еволюції українського автокефального руху.

123. У чому полягає політична сутність уніатства?

124. Яка політична сутність протестантизму та його різновидів (лютеранство, кальвінізм, англіканство)?

125. Як різняться за змістом ідеології різних соціальних груп і спільностей?

126. Окресліть схематично структуру політичної ідеології.

127. Співставте християнсько-демократичну ідеологію і альтернативні ідейно-політичні течії.

128. Проведіть структурований аналіз ідеологічних орієнтацій українського суспільства.

129. Чим зумотена еволюція сучасних юнцепцій суспільного розвитку?

130. Чим зумовлене зростання громадської уваги до інформаційних технологій?

131. Чи є "інформаційні ігри" обов'язковим елементом сучасного демократичного суспільства?

132. Накресліть схему взаємодії сучасних засобів масової політичної комунікації.

241

150. Охарактеризуйте взаємозв'язок між особливостями іміджу політичного лідера і рівнем його політичної компетентності.

151. Які основні складові політичної компетентності сучасної людини?

152. Відобразіть схематично залежність між¹ політичним режимом і політичною компетентністю суспільства.

153. Яка структура політичної культури?

154. Співставте культуру функціонування політичних інститутів і політичної діяльності людейу Великобританії і Україні.

155. Які функції політичної культури в суспільстві?

156. Дослідіть історичні особливості формування політичної культури в Україні.

157. Проаналізуйте роль і особливості субкультури нашого краю.

158. Що стверджує ''Римський" клуб про еволюцію світової цивілізації і виживання людства?

159. Виділіть політичні аспекти глобальних проблем сучасності.

160. Сформулюйте суть вчення про біосферу і ноосферу.

161. У чому полягає дилема "Національний суверенітет -рятування людства "?

162. Чи реальна загроза апокаліпсису?

163. Як відбувається коеволюція держав і народів у світову макроетносоціосистему.

164. Охарактеризуйте інститути зовнішньої політики і їх функції.

160. Які є основні сфери здійснення зовнішньополітичної діяльності?

161. Як впливають глобальні проблеми сучасності на зовнішню політику?

162. Запропонуйте шляхи вирішення суперечності між націоналізацією зовнішньої політики і глобалізацією, транснаціоналізацією, інтеграцією у світовій політиці та економіці.

163. Систематизуйте пріоритети зовнішньої політики суверенної України.

164. Як змінювалась структура пріоритетних цілей і завдань міжнародних відносин у ХХстолітті?

165. Визначте критерії нової якості сучасного міжнародного співробітництва.

166. Проаналізуйте ефективність народної дипломатії та її роль у міжнародних відносинах.

167. Співставте проблеми оптимізації міжнародних відносин і деідеологізаціїміждержавних взаємин.

168. Які має політичні проблеми Україна в міжнародних відносинах?

169. Якими факторами зумовлені політичні конфлікти і кризові ситуації в сучасному світі- об 'єктивними чи суб 'єктивними?

170. Проаналізуйте основні принципи і методи врегулювання міжнародних конфліктів.

171. Чи прогнозуються у моделях майбутнього людства міжнародні конфлікти?

172. Поясніть природу міжнародних конфліктів і стадії узгоджуваних процедур.

243

/ 78. Обґрунтуйте найефективніші шляхи і засоби упередження міжнародного тероризму.

179. Як співвідносяться національні інтереси і пріоритети зовнішньополітичної діяльності України?

180. Охарактеризуйте сучасний імідж України на міжнародній арені.

J81. У чому суть змін у незалежних державах Співдружності -в Україні, Росії, Білорусі та інших, у країнах Східної Європи?

182. Проаналізуйте роль України в інтеграційних сферах субрегіонального співробітництва на європейському континенті.

183. Співставте східний і західний вектори інтеграційної політики України.

184. Яких змін зазнали принципи коеволюції природи, суспільства і космосу у XX столітті?

185. Проаналізуйте функції політичної футурології. Яка її роль у запобіганні апокаліпсису?

186. Співставте і визначте чим відрізняються новітні футурологічні політичні моделі.

187. Якими ви бачите соціальний імідж: людини майбутнього і шляхи до нього?

188. Диференціюйте реальне і міфічне у проблемі всеєдності універсиуму і космічної відповідальності людини.

189. Як може вплинути клонування людини на футурологічні моделі світу?

244

Частина четверта

Мислителі політичної науки

Августин Блажений Аврелій (354 - 430) - християнський мислитель, теолог і філософ, головний представник патристики, тобто найкрупніший із батьків стародавньої християнської церкви. Основні праці: "Про місто Боже", "Сповідь"; всього 93 твори у 232 книгах.

Визнаний у православ'ї блаженним; у католицтві - святим і вчителем церкви. Пасіонарна могутність і геніальна самобутність його досягли унікальності духовно-обдарованої особистості. Всебічність, етична насиченість та піднесеність його вчення здійснили величезний вплив на формування, утвердження й подальший поступ християнсько-католицької догматики (зокрема вчення про божественне напередвизначення, благодать і загробну відплату) та просвітництва.

Аквінський Фома (1225 - 1274) - філософ і теолог, засновник томізму.

Праці: "Суматеології", "Про правління князів" та ін.

Основна мета державної влади є сприяння тому, щоб усі громадяни вели доброчинний спосіб життя, мали необхідні матеріальні та духовні умови. Серед них - піклування про збереження справедливості та злагоди у суспільстві. Все це і створює та реалізує головну мету державної влади - сприяння загальному благу.

Необхідність державної влади пов'язана з тим, що людина за природою є суспільна, зокрема й політична істота. Основу доброчинної поведінки людей становить "природний закон", що існує у серці людському і спрямовує до діяння добра та запобігання зла. Основним питанням соціального вчення А. стало етичне, що спиралося: 1) на визнання свободи людини; 2) на вчення про суть, як благо, та про Бога, як абсолютне благо; 3) на вчення про зло, як втрату блага, що започатковане ще Ареопагітиками.

Церковна влада, вважав він, є вищою за монаршу, яка є (за Аристотелем) кращою з форм державної влади. Разом з тим, народ має право скинуги владу несправедливого й жорстокого монарха, якщо він посягає на права церкви і стає тираном. 246

Алексеев Микола Миколайович (1879 - 1964) - теоретик євразійського руху, автор концепції євразійської держави.

Праці: "Російський народ та держава", "Євразійці та держава", "Про гарантійну державу", "Теорія держави" та ін.

На противагу західній демократії, якій "властивий особливий, що не має ніякого виправдання, егоцентризм корпусу дорослих громадян, які беруть участь у голосуванні" євразійці пропонують, як пише А., замінити штучно-анархічний порядок окремих осіб та партій органічним порядком представництва потреб, знань та ідей.

В основу своєї концепції держави та права А. закладає ідеї органіцистського розуміння суспільства. Відповідно до останнього, суспільство - це не механічне поєднання різноманітних елементів, а сукупність соціальних утворень, що історично розвиваються. Вони взаємопов'язані та взаємообумовлені. Євразійці вважають, що в розумінні народу, як сукупності історичних поколінь, втілена істинна народна воля і тому своє розуміння держави вони називають ідиократією або, іншими словами, державою стабілізованої суспільної думки, яка виражає не лише думку більшості людей, що нині живуть, а й дух минулих поколінь. Західна теорія права, як показує А.,—це теорія механічно пов'язаних індивідів. У євразійській теорії права обґрунтовується ідея правообов'язків, відповідно до яких на перше місце висувається громадський принцип обов'язків індивіда перед цілим, перед народом, нацією, державою тощо. Але євразійська теорія держави та права передбачає не лише обов'язки індивіда перед цілим, але й обов'язки цілого, обов'язки держави перед індивідом. Ряд таких обов'язків держави перед індивідом та можливості їх реалізації розкриваються у праці А. "Про гарантійну державу".

Алмонд Габріель (1911)-американський політолог, професор політичних наук.

Праці: "Порівняльна політика сьогодні", "Громадянська культура. Політичні установки та демократії п'яти націй" (разом з Є.Вербою) та ін.

247

А. вважається класиком порівняльного підходу стосовно дослідження політичних систем, здійсненого ним на основі методології структурного функціоналізму Т. Парсонса.

Досліджуючи культурно-психологічну детермінацію політичних процесів, А. ввів у широкий науковий вжиток поняття "політична культура". А. підкреслював, що термін "політична культура" відноситься до політичних орієнтацій - поглядів та позицій відносно політичної системи та її різних частин і позицій відносно власної ролі в цій системі. Політична культура - це різноманітні, стійко повторювані, раціональні, афективні та оціночні орієнтації відносно політичної системи взагалі, її аспектів "на вході" та "на виході" і себе, як "політичного актора".

На основі аналізу загального та особливого політичних культур різних країн А. виділяє наступні типи політичних культур: патріархальна політична культура, підданська політична культура, політична культура участі. Поряд з ними А. виділяє громадянську культуру, в якій політичні орієнтації у складі культури участі сполучаються з патріархальними та підданськими політичними орієнтаціями.

Арендт Ханна (1902 - 1975) - німецько-американський політолог та політичний філософ. У часи фашизму емігрувала до Франції, а потім до США. Стала широко відомою як дослідник тоталітарних режимів.

Найвідоміші праці: "Витоки тоталітаризму" (1951), "Про революцію" (1963) та ін.

У своїх дослідженнях А. показала, що тоталітарні рухи — це масові організації атомізованих, ізольованих індивідів. Тоталітаризм став можливим як результат декласування суспільства, його соціальної атомізаціїта крайньої індивідуалізації. Досліджуючи процес декласування в Німеччині та СРСР, А. показала наступне: "... щоб перетворити ленінську революційну диктатуру в систему тоталітарного правління, Сталіну спочатку довелося штучно створити те саме атомізоване 248

суспільство, яке в Німеччині підготували для нацистів історичні обставини". Декласування суспільства призводить до розповсюдження масової деперсоналізованої людини. Деперсоналізований, атомізований натовп і став, як зазначає А., масовою базою тоталітарних режимів.

Аристотель Страгірит (384 - 322 pp. до н.е.) - грецький філософ та політичний мислитель.

Праці: "Політика", "Афінська політія", "Велика етика" "Нікомахова етика"та ін.

Вперше політику називає наукою, а політичне спілкування розглядає як найважливішу форму людського спілкування, яке охоплює всі інші види спілкування. Це спілкування й називається державним або спілкуванням політичним.

Держава (polis), згідно з А., створюється не заради того, щоб жити, а для того, щоб жити щасливо.

На основі двох критеріїв, а саме якісного (правління заради загального блага або в інтересах самих володарюючих) та кількісного (правління одного, правління декількох або правління більшості) А. здійснює ґрунтовну класифікацію державних устроїв, виділивши правильні (монархія, аристократія, політія)та неправильні (тиранія, олігархія, демократія)держави.

Відповідаючи на питання, який же вид державного устрою є найкращим, А. показує, що "держава, що складається з середніх людей, буде мати й найкращий державний устрій" (політія).

Критикуючи зрівняльні ідеї Платона, А. показує, що держава не може бути за своєю природою до такого ступеня єдиною, як того вимагають деякі. Те, що видається для держави за найвище благо, призводить її до знищення. Для А. було зрозуміло, що "держава при єдності, яка постійно посилюється, перестає бути державою".

Людину А. розглядає як істоту політичну, поняття "громадянин" (polites) визначається ним через участь у суді та владі. Багато з ідей Аристотеля й сьогодні звучать досить актуально.

249

Арон Рай мои (1905 - 1983) - французький соціолог та політолог.

Праці: "Демократія та тоталітаризм", "Уявний марксизм", "Індустріальне суспільство" та інші.

А. відомий своїми розробками концепцій деідеологізації та індустріального суспільства, а також гострою критикою теорії марксизму і практики комуністичного будівництва. Щодо Маркса, пише А., то в економічних перетвореннях він намагався знайти пояснення перетворень соціальних та політичних. Але будь-яка теорія, як показав А., яка визначає суспільство однобічно, тільки одним аспектом суспільного життя, — хибна.

Разом з тим, розробляючи теорію індустріального суспільства, А. намагається обґрунтувати ідею технологічного детермінізму як такої взаємодії техніки та суспільства, за якої принципово неможливо виділити більш значимі факти.

Аналізуючи політичне життя, А. показує, що "сутність політики полягає у способі здійснення влади та у виборі правителів. Політика -головна характерна риса співтовариства, бо вона визначає умови будь-якої взаємодії між людьми".

У дослідженні політичних систем, згідно з А., важливим критерієм, головною змінною величиною є партійний режим. Однопартійний режим виключає повагу до закону та дух компромісу з політичного та суспільного життя. Багатопартійні режими також характеризуються такою недосконалістю, як недотримання законності (напр. фальсифікація результатів виборів) тощо. Іншими змінними величинами, які, як вважає А., необхідно розглядати при вивченні політичноїсистеми є: конституція; спосіб функціонування режиму (виборчий закон та вибори; функціонування парламенту, відносини між парламентом та урядом); групи тиску; політичний клас. Показуючи недосконалість всіх (конституційно-плюралістичного та однопартійного) режимів, А. приходить до висновку, що недосконалість конституційного

плюралістичних режимів виявляється в якихось частковостях, а щодо режиму з єдиновладною партією, то йдеться про саму суть.

Накупім Михайло Олександрович (1814 - 1876) - філософ та політичний публіцист, відомий теоретик анархізму.

Праці: "Державність і анархія", "Федералізм, соціалізм та антитеологізм"та інші.

Б., виходячи з того, що держава є джерелом соціального зла та бід, розробляв ідеї суспільного бездержавного устрою. В основі його вільної федеративної організації всіх трудящих закладено принципи самоуправління народу. "Ми оголошуємо себе ворогами всілякої урядової, державної влади, ворогами державного устрою взагалі і вважаємо, що народ може бути лише тоді щасливим, вільним, коли організується знизу вверх..., він сам створить своє життя".

Б. виступав критиком марксистських ідей. Прогностичні елементи бакунінської критики виявились пророчими. Комунізм Маркса, писав Б., "...монополізує таким чином власність... на користь фікції, на користь абстракції-держави, істоти вигаданої, але для народу ця фікція втілиться у занадто конкретних представників, державних людей, чиновників, які будугь свавільно розпоряджатися суспільним капіталом. Робочі асоціації, не володіючи прямо цим капіталом, будуть вимушені питати дозволу користуватися ним у держави через посередництво чиновників, так що останні зробляться розпорядниками суспільної власності". Російський анархіст писав гак, ніби прожив не один десяток років в Радянському Союзі. Досить актуальною з точки зору сьогоднішніх дискусій є думка Б. про пряме володіння капіталом робочими асоціаціями.

Берк Едмунд (1729 - 1797) - англійський політичний діяч та мислитель, теоретик консерватизму.

Найбільш відома праця - "Роздуми про революцію у Франції..." (1790)

251

Б. піддає критичному аналізу теоретичні основи французької революції (ідеї Руссо), показуючи, що теорія не може бути надійною основою стабільної політики, тим більше не може бути надійним орієнтиром політики руссоїстська воля більшості.

Безпосередня вкоріненість політики в історії-ось головна думка Б., яку він і намагається довести протягом всієї своєї роботи. Порядок у державі, згідно з Б., - це підсумок історії та звичаїв. "Істинна політична мудрість полягає в тому, щоб виправляти, а не знищувати попередні інститут". Ці положення англійського мислителя були далі розвинуті Ж. де Местром, який підкреслював, що держава є живим організмом, вона живе силами, що коріняться у далекому минулому, яких вона сама добре не знає. Таким чином, у Новий час у політичній теорії складається цілий напрям — консерватизм, у якому чітко проводиться ідея про те, що політика повинна спиратися на традицію, а сама традиція виконує регулятивно-направляючу роль стосовно влади. "Будь-яка влада, що знецінює звичаї, буде шукати засоби, щоб втриматися... Коли з життя підуть старі звичаї та правила, втрати неможливо буде відшкодувати. З цього моменту в нас немає більше компасу, і ми не знаємо, в який порт ми пливемо".

Традиція у роздумах Б. - це продукт історії, це результат історичного досвіду. Історія відбирає все цінне й краще, перетворюючи це краще в основу подальшого розвитку, в опору мудрого правління.

Вебер Макс (1864 - 1920) - видатний німецький соціолог, філософ, історик та політолог.

Праці: "Політика як покликання і професія", "Протестантська етика і дух капіталізму", "Об'єктивність соціально-наукового та соціально-політичного пізнання", "Господарство і суспільство" та ін.

В. аргументував одне з розповсюджених у сучасній науці визначень політики, розкриваючи її як "прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи то між групами людей, яких вона в себе включає". При цьому під державою В. розуміє такий 252

пол ітичний інститут, який претендує (з успіхом) на монополію легітимного фізичного насилля. Держава є таким відношенням панування людей над людьми, яке спирається на легітимне (тобто таке, яке вважається легітимним) насилля як засіб. Автор пояснює, що право на фізичне насилля приписується всім іншим союзам та окремим особам лише настільки, наскільки держава зі свого боку допускає це насилля: єдиним джерелом "права" на насилля вважається держава.

Легітимне насилля (або панування) є таким соціальним порядком, в якому відносини панування - підкорення основані на довірі до влади. В. виділяє три типи легітимного порядку: традиція (традиційне панування), харизма (харизматичне панування), раціональність (раціонально-правове панування).

Велику увагу В. приділяв дослідженню політичної бюрократії та її ролі в політиці. Відзначаючи об'єктивні тенденції розширення прошарку бюрократії в сучасних політичних системах, В. разом з тим вказує на тенденцію бюрократизації суспільного життя (закон малих чисел), що призводить до загрози демократії з боку бюрократії. Теоретичною відповіддю на цю загрозу є розробка автором теорії плебісцитарної демократії. Сутність цієї теорії полягає в тому, що народ обирає лідера країни, який не зв'язаний обов'язками перед бюрократією і буде спроможний її ефективно контролювати. Однак соціально-економічні, інформаційні і політичні процеси XX — поч. XXI ст. показали слабкість веберовської моделі контролю чиновників.

Вернадський Володимир Іванович (1863 - 1945) - видатний вчений, мислитель, основоположник учення про біосферу та ноосферу, перший президент Всеукраїнської Академії наук (1918). Організатор генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, радіогеології, гідрогеології, наукознавства, вчення про живу речовину, засновник вчення про біосферу і ноосферу, представник філософії космізму, прагнув до органічного синтезу природознавства і суспільствознавства.

253

Праці: "Начало и вечность жизни" (1922), "Философские мысли натуралиста" (1988)та ін.

Своїми науковими працями Вернадський значною мірою сприяв становленню сучасної наукової картини світу. Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери й людства, поява якого, на його думку, започатковує якісно новий етап розвитку Всесвіту, якому сприяє людський розум та результати його втілення у практичній діяльності. Це виявиться у перетворенні біосфери на нову специфічну оболонку Землі - ноосферу (сферу розуму), у докорінних соціальних змінах, організації нових форм людського співжиття. З розвитком ноосфери Вернадський пов'язував необхідність охоплення світовою наукою всієї планети, створення вселенської науки як могутньої історичної та геологічної сили, в якій природно-історична, природна (космічна) і соціально-гуманістична тенденції зіллються в єдине ціле.

В. здійснив кардинальну корекцію стійкої наукової картини світу, вперше грунтовно проаналізував структуру та властивості простору й часу, їх роль у формуванні наукового світогляду. Він порушив питання про самостійний статус біологічного простору й часу і охарактеризував їх особливості, зокрема симетрію та асиметрію. Відстоюючи науковий світогляд, не абсолютизував роль і значення науки, визнавав участь у його створенні інших форм духовного освоєння людиною світу.

У становленні наукового світогляду, на його думку, задіяні всі аспекти людської діяльності: наука, релігія, мистецтво, філософія, етика та інші. В. важливого значення надавав релігійній формі суспільної свідомості, розглядаючи її як глибинне внутрішнє переживання соборного типу. В. виступав за всебічний розвиток української культури, збереження культурної самобутності українського народу.

Винниченко Володимир Кириловым (1880-1951) -

український письменник, мислитель, політичний діяч. 254

Праці (політичного спрямування): "Відродження нації", "Заповіт борцям за визволення" та ін.

Будучи прихильником марксизму й соціалізму, різко розходився з ними у тлумаченні національного питання. У своїй тритомній праці "Відродження нації" (1920 р.) Винниченко пише, що "український народ, який до злуки з Росією пишався своєю наукою й літературою, народ, який утворив таку багату пісню, таку глибоку народну музику - цей народ тепер, очевидно, упадав, убожів, дичавів. Причиною ж тому було, як виразно доводилось усіма уважними дослідниками, денаціоналізація, нищення рідних форм розвитку. Треба, щоб руський демократ уважніше поставився б до голосів своєї власної руської науки, яка устами Російської Академії Наук точно і виразно зазначила, що українська нація є те саме, що руська; що закони її життя не є закони життя руських, що ламання цих законів ламає душу цілого народу, що така руйнація є злочинством перед вселюдським поступом".

Людина мас жити у "згоді" сама з собою, з природою, з іншими людьми, з нацією. Саме тут є коріння одного з провідних принципів етики Винниченка - "чесності з собою".

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770 - 1831) - великий німецький філософ-діалектик, соціальний і політичний мислитель.

Праці: "Філософія права", "Філософія історі'Г'та ін.

Основні спільності, в яких живе особа, це, за Г., сім'я, громадянське суспільство, держава. Сім'я-природно-соціальна спільність, яка утворює основу суспільства. Громадянське суспільство — сукупність економічних відносин, потреб, праці, обміну її результатами; складається з трьох станів: субстанціальний (землевласники, селяни, дворяни), промисловий (фабриканти, ремісники, торговці), всезагальний (чиновники, військові, вчені, юристи тощо). У третьому стані зосереджена освіченість народу. Промисловий стан Г. вважав головним у громадянському суспільстві. Найістотніший принцип - це еквівалентний обмін результатами праці. Г.

255

розкрив основні суперечності громадянського суспільства - надмірне багатство одних породжує бідність інших, з якою неможливо боротися. Права особи, сім'ї, громадянського суспільства здійснюються лише у державі. Держава - їх гарант.

Г. - теоретик правової держави. Він вважав, що держава не може бути створена штучно- вона формується історією. Кожен народ має ту державу, на яку заслуговує. Держава повинна бути єдиною. Найбільш досконала з форм державності - конституційна монархія. Але філософ ніколи не стверджував, що Прусська монархія - вінець історичного розвитку.

Гоббс Томае (1588 - 1679) - англійській філософ і політичний мислитель.

Праці: "Філософські основи вчення про громадянина", "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської"".

У своїх працях Гоббс розробляв ідеї природного (переддержавного) і державного або громадянського стану суспільства. Перший, переддержавний етап характеризується війною проти всіх, що суперечить природному прагненню людей до самозбереження і примушує їх шукати миру і згоди. Така форма згоди знайдена у створенні держави, яка забезпечує підпорядкування приватних воль єдиній волі заради забезпечення миру і безпеки. У розробці теорії держави Гоббс вирізняв три основні форми держави: монархію, демократію і аристократію.

Слід мати на увазі, що концепція Гоббса виявилася теоретичною реакцією на революційні подіїв Англії 1641 -1649рр. Цей періодчітко визначив, що суспільство в період хаосу не регулюється ні традиціями, ні наказами, ні законами. Єдину надію на відновлення порядку і недопущення надалі громадянської війни і революції Гоббс покладав на сильну державу. 256

Гогоцький Сильвестр Сильвестрович (1813 - 1889) -

професор філософії Київської духовної академії, з 1869р. -університету св. Володимира.

Праці: "Критичний погляд на філософію Канта" (1847), "Огляд системи філософії Гегеля" (1860), "Про характер філософії середньовіччя" (1849) та ін.

Послідовно проводив ідею історизму, обстоював філософствування на основі нових досягнень західноєвропейської думки, її критичного переосмислення, першим в історії вітчизняної думки створив філософську енциклопедію - "Філософський лексикон", у 4-х т. (1857 - 1873). Одним із перших вітчизняних мислителів усвідомив методологічну цінність філософії Гегеля. Послідовно розмежував філософію і релігію як різні форми світосприйняття із специфічними законами розвитку. У цьому зв'язку спеціально аналізував вади філософії середньовіччя, зумовлені її підлеглістю офіційному віровченню. Критикуючи агностицизм Канта, обстоював можливість пізнання надприродного за умови доповнення розуму силами віри.

Грушевський Михайло Сергійович (1866 - 1934) - перший президент Української Народної Республіки, видатний історик, громадсько-політичний діяч. З 1897 по 1913 р. очолював наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, академік. Займався археологією, археографією, соціологією. Створив власну наукову школу, з якої вийшло багато відомих вчених, істориків, політиків та філософів.

Праці: "Історія України-Русі", "Хто такі українці і чого вони хочуть" та ін.

У новітній історії України Грушевський - провідний державний діяч, творець національної державності. Керував Центральною Радою, формував її курс, був ініціатором проголошення Української Народної Республіки, її повного суверенітету. Грушевський - розробник теорії

національно-визвольного руху, насамперед, українського, фундатор

257

концепції етнополітики й етноетики. Поборник ідеї свободи й рівноправ'я народів, він рішуче відкидав расизм і шовінізм, свідомо протиставляв поняття "патріотизм" поняттю "націоналізм". Велике соціально-політичне значення мають думки Грушевського щодо умов та факторів суспільного поступу, розбудови "соціалізованої держави", орієнтованої на трударів. При цьому основну увагу приділяв відстоюванню інтересів селянства. Грушевський прагнув до соціального звільнення українських селян, перетворення їх на справжніх "господарів землі".

Визначним його твором є "Історія України-Русі". На відміну від Карамзіна, Соловйова, Ключевського, Грушевський вважав недоречним домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини. Він запропонував вивчати насамперед історію народу, а не держави, що обумовлюється її підпорядкованою роллю з боку економічних, культурних й національних факторів. Визначаючи повагу до "першинства й важної історичної ролі" великоруської народності, закликав вивчати історію "кожної народності окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині".

Даль Роберт (1915) - американський дослідник, відомий, в першу чергу, своїми працями з теорії демократії.

Праці: "Вступ до економічної демократії", "Вступ до теорії демократії", "Про демократію", "Поліархія", "Демократія, свобода і рівність", "Демократія та її критики" та ін.

Д. здійснює аналіз розвитку демократії протягом всієї історії людства, досліджує проблеми співвідношення більшості і меншості у процесі розвитку демократії, розглядає дилему рівності і свободи в історичному розвитку.

Поліархічна модель демократії, розроблена ним у 50-роки, передбачає високий рівень участі громадян і відкрите політичне суперництво різних груп і політичних лідерів у боротьбі за голоси виборців і участь в інститутах ухвалення рішень. Поліархія, як тип правління, 258

передбачає, згідно з Д., високу терпимість до опозиції і відносно широкі можливості впливу на поведінку уряду. Д. вважав, що американська політична система є близькою до поліархії, вона ".. .забезпечує високу ймовірність того, що активна і легітимна група буде почута на певному етапі ухвалення рішення". Але пізніше теоретик плюралістичної демократії, який в якості гіпотези висував ідею "дисперсії" політичної влади, виявляє нерівність, що невпинно росте в політичному потенціалі представлених на політичній сцені суспільних сил. "Новий соціально-економічний устрій, який поступово змінив протягом XIX століття американське аграрне суспільство, - констатує теоретик поліархії Д., -призвів до величезної різниці в багатстві, прибутках, суспільному становищі і владі". У зв'язку з цим Д. ставить проблему "... перешкодити розмиванню політичної рівності, яке є всезростаючим" і переходить від розробки концепції поліархічної демократії як процесу вільної боротьби різних груп за участь в інститутах ухвалення політичних рішень до розробки теорії економічної демократії, яка розглядається ним як важливий і необхідний крок на шляху досягнення політичної рівності.

Дарендорф Ральф (нар. 1929) - німецький соціолог і політичний діяч.

У праці "Клас та класовий конфлікт в індустріальному суспільстві" (1957) Д. проаналізував суспільство з позиціїтеорії конфліктів. У своїй концепції він відійшов від учення К. Маркса про класовий антагонізм. Д. характеризував класи як "соціальні угрупування, що конфліктують, і основою визначення яких є участь або позбавлення влади в будь-якій владній організації"". Він підкреслював, що у кожному об'єднанні завжди можна вирізнити дві основні групи - правлячих та підлеглих, між якими точиться постійна боротьба. Д. відзначав, що правляча група завжди зацікавлена у збереженні, а підлегла - у перерозподілі влади або авторитету. Розвиток зазначеної суперечності становить сутність будь-якого суспільного конфлікту.

259

Д. виділив основні фази конфлікту: легітимізовані ролеві відносини в суспільних об'єднаннях, дихотомний характер відносин стосовно авторитету між пануючими та підвладними, наявність протилежних "квазігруп", зростаюче усвідомлення протилежних інтересів, формування конфліктних груп, конфлікт і, нарешті, новий перерозподіл авторитету в суспільному об'єднанні. "Квазігрупи", на думку Д.,-це групи, що існують у суспільстві, але ще не усвідомлюють своєї сутності й власних інтересів.

Таким чином, соціальна дійсність виступає як процес конфліктів з приводу авторитету в різних типах об'єднань, що безперервно повторюються. "Не наявність, а відсутність конфлікту є чимось дивним і ненормальним" — писав Д.

Джефферсон Томас (1743 - 1826) - американський політичний діяч, мислитель. Учасник війни за незалежність. У 1775 р. був обраний депутатом Континентального конгресу і за його дорученням підготував "Декларацію незалежності". Написав преамбулу до конституції штату Вірджинія, яка містила багато ідей Декларації. Розробив власний проект конституції штату, частина положень якого була використана під час складання федеральної конституції 1787 р. Важливим елементом запропонованої Д. концепції державного устрою була демократична виборча система. Організував партію "республіканців" (демократів), які були прихильниками децентралізації та місцевої самостійності.

Д. у своїх політичних поглядах та діяльності виходив з доктрини про "природні права" людини, однак запропонував змінити формулу Д. Локка "життя, свобода і власність" на "життя, свобода та прагнення до щастя". Намагався поширити права людини і на рабів, але це йому не вдалося. Був прихильником рівності людей, критикував несправедливий розподіл багатства у суспільстві, був "вічним ворогом будь-якої форми тиранії над розумом людини". Д. вважав, що уряд сам по собі був лихом, але він був лихом неминучим. На його думку, народові належав верховний суверенітет і якщо уряд не сприяв щастю своїх громадян - він повинен бути повалений. 260

Донцов Дмитро Іванович (1883 - 1973) - український публіцист, громадський та політичний діяч, філософ, політолог, соціолог.

Праці: "Модерне мосюфільство"( 1913), "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" (1913), "Історія розвитку української державної ідеї" (1917), "Націоналізм"( 1926), "Дух нашої давнини" (1944), "Поетика вогненних меж" (1952), "Росія чи Європа" (1955), "Від містики до політики" (1957) та ін.

Д, був одним з організаторів Партіїхліборобів-демократів, працював в уряді П.Скоропадського. Після падіння УНР переїхав до Львова, де видавав журнал "Літературно-науковий вісник". Після Другоїсвітовоївійни перебрався до Парижу, Лондону, згодом -до США і Канади. Намагався ідеологічно обгрунтувати українську самостійну зовнішню політику (повна сепарація від Росії) і внутрішню (виховання на засадах західної культури).

Д. - теоретик ідеології інтегрального націоналізму, основні принципи якого він сформулював з огляду на підневільний стан української нації: вольовий принцип, постійне прагнення до боротьби за незалежність, романтизм, непримиренність, синтез національного та інтернаціонального, необхідність формування нової політичної еліти. Відстоював тезу про придатність більшості засобів у безкомпромісній боротьбі за виживання української нації на своїй рідній землі.

Драгоманов Михайло Петрович (1841 - 1895)-український мислитель, публіцист, громадсько-політичний діяч, автор численних творів з політичноїтеоріїта історії, філософ, основоположник політичної науки в Україні.

Головні праці: "Переднє слово до громади" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Пропащий час - українці під Московським царством" (1880), "Чудацькі думки про українську національну справу" (1891), "Листи на Наддніпрянську Україну" (1898), "Историческая Польша и великорусская демократия" та ін.

Темагика його політичних творів охоплювала проблеми походження

держави і права. Причинами суспільного поступу, вважав він, були розвиток

261

людського розуму, сім'ї, матеріального виробництва та концентрація землі, класова боротьба. Драгоманов значну увагу приділяв проблемам прав і свобод громадян, обстоював примат політичних свобод над класовими цінностями, першість універсальних цінностей над усіма іншими, в т.ч. і над національними. Драгоманов був не лише теоретиком, але й опрацював власну практичну програму політичної боротьби для українців. Суть її полягає втому, щоб вести боротьбу за політичні реформи, демократизації та федералізацію в рамках Росії та Австро-Угорщини.

Драгоманов проголошував приват людини, її прав і свобод над державою і суспільством. Сповідував ідею безупинного громадського поступу, мета якого — досягнення добровільної асоціації гармонійно розвинених осіб, із обмеженням до мінімуму елементів примусу в суспільному житті. Вважав, що для побудови української держави необхідне піднесення шляхом національної освіти і культури національної самосвідомості. Треба організувати справу так, щоб "великороси" допомагали українцям, а не заважали ламати ту політико-адміністративну систему, що призвела Україну до руйнації.

Дюверже Моріс (1917) - французький політолог, спеціаліст з проблем конституцій і виборчих систем, політичних партій і партійних систем.

Праці: "Політичні партії"", "Демократія без народу", "Республіка громадян" та ін.

Виникнення і функціонування партій Д. багато в чому пов'язує з розвитком такого виборчого органу державної влади, як парламентаризм. Партії, що виникли через вимоги боротьби за владу в умовах парламентаризму, визначаються Д. як особливий тип електоральних партій. Крім того, Д. виділяє кадрові партії як партії, активність яких виявляється в період передвиборчих кампаній (це свого роду сезонні партії). Далі Д. виділяє масові партії, які відрізняються значною чисельністю, тривалістю і більш високою організацією роботи. 262

Д. виявив також певний зв'язок між партійними і виборчими системами. Наприклад, пропорційна система виборів веде до багатопартійної системи з партіями, що мало залежать одна від іншої. Мажоритарна система з голосування у два тури породжує партійну систему із декількох партій, схильних до компромісу. Мажоритарна система з голосування в один тур сприяє формуванню двопартійної системи.

Істон Девід (1917) - канадський і американський політолог.

Праці: "Політична система", "Основи політичного аналізу", "Системний аналіз політичного життя" та ін.

І. відомий своїми дослідженнями політичних процесів з точки зору системного підходу. В тому числі розробив оригінальну концепцію політичної системи, так звану кібернетичну модель політичної системи, в основі аналізу якої закладені замірювання на вході і виході системи. Політичну систему суспільства він визначає як таку взаємодію в суспільстві, за допомогою якої відбувається розподіл цінностей і тим самим запобігання конфліктам. На вхід політичної системи надходять імпульси у вигляді суспільних вимог і підтримки. На виході політичної системи маємо політичні рішення, за допомогою яких j відбувається владний розподіл цінностей. Якщо запити і вимоги суспільства задовольняються системою ухвалення рішень, то політична система знаходить соціальну підтримку.

Камю Альберт (1913 - 1960) - французький філософ, письменник, лауреат Нобелівської премії.

Твори: "Бунтівна людина", "Міф про Сізіфа" та ін.

Аналізуючи проблему сенсу буття взагалі, сенсу життя людини, її свободи та прав, дійшов висновку, що світом керує якийсь сенс, а шлях до його пізнання пролягає через розкриття суті бунту. Усвідомлення людини як людини приходить разом із бунтом. Формою реалізації історичного бунту була революція, основний принцип якої - свобода.

263

К. - творець оригінального варіанту екзистенційної філософії -так званої "філософії абсурду". Він твердив, що життя, позбавлене раціонального сенсу, є абсурдним, але не є приводом для відчаю або трагізму. Теза "абсурдності життя", проголошена К. у "Міфі про Сізіфа" (1942), конкретизується вже на сторінках роману "Чума" (1942), герой якого щоденно і педантично лікує людей в охопленому епідемією чуми місті, чітко усвідомлюючи марність своєї діяльності. Необхідність (моральна) виконувати обов'язки всупереч їх "абсурдності" з точки зору раціонального, "здорового глузду" ще чіткіше проголошується в "Листах до німецького друга" (1944). Подібного роду екзистенційно-романтичний "бунт" проти прагматично-раціональної повсякденності, найвиразніше виявлений в есе "Бунтівна людина" (1931), багато в чому співзвучний світоглядному умонастрою Лесі Українки ("Contra spem spero").

Кант Іммануїл (1724 - 1804) - німецький мислитель, один з фундаторів німецької класичної філософії і політичної думки.

Праці: "Критика чистого розуму", "Критика практичного розуму", "Критика здібності судження", "Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору", "До вічного миру", "Метафізичні засади вчення про право" та інші.

У системі політичного вчення К. пріоритетне місце посідає людина, котра виступає у двох іпостасях: як істота емпірична вона підпорядковується закону причинності й не може бути вільною, як "річ у собі". Вона цілковито вільна і діє згідно з законом свободи, моральним законом - категоричним імперативом. Мета людства - розвиток і здійснення свободи, громадянської рівності й справедливості, створення квітучого громадянського суспільства, тобто досягнення всезагального правового громадянського стану; мета громадянського суспільства-щастя громадян, втілення принципу самоцінності кожної особистості; мета держави - торжество ідеї права. 264

К. поділяє форми політичного правління на деспотичні, автократичні, аристократичні демократичні й республіканські, віддаючи перевагу автократії у вигляді абсолютної монархії за умов наявності "короля з великим злетом душі, котрий вміє загнуздати себе справедливістю". Демократія для К. — "дуже складна" форма політичного правління. Перехід від абсолютної до конституційної монархії бажаний, але виключно за умов мирного реформування і дарування народу Основного закону самим монархом. За К., поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову повинен здійснюватись за принципами взаємопідтримки і координації владних гілок, а не за принципами стримань і противаг. Мирне реформування державної влади проводить не законодавча, а виконавча влада. Однак ні та, ні інша в жодній формі не може бути власником, бо захопить все майно. Найголовніший обов'язок державної влади - охороняти приватну власність громадян.

У сфері міжнародної політики К. обґрунтував принципи недоторканності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи інших держав, правомірності виключно оборонних війн, недопустимості застосування жорстоких засобів ведення бойових дій, поводження з військовополоненими, шпигунства, таємних вбивств, пограбування мирного населення тощо. К., виходячи з права народів на "вічний мир", висунув ідеї нейтралітету, обґрунтував право коаліцій, право гарантій у міжнародних відносинах.

Карамзін Микола Михайлович (1766 - 1826) - російський історик і політичний письменник.

Праці: "Історія держави Російської", "Про стародавню і нову Росію в її політичному і громадянському відношеннях", "Листи російського мандрівника".

Ідеалом раннього К. було республіканське правління, що визначало свободу і безпеку для всіх громадян. Проте утвердження

265

республіки пов'язано з високим моральним розвитком суспільства. Для Росії найбільш прийнятною формою правління, згідно з К., є самодержавна монархія. У дусі консерватизму К. доводить, що самодержавність вкоренилася у російському народі, який завжди відчував необхідність покірності. "Дворянство й духовенство, Сенат і Синод як сховище законів, над усіма - правитель, єдиний законодавець, єдиновладне джерело влад. Ось основа російської монархії, котра може бути затверджена або послаблена правилами царюючих".

Самодержавну монархію К. відрізняє від абсолютної монархії. У сучасній літературі цього часто не помічають, відносячи К. до прибічників абсолютної монархії. Сутність відмінності, на яку вказував сам К., у тому, що самодержавний монарх, виступаючи законодавцем, не має права порушувати традиції та обряди, що вкоренилися у російському народі. Ця позиція виявилася теоретичною основою для осудження К. ліберальних реформ Олександра І та М. М. Сперанського. Самодержавність - основа Росії, але з цього не слідує, пише К., щоб правитель, єдине джерело влади, мав причини принижувати дворянство, таке ж стародавнє як і Росія.

Коифуцій Кун Цю, Кун Чжунні ( 551 - 479 до н. є.) -

мислитель Стародавнього Китаю, педагог, засновник конфуціанства. Займався редагуванням творів давнини: "Ши цзин", "Шу цзин", "Юе цзин", "Лі цзи", розвивав своє вчення, передавав його учням.

Твори: "Чунь цю" ("Весни та осені"), "Лунь юй" ("Бесіди та судження").

Філософська система К. є переважно етично-соціальною за своєю спрямованістю, її метою є передусім визначення суспільного ідеалу та шляхів його реалізації. Цей ідеал є "правління досконало мудрого правителя, що спирається на цзюнь цзи - шляхетних мужів". Людську "природу" (сін) К. вважав етично нейтральною ("за природою люди близькі один одному, а за звичками - далекі"). 266

К. безумовно визнавав існування волі Неба і її впливу на життя людини, але у своєму вченні він не приділяв цій проблемі такої значної уваги, якої їй надає ортодоксальне конфуціанство. К. же загострює увагу переважно на земних справах, і передусім - на питаннях впорядкованості у відносинах між людьми у Піднебесній. Звідси -його теорія "виправлення імен", тобто встановлення відповідності між іменем та дійсністю — "син повинен бути сином, батько — батьком, підлеглий - підлеглим і правитель - правителем".

К. згадує досить багато категорій, приділяючи велику увагу двом з них: гуманності (жень) та ритуалу (лі). Гуманність, за К., полягає у тому, щоб "стримувати себе та дотримуватися ритуалу". Жень, гуманність, є тим, що відрізняє цзюнь цзи від "малоїлюдини" (сяо женя). Жень, за К., - це любов до людей і, передусім, - членів своєї сім'ї та роду. Для К. однією з найважливіших складових жень є "сяо" -синівська шанобливість або ж "шанобливість менших братів до батьків та старших братів", адже "серед шанобливих до батьків мало тих, хто виступає проти володаря". Коли принципу сяо дотримується весь народ, він стає відданим (чжун) - тобто вірним і покірним володарю. Чжун створює умови для встановлення у Піднебесній справедливості, яка, за К., полягає, зокрема, у тому, що влада неподільно повинна належати Синові Неба, а не бути в руках сановників. Третьою основною категорією, що складає поняття "жень", є категорія "шу" - прощення. Вона полягає у тому, щоб "щедро обдаровувати людей та допомагати їм". За К., саме милостивість та великодушність привертають до володаря народ і роблять його слухняним. Нарешті, К. вважав, що бути гуманним неможливо без знань (чжи), навіть маючи такі якості, як несхитність, чесність та некорисливість.

Костомаров Микола Іванович (1817 - 1885) - український історик, громадсько-політичний діяч і мислитель, один із організаторів

Кирило-Мефодіївського товариства.

267

Його соціально-політичні орієнтаціїта історіософська концепція викладені в творах "Книга буття українського народу" та "Правила", "Закон божий".

Наукові дослідження були спрямовані на рушійні сили суспільного розвитку, національне питання, життя українського народу та його культуру. Вперше в українській науці детально з'ясував сутність історії України. У працях "Правда москвичам про Русь", "Дві руські народності" не лише дав розгорнуту картину історичного розвитку України, а й доводив, що українці мають свою історію, мову, культуру, психологію, які є відмінні від російської.

Активно захищав самобутність, самоцінність і самосвідомість українського народу. Одним із перших підніс українську національну ідею до рівня теоретичного осмислення. Обгрунтував ідею федеративного устрою держави.

К. - основоположник народницького напряму в українській історіографії. Його ідеал - федеративна демократична слов'янська республіка, де будуть реалізовані ідеї рівності, справедливості, рівноправності, скасовано кріпацтво, де політичне правління засновано на ранніх християнських ідеалах. Федерація, на думку К., повинна управлятися обраним на чотири роки президентом та конгресом, мати власну фіскальну систему, військо, дипломатичні відносини з іншими державами та народами. Така федерація скоріше схожа на конфедерацію. В її основі лежить ідея самоцінності та самосвідомості, які К. виводить з глибин духу та національного характеру українського народу.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 - 1897) -

відомий український мислитель, культурний діяч, письменник, історик, етнограф, член Кирило-Мефодіївського товариства. Його світогляд еволюціонував від романтизму до позитивізму, від релігійного світогляду до культу миротворці-науки, від православ'я до природної релігії для всіх людей і народів. Але завжди незмінною була відданість ідеї України, 268

її відродженню. Його теорія культурництва пов'язана з образом культури землеробства, а філософія основана на вимозі повернення до природи, правди й душі людської, де ще зберігаються справжні цінності людського бутгя. Особливу увагу приділяв українській мові, яка, на його думку, повернула українцям повагу інших народів.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870 - 1924) - прибічник марксизму, зробив значний внесок у його подальший розвиток в умовах початку XX століття і пристосував його до російських реалій. Політичні ідеї Л. викладені в багатьох працях, але найбільш змістовно вони виражені у книгах "Держава і революція", "Чергові завдання Радянської влади".

Згідно з теорією Л., "політика є відносинами між класами, політика є концентрованим відображенням економіки".

Абсолютизуючи марксистські положення про соціально-економічну і класову природу держави, Л. розробляє теорію побудови партії нового типу, під керівництвом якої, як він доводив, робітничий клас (ідея гегемонії пролетаріату) у союзі з трудовим селянством за допомогою революційного виступу захоплює політичну владу. Робітничий клас ліквідує експлуататорську державу і побудує державу трудящих, яка виступатиме як знаряддя і як сходинка на шляху до бездержавного устрою суспільства.

У своїх науково-теоретичних працях післяреволюційного періоду (особливо з 1921 р.) розробляв нову економічну політику як спробу поєднання соціалістичних і ринкових начал у будівництві нового суспільства.

Липинський В'ячеслав Казимировим (1882 - 1931) -

український громадський діяч, історик, філософ історії, ідеолог консервативного напряму української суспільно-політичної думки.

Основні праці: "Україна на переломі 1657- 1659" (1920), "Листи до братів-хліборобів" (1926) та ін.

269

Розробляв проблеми державності, відстоював необхідність побудови незалежної суверенної Української держави як джерела єдності нації. Лише за умови створення власної держави, на його думку, українець відчує себе сином рідної землі, лише так народжується справжня нація, яку він вважав, перш за все, єдністю духовною, культурно-історичною.

Політичний ідеал української держави Л. вбачав у правлінні гетьманського типу. Гетьманат, принципом організації якого є "класократія", тобто розуміння кожним класом свого місця і призначення за наявності активної меншості (еліти), що спирається на рушійну силу політичного процесу- клас хліборобів, на його авторитет. Цей лад має базуватися на принципах співробітництва всіх класів, рівноваги між прогресом і консерватизмом, обмеження гетьманської влади законом, який височить над гетьманом, над усіма класами і станами.

Л. -державотворчий діяч, перший політичний мислитель, який був переконаний, що ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо. Це і сьогодні залишається актуальним.

Локк Джон (1632 - 1704) - англійський філософ і політичний мислитель, родоначальник класичного лібералізму.

Основна праця в області політики: "Дватрактати про правління".

Соціально-політичне вчення Л. доводить неспроможність феодально-патріархального устрою й обґрунтовує необхідність конституційної парламентарної монархії, по суті справи "освячуюючи" політичний лад, встановлений в Англії після перевороту 1688 - 1689 pp. з позицій "природного права" й "суспільного договору". Щоправда, за концепцією Л., урядові делегується лише певна частина "природних прав" (зовнішні зносини, правосуддя) з умовою дійового забезпечення свобод: власності, совісті, слова тощо. Нарешті, Л. чи не першим висунув ідею відокремлення законодавчої влади від виконавчої (включаючи судочинство) та підпорядкування уряду законові при 270

визнанні права народу як безперечного суверена не підтримувати та навіть скидати неспроможний уряд.

Л. розробив ідеї лібералізму, природного права і договірного походження держави, поділу влад і народного суверенітету, невід'ємних прав людини.

Держава, за Л., утворюється для того, щоб сумісними зусиллями люди більш надійно захищали право на життя, свободу і власність. Л. висуває і відстоює ідею верховенства закону в державі. Влада має, як відмічає Л., управляти згідно із встановленими постійними законами, що проголошені народом і відомі йому, а не шляхом імпровізованих наказів. У державі ніхто не може бути звільнений від підкорення закону. Ліберальні ідеї Л. отримали подальший розвиток у концепціях мислителів XVIII-XX століть.

Макіавеллі Нікколо (1469 - 1527) - італійський політичний мислитель, державний діяч.

Праці: "Володар", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія" та ін.

У поглядах на політику і владу активно обгрунтував теорію державотворення на підставі концепції "природи людини". Політика і влада залежать від земних умов, серед яких М. виділяв так звані "фортуну" і "доблесть". У контексті розмірковувань М. під фортуною мається на увазі сукупність об'єктивних умов, за яких керує правитель, під доблестю - особисті здібності й таланти (суб'єктивний фактор) правителя у вирішенні політичних задач.

М. відокремлює сферу політики і влади від моралі і релігії, проголошуючи перші автономною системою цінностей. Тим самим М. відкрив шлях розглядання політики і влади, як самостійної царини людської діяльності і окремого об'єкту наукового аналізу.

М. використовує у науковому обігу поняття "держава" (stato — від латинського status "стан") для позначення політично організованого суспільства, головним питанням якого є питання про здобуття і

271

утримання політичної влади. До М. для позначення держави у літературі широко застосовувались поняття "царство", "імперія", "республіка", "монархія", "тиранія", "поліс", "цивітас", "принципат", "домінант", "деспотія", "султанат" та ін. Проте після М. у багатьох європейських мовах утвердилося використане італійським письменником stato (staat - в німецькій, state - в англійській, etat - у французькій, estado - в іспанській, stato - в італійській).

Важливою причиною політичних змін М. вважав зміну співвідношення сил між народом і знаттю. У стабільних умовах вважав найкращим республіканське правління, а для здійснення важливих перетворень чи подолання хаосу необхідна монархія.

Для подолання недоліків, властивих кожному окремому виду, М. пропонував запровадити "змішану владу", яка була б здатна урівноважувати інтереси різних суспільних груп, зокрема багатих і бідних. М. висунув ідею контролю та рівноваги, сутність якої полягала у наданні можливостей брати участь в управлінні державою одночасно монарху, знаті та народу.

Головним критерієм оцінки володаря стала могутність держави, досягнення її виправдовувало будь-які методи та засоби. Внаслідок цього ім'я М. стало прозивним, а "макіавеллізмом" назвали політику, що характеризується відсутністю чесності та справедливості, спрямована виключно на успіх. Встановлення величі держави було завданням не лише її володарів, але й усіх громадян. М. підкреслював, що обов'язок перед державою був первинним і найбільш важливим обов'язком окремої особи.

Маркс Карл (1818 - 1883) - відомий німецький філософ, економіст. Зробив також значний внесок у розвиток соціології і політичної науки.

Праці: "Маніфест комуністичної партії" (спільно з Ф. Енгельсом), "Німецька ідеологія", "Капітал" і багато інших. 272

В основу своєї теорії М. поклав ідею соціально-економічної, класової обумовленості політичних явищ. Сукупність виробничих відносин, за М., складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому зростає юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. "'Політична влада є лише породженням економічної влади", а держава є інститутом "економ ічно правлячого класу, який за допомогою держави стає також політично правлячим класом і набуває таким чином нові засоби для придушення та експлуатації пригніченого класу".

Спираючись на матеріалістичні ідеї, М. розробив догматизовані теорії класової боротьби як головної рушійної сили історичного процесу, диктатури пролетаріату та побудови соціалістичного і комуністичного суспільства.

Характеризуючи демократію, М. відмічав, що тут "не людина існує для закону, а закон існує для людини. Такою є відмінна ознака демократії"".

Монтеск'є Шарль Луї (1689 - 1755) - французький політичний мислитель.

Праці: "Роздуми про причини величі і падіння римлян", "Про дух законів" та ін.

Аналізуючи політику і владу, широко застосував багатофакторний підхід, показуючи обумовленість політико-владних явищ безліччю природних, соціально-економічних і культурних процесів. Підкреслював необхідність їх аналізу для з'ясування суті політичного. Особливу роль М. надавав географічним факторам (розмір території держави, розташування країни тощо). Через це його відносять до засновників "географічного детермінізму".

М. відомий у політичній науці як класик теорії поділу влад. Необхідність поділу влади М. пов'язував з умовами забезпечення політичної свободи у суспільстві. Політична свобода має місце лише

273

там, де не зловживають владою. Але за досвідом століть відомо, підкреслює М., що кожна людина, яка володіє владою, схильна зловживати нею. "Щоб не було можливості зловживати владою, необхідний такий порядок речей, при якому різні влади могли б взаємно стримувати одна одну". Таким чином, однією з найважливіших умов політичної свободи є поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Для політичної свободи, як показує М., необхідний також і особливий стан суспільства, тобто наявність у ньому таких соціальних сил й інститутів, які зацікавлені у свободі і спроможні її захистити від зазіхання влади. "Знищіть у монархії прерогативи сеньйорів, духовенства, дворянства і міст, і ви невдовзі отримаєте державу... деспотичну".

Мор Томас (1478 - 1535) - англійський державний діяч, політичний мислитель.

Головна праця: "Утопія"

М. представляв суспільство авторитарним, ієрархічним і патріархальним, в якому повинні існувати народні збори та сенат. Останній таємним голосуванням обирав правителя країни з числа кандидатів, висунутих народом. Посада правителя була довічною, якщо тільки він не виявляв нахилу до тиранії. М. підкреслював, що державними справами слід було займатися в сенаті або на засіданнях народних зборів. Рішення, які приймалися поза цими інституціями, на думку М., вважалися недійсними. Люди, винні у їх прийнятті, кваліфікувалися як карні злочинці. Він припускав, що окремі справи могли виноситися на обговорення усього населення. Найважливіші посадові особи обиралися з числа вчених. Лише ця група мала право не працювати, усі решта повинні були працювати по шість годин щодня. М. наголошував на тому, щоб авторитет особи визначався її віком. Сімейне життя носило патріархальний характер.

Створюючи портрет нового суспільства, М. ніби підводив читачів до думки, що людське існування могло бути контрольованим і що власне контролю не вистачало для наведення порядку в суспільстві. 274

Моска Гаетано (1858 - 1941) - італійський політичний мислитель, класик теорії політичних еліт.

Праці: "Елементи політичної науки", "Правлячий клас" та ін.

Політологію М. розглядає передусім як науку про еліти, що розробляє основи наукової політики, оскільки "в усіх суспільствах існують два класи людей - клас правлячих і клас тих, ким управляють. Перший, завжди менш чисельний, - виконує всі політичні функції, монополізує владу і насолоджується тими перевагами, які дає влада, в той час як другий, більш чисельний клас управляється і контролюється першим...". Еліту М. розглядав з точки зору її структури, законів функціонування, приходу до влади, виродження і занепаду. Одна із суттєвих тенденцій і небезпек у розвитку еліт- перетворення еліти у спадкову, закриту групу, що веде до її виродження і заміни контрелітою. "Правлячі класи неминуче приходять до занепаду, якщо перестають удосконалювати ті здібності, за допомогою яких прийшли до влади, коли не можуть більше виконувати звичні для них соціальні функції, а їхні таланти й служба втрачають у суспільстві свою значущість".

М. виступав за відкритість і послідовність у функціонуванні еліт як гарантію стабільності суспільства і політичної системи.

Муравйов Микита Михайлович (1796 - 1843) - декабрист і політичний мислитель.

Автор відомих трьох проектів російської конституції.

Спираючись на європейські ідеї та американський досвід того часу, М. обґрунтовує необхідність відміни кріпосного права в Росії і проголошення для всіх її жителів рівних прав і свобод, серед яких вказував свободу слова і пересування, свободу совісті і свободу займатися будь-якою справою. Політичною основою реалізації проекту перебудови Росії М. визначав конституційну монархію. Розробляв механізм утвердження в Росії принципу поділу влад. Згідно з конституцією Муравйова законодавча влада належить народному віче,

275

виконавча - уряду на чолі з монархом, судова влада здійснюється системою судів. Доводив необхідність федеративного устрою Росії.

Парето Вільфредо (1848 - 1923) - італійський політичний мислитель, соціолог, економіст і класик елітології.

Праці "Соціалістичні системи", "Перетворення демократії", "Трактат із загальної соціології"" та інші.

У своїй творчій діяльності пройшов певну еволюцію. Захоплюючись спочатку доктриною лібералізму, вимагав свободи торгівлі і невтручання держави у приватні справи. Потім розчарувався у лібералізмі, дійшов висновку, що суспільство прямує до стадії криз і його може врятувати лише авторитаризм, насильницьке нав'язування нового порядку. Захоплювався поглядами Ж. Сореля (теорія насильства) та Г Моски (ідея про поділ суспільства на пануючий клас та підпорядковану йому меншість). Згодом сформулював власну соціологічну систему, яка розглядала суспільство, взяте у цілому, як певну систему.

Парето виділяє дві страти населення: нижчу страту - нееліту і вищу страту - еліту, яка ділиться на дві частини - правлячу еліту і неправлячу еліту. П. дає класичне визначення політичної еліти, суть якого втому, що це "клас тих, хто має найбільш високі індекси в своїй сфері діяльності..., хто прямо чи непрямо відіграє помітну роль в управлінні суспільством і складає правлячу еліту, решта утворюють неправлячу еліту".

Циркуляцію еліт П. розглядає як основну рушійну силу політичних процесів і суспільних змін.

Пестель Павло Іванович (1793 - 1826) - відомий декабрист і політичний письменник.

Праця: "Руська правда".

Спираючись на європейські ідеї природних прав людини і договірного походження держави, різко критикував кріпацтво і 276

абсолютну монархію як віджившу форму правління в Росії. Виходив з того, що російський народ не є приналежністю або власністю будь-якої особи чи родини.

Його позитивна програма передбачала безкоштовне наділення всіх селян землею і утвердження республіканського правління на основі виборчого права, що надається особам чоловічої статі.

П. пропонував ідею федеративного устрою Росії, обґрунтовуючи це тим, що в Росії безліч племен, народів, релігій, яких неможливо урахувати, правлячи з одного центру. Проте його модель, по суті, виглядить унітарним устроєм.

Платон (427 - 347 pp. до н. є.) - класик політичної думки Стародавньої Греції.

Праці: "Держава", "Політик", "Закони" та інші.

Приділяє велику увагу тлумаченню понять "політика" і "влада", розкриваючи їх як мистецтво поєднання розмаїття інтересів у полісі на суспільне благо. "Будь-яка влада має на увазі благо тих, хто їй підвладний", "справжній правитель має на увазі не те, що придатне для нього, а те, що придатне підвладному". Проте, не знайшовши достатньо надійних механізмів виявлення і утвердження загального блага, схиляється у своїх проектах ідеальної держави до ліквідації приватної власності та утвердження суспільної власності.

Від П. бере початок традиція поглибленого аналізу різноманітних державних устроїв і їх класифікації. Не знаходячи у грецькому світі досконалого устрою, П. виділяє чотири типи недосконалих держав: тимократія, олігархія, демократія, тиранія. Політична історія, на думку П., неминуче веде до приходу тиранії. Через це він ставить питання про те, як запобігти найгіршого з недосконалих устроїв. Пошук відповіді на це питання призводить до трансформації поглядів раннього П. і він відступає від ідеї "правління мудрого" і стверджує ідею "правління законів". У XX столітті ця концепція мислителя отримала суперечливе

277

трактування. Деякі дослідники підкреслюють, що П. започаткував тут ідею правової держави. Інші, вказуючи на найдрібнішу регламентацію всього життя поліса за допомогою влади і закону, відмічають, що програма П. не виходить за рамки тоталітаризму (К.Поппер).

Прокоіювич Теофан (1681 - 1706) - церковний діяч, поет, письменник, вчений.

Праці: "Правда волі монаршої", "Розшук історичний", "Слово і честь царська", "Духовний регламент" та ін.

Політичний ідеал П. - абсолютна спадкоємна монархія на чолі з освіченим самодержцем, якому підпорядковуються всі громадяни та державні організації, у т. ч. й церква. П. представляв просвітницький напрямок, стверджуючи, що соціальні біди можна подолати- шляхом поширення освіти. При цьому обов'язок громадян - дотримання законів та повна покірність волі монарха. Головне ж завдання держави - охороняти природні права людини, гарантувати її свободу та вільності. П. стояв на позиції визнання природних законів та прав людини, виступаючи проти твердження Т.Гоббса про те, що людина від природи зла й перебуває у постійній війні всіх проти всіх. Найважливішим природним даром людини є совість, яка й спонукає її творити добро. Замисел Бога та здоровий глузд спрямовує згідно з концепцією П., людське буття на необхідність згуртування й передачі влади монархові шляхом домовленості.

Сперанський Михайло Михайлович (1772 - 1839) -

відомий російський реформатор і політичний мислитель.

Праці: "Роздуми про державний устрій імперії", "Про дух уряду" та ін.

С обґрунтував необхідність поділу законодавчої, виконавчої і судової влади заради досягнення політичної свободи в Росії. Підкреслюючи взаємозв'язок політичної і громадянської свободи, С. говорив про важливість ліквідації кріпацтва як необхідної умови утвердження свободи в Росії. 278

З метою координації розподілених влад висунув ідею створення Державної ради. Розуміючи свободу як закон, що діє на всіх однаково і є всеохоплюючим, розвивав ідею створення в Росії конституційної правової держави.

Тойнбі Арнольд Джозеф (1889 - 1975) - британський історик, соціолог, філософ і мислитель політичної науки.

Основна праця: "Дослідження історії"" (в 12-ти томах).

Історично будь-яка цивілізація виникає, на думку Т., як певна відповідь на виклик середовища як сукупності - для перших цивілізацій -суто природних, а для наступних-ще й соціальних умов. За законом виклику й відповіді, доти, доки цивілізація спроможна на адекватне сприйняття й належну відповідь на кожен наступний виклик з низки викликів історії довкілля, вона рухається поступально. Можливість такої відповіді створюється завдяки продуктивним ідеям багатої конструктивними здібностями, обдаруваннями й заслугами так званої "творчої меншості", ідеї якої через соціальні механізми поширюються у пасивній більшості і втілюються нею в життя. Однак з плином часу "творча меншість" неминуче трансформується у "меншість", влада якої у суспільстві спирається на апарат примусу.

Суспільно значуща діяльність творчої еліти, представники якої знаходять інший вимір автентичних дій, набуває формального, незацікавленого характеру. А конструктивно спрямована, хай і пасивна більшість, перероджується у "внутрішній пролетаріат", визначальними для якого є паразитичний спосіб життя з вимогами "хліба й видовищ", неспроможність до плідної діяльності та захисту свого суспільства і, водночас, перманентна готовність до соціальних збурень. Крім того, на зовнішніх кордонах з'являється "зовнішній пролетаріат", народи, які ще не переступили щабля, що відділяє первісне суспільство від цивілізації. За таких умов відбувається надлом відповідної цивілізації з наступною її деградацією та розпадом дії внутрішніх суперечностей і додатковим натиском зовнішніх варварських сил.

279

Токвіль Шарль Алексіс де (1805 -1859) - французький історик, соціолог і політик-демократ, борець проти будь-яких форм тиранії.

Праці: "Демократія в Америці" (1835 - 1840), "Старий порядок і революція"(1856 p., російський переклад- 1918 р.)та ін.

Основною темою роздумів та досліджень Т. є історичний поворот в усіх сферах тодішньої людської спільності, осмислення процесу народження демократичного суспільства. Соціальна філософія Т. є своєрідним синтезом ліберальних та демократичних ідей. Хоча на сучасників його праці не вплинули, вони були заново відкриті на поч. XX ст. Р. Ароном та ін. глибоко і гостро Т. відчув силу перелому, що відбувався в Європі як наслідок бурхливих подій революції 1789 р. у Франції.

В своїх працях Т. порівнює, протиставляє суспільство аристократичне і демократичне. В процесі історичного розвитку суспільства реалізується два основних закони: по-перше, всі конкретні суспільства, незалежно від історичних особливостей і етапів розвитку, неодмінно йдуть до демократії; по-друге, демократичний лад тісно пов'язаний з розвитком звичаїв, культури, науки, цивілізації.

Суспільний прогрес несе людям демократію, свободу, рівність. В демократичному суспільстві свобода не може грунтуватися на нерівності. Свобода передбачає рівність умов існування й охороняється різноманітними політичними та соціальними інститутами, в т.ч. демократичним законодавством, свободою громадян створювати політичні об'єднання, свободою преси, волелюбними звичаями людей. Свобода й рівність - це потужні фактори руйнування старого, аристократичного суспільства. Відсутність у суспільстві сваволі та супутніх їй аристократичних привілеїв, обмежень та перепон і передбачає свободу.

Для розвитку демократії історичні та географічні умови є менш значущими ніж юридичні закони, а юридичні закони - менш значущі, ніж звичаї, мораль і релігія людей. Т. бачив три загрози розвитку демократії: 1) з боку централізації політичної влади в руках держави, яка може встановлювати контроль над всіма сферами суспільного життя й суттєво 280

обмежувати, або, навіть, придушувати свободи; 2) з боку індивідуалізму, що ізолює людей один від одного, обмежує їх життєдіяльність сферою приватного життя, робить їх політично індиферентними, що, в свою чергу, може створювати умови зародження і розвитку деспотизму; 3) з боку "надмірної" схильності до повної рівності, яка може звести людей до рівня "однорідної маси" і привести до "рабства у рабстві".

Як теоретик демократичного ладу, Т. є одним з родоначальників політичного лібералізму. Його заслуга полягає, насамперед, у розробці конкретно-історичного аналізу проблем демократії, застосуванні соціологічних понять і методу, який дає змогу розглядати проблему демократії в тісному зв'язку з соціографією конкретно-історичного суспільства. В роботі "Старий порядок і революція" Т. виступив проти революційних перетворень, які можуть привести до непередбачуваних наслідків та ще більших колізій, ніж при старому порядку.

Тоффлер Елвін (нар. 1928) - американський соціальний філософ, соціолог і футуролог, публіцист, теоретик "постіндустріалізму" та "глобалізму".

Праці: "Футурошок" (1970), "Третя хвиля демократії" (1980), "Передбачення та передумови" (1983), "Зміщення влади: знання, багатство і примус на порозі XXI століття" (1990), "Метаморфози влади" (2003) та інші.

Предметом його наукових досліджень є зміни, що відбуваються з людьми, коли їх суспільство трансформується в дещо нове й непередбачене заздалегідь. Тобто автор досліджує розвиток цивілізації від "аграрної" й "промислової" хвиль розвитку ("Футурошок") до "технологічної", або "індустріальної" ("Третя хвиля"), і далі -до появи нової системи влади-"інформаційної"" ("Зміщення влади"). Людство переживає нову технологічну революцію, яка веде до постійного відновлення соціальних відносин і створення всеохоплюючої надіндустріальної цивілізації, такої, що ґрунтується на електроніці,

281

комп'ютерах, інформації, новітніх технологіях, тобто мова фактично йде про інформаційне суспільство.

У "Третій хвилі" і "Метаморфозах влади" Т. фокусує увагу на зростанні ролі знання й освіти у розвитку демократії й боротьбі за владу. У "Зміщенні влади" інтерес Т. зосереджено на зміненій ролі знання стосовно влади, її нових шляхах, що відкриваються сьогодні у бізнесі, політиці, економіці та глобалістиці. В роботі "Війна та антивійна" (1993) вчений дає глибокий аналіз війнам минулого, зосереджуючи увагу на стратегії виживання світової спільноти та запобіганні новим військовим конфліктам.

Франко Іван Якович (1856- 1916)-український письменник, вчений, громадський діяч, публіцист. У суспільно-політичних поглядах Франка центральними були проблеми державності та національне питання в Україні.

Ф. виробив ряд концепцій щодо відродження нації, відстоюючи ідею суверенності як єдино можливого шляху її досягнення. Для реал ізації цієї ідеї, за Франком, потрібне формування духовної культури народу та його самосвідомості, адже позбавлена державності українська нація довгий час перебувала під впливом асиміляційного процесу. Це стосується, у першу чергу, національної інтелігенції, яка змушена була служити панівній державній владі. Адже лише інтелігенція зможе консолідувати різні соціальні сили, не залишити націю у ролі "напіветнографічноГ' народності, а привести її до свідомого національного життя. При цьому національне питання Франко розглядав у сукупності з релігійними, культурницькими, мовними проблемами. Процес відродження нації, за Франком, займає досить тривалий період і розрахований на конструктивну діяльність протягом років та десятиріч, а не на моментальну акцію.

Умовою розвитку політичної незалежності та самостійності українців, як і ін. народів, Франко вважав існування у формі автономії у складі федерації соціально звільнених народів. Така федерація повинна 282

бути заснована на громаді як на первинному територіально-виборчому об'єднанні, що самостійно управляється. Різко критикуючи царизм Росії, Франко ні в якому разі не співвідносив її політичний режим з самим російським народом.

У статті "До історії соціалістичного руху" Франко критикує ідею уніфікації, з якої, на його думку, у майбутньому може вирости державний деспотизм та антигуманізм. І хоч у боротьбі за встановлення істинної демократіїФранко проголошує допустимість "найрадикальніших" методів перебудови суспільства, все ж здійснювати ідеали перебудови він рекомендує без кривавих потрясінь. Відстоюючи соціалізм, Франко стверджував, що це той лад, який спирається не на формальну демократію, а на справжнє народовладдя. Останнє ж стверджує громадянську і політичну свободу, відсутність держави у формі певного диктату зверху. Політичні та громадянські ідеї Франка були орієнтовані на концепцію зростання національної самосвідомості як запоруки формування незалежної держави.

Хантінпон Саиуел (1927) - американський дослідник політики.

Праці: "Політичний порядок у суспільствах, що змінюються", "Зіткнення цивілізацій" та ін.

У дослідженні політичних процесів велику увагу приділяє інститутам. Вважає інституціоналізацію політичних процесів важливим критерієм політичного розвитку, оскільки інституціоналізація надає державі більш високого рівня адаптації, підвищує можливість узгодження інтересів.

Після розпаду світової системи соціалізму і тим самим зникнення протиборства двох світових систем (капіталізму і соціалізму) як вирішального фактору міжнародного розвитку X. приділяє велику увагу розробці цивілізаційної моделі світу. В якості визначального фактору подальшого світового розвитку він виділяє міжцивілізаційні відмінності. "Ідентичність на рівні цивілізації ставатиме все більш важливою, а вигляд світу буде значною мірою формуватися у ході взаємодії семи-

283

восьми значних цивілізацій. До них належать західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слов'янська, латиноамериканська і, можливо, африканська цивілізації"".

Цицерон Марк Тулій (106 - 43 pp. до н. є.)- римський державний діяч, оратор, філософ, теоретик риторики і класик художньої прози.

Праці: "Про державу", "Про закони", "Діалоги", "Листи до Аттіка" та інші.

Цицерон визначав державу як "справу народу" (res populi). Народом він вважав поєднання багатьох громадян, пов'язаних між собою згодою у питаннях права та спільністю інтересів. Цицерон не притримувався думки, що держава є результатом суспільного договору, він вважав, що вона виступає як результат конечності спільного життя громадян, їх слабостей та страху.

Цицерон вважав, що саме народовладдя не є кращою державною формою, оскільки спирається на абсолютизацію рівності зовсім різних громадян. Рівність є теж несправедливість, бо вона ліквідовує суспільну ієрархію.

У царині політичної теорії Цицерон близький до розуміння праваяк природного феномену. Найліпшою, слідом за Полібієм, він вважав змішану форму державного правління, що поєднувала б сильні сторони монархії, аристократії та демократії, вбачаючи її прафеномен у державному устрої республіканського Риму (консулат, сенат, народне зібрання). Вплив поглядів Ц, щоправда, у контексті цивілізацій Заходу був досить великим і тривалим: помітно відчувався на стадії пізньої античності та протягом Середньовіччя, а в епохи Відродження та Просвітництва — навіть посилювався.

Шевченко Тарас Григорович (1814 - 1861) - український народний поет і художник, суспільно-політичний мислитель XIX ст., перший поет-мислитель, який закликав український народ до нещадної боротьби за соціальне і національне визволення. 284

У поетичних, прозових творах і "Щоденнику" Шевченка немає якоїсь цілісної системи політичних поглядів, але зміст цих творів дає можливість виявити їх найважливіші риси. Шевченко виступав проти всіх форм деспотизму й поневолення народу.

З цих позицій Ш. підходив і до політичної системи Російської імперії. Царський уряд, російських та українських панів, чиновництво, державні установи він розглядав як цілісну систему політичного й економічного панування над народом. Гострій критиці піддає він російське законодавство, судову організацію, судочинство, пристрасно протестує проти царських законів і юридичної практики, що використовувалися царизмом, насамперед, для захисту інтересів пануючих класів та закріплювали юридичне безправ'я селянина-кріпака і взагалі безправ'я українського та інших народів. Ш. мріяв про здійснення соціальної рівності і політичної свободи, громадського самоврядування й "праведної" справедливої законності.

Майбутнє суспільство він пов'язував із самоуправлінням народу, із суспільною колегіальною формою реалізації влади як гарантії від свавілля. Послідовний борець проти національного гноблення Шевченко пристрасно відстоював ідею державної самостійності України. У першій поетичній збірці під назвою "Кобзар", у творах "Гайдамаки", "Сон", "Кавказ", "1 мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм" та ін. яскраво виявляються революційно-демократичні погляди, що невідривні у поета від ідеї незалежності, самостійності України. Шевченко ненавидів офіційну Росію, її політичний лад не тільки за її крайній антидемократизм, але й за те, що ця система була могутнім знаряддям придушення національної волі й культури українського та інших народів.

Шевченко захоплювався у 40-х pp. XIX ст. ідеєю федерації слов'янських народів, куди б входив і український народ як повновладна нація. Він, однак, не обмежувався боротьбою за інтереси тільки слов'янських народів. Про це свідчать його твори, насамперед-поема "Кавказ", де він подає голос на захист всіх пригнічених царизмом народів.

285

Шмітт Карл (1888 - 1987) - німецький політичний мислитель і правознавець.

Праці: "Політичнатеологія", "Римський католицизм і політична форма", "Духовно-історичний стан сучасного парламентаризму", "Поняття політичного" та ін.

В аналізі особливостей політики Ш. відстоює превалювання політики над усіма іншими сферами людської діяльності, що особливо виявляється у надзвичайних ситуаціях. Специфічно політичне розрізнення, до якого можна звести політику, політичні дії і мотиви, -це розрізнення "друг - ворог", "свій — чужий". "Будь-яка протилежність - релігійна, моральна, економічна або етнічна - перетворюється у протилежність політичну, якщо вона є досить сильною для того, щоб ефективно розділяти людей на групи друзів і ворогів".

Критикуючи лібералізм і його політичні інститути (парламентську демократію, яка "функціонує лише як порожній апарат"), Ш. розробляє концепцію "кваліфікованої демократії", в якій визначальну роль відіграють спеціалісти: професійні політики, політичні чиновники, військові.

Шумпетер Йозеф (1883 - 1950) - австрійський економіст і соціолог. У політичній науці став широко відомим після виходу у 1942 році його роботи "Капіталізм, соціалізм і демократія".

Ш. написав цю роботу після кризи 1929 - 1933 pp. і тривалої депресії капіталізму, що послідувала за цією кризою. Проте він показує, що капіталізму загрожують не економічні процеси, а культурні і соціально-психологічні фактори. Власне розвитком капіталізму, його все більшою раціоналізацією руйнується сім'я, дисципліна праці, героїка вільного підприємництва, цінність приватної власності.

Найбільший інтерес представляє шумпетерівський аналіз політики. Політичний процес він розглядає як ринковий процес, а демократію -як правління політиків. "Не народ у дійсності піднімає і вирішує питання. Ці питання, що визначають його долю, піднімаються і вирішуються за 286

нього". Демократія - це такий устрій, де право ухвалення політичних рішень набувається через конкурентну боротьбу за голоси виборців. Демократія означає лише те, що в умовах вільної конкуренції за голоси виборців між претендентами на роль лідерів "народ має можливість схвалити або не схвалити тих людей, які повинні ними керувати".

Своїми ідеями, Ш. вніс значний вклад до розробки концепції ел і гарної демократії.

Ясперс Карл (1883 - 1969) - видатний німецький філософ і політичний мислитель.

Праці: "Сенс і значення історії"", "Куди рухається ФРН?" та ін.

Зробив великий внесок до аналізу проблем розвитку політичної свободи, громадянського суспільства і плюралістичної демократії. Я. показував, що політика існує лише за свободи, а там, де знищується свобода, залишається приватне життя. Політична свобода, згідно з концепцією Я. володіє багатьма ознаками.

Свобода одиничної людини можлива лише у тому випадку, якщо вона може існувати поряд із свободою решти. Захист від насилля людині надає правова держава. Важливість поглядів і свободи надає їй демократія. Свобода може бути завойованою лише в тому випадку, якщо влада переборюється правом. До непорушності прав людини як особистості приєднується її право брати участь у житті суспільства. Через це свобода можлива лише за демократії, тобто за можливої для всіх участі у волевиявленні. Свобода формується у рішеннях, ухвалених у ході співбесіди. Тому свобода вимагає відкритої, нічим не обмеженої дискусії. Через це необхідна свобода преси, зборів, свобода слова. Обмеження можливі лише під час війни, але і тоді обмежуються лише повідомлення відомостей, а не повідомлення думок. Обмеження існують також у кримінальному праві (захист від наклепу, образ тощо).

К. Ясперс підкреслює, що політична свобода є демократія, але вона у історично поданих формах і градаціях виключає панування маси

287

(охлократія), яке завжди виступає в союзі з тиранією. Через це Я. віддає перевагу аристократичному прошарку, який постійно поповнюється із усіх прошарків населення в залежності від особистої діяльності, заслуг та успіхів і в якому народ вбачає своїх представників. Неодмінна вимога демократії полягає в тому, щоб ця еліта не фіксувалася і не перетворювалася тим самим у диктаторську меншість. Вільні вибори повинні слугувати перевіркою їїзаслуг і піддавати її постійному контролю. Проведення виборів і формування політичної еліти здійснюють партії. У вільному суспільстві обов'язково існують декілька партій, принаймні дві. Переможені в цей момент партії переходять до опозиції, але не несуть при цьому своєї частки відповідальності за ціле. Наявність впливової опозиції є обов'язковою ознакою вільного суспільства.

З технікою демократії пов'язаний демократичний стиль життя. Стан політичної свободи може бути збережений лише в тому випадку, якщо в масі населення постійно існує свідомість свободи і люди піклуються про те, щоб зберегти її. Демократія неможлива без ліберальності. Політична свобода повинна створювати можливість для решти свобод людини.

Ознакою політичної свободи є відокремлення політики від світогляду. Збереження свободи передбачає наявність етосу суспільного життя. Це - природна гуманність у спілкуванні, увага і готовність допомогти, повага до прав інших, постійна готовність піти на компроміс у життєвих питаннях, відмова від насилля над групами меншості.

Я. наголошує, що свобода гарантується писаною або неписаною конституцією. Проте немає такого абсолютно надійного механізму, який міг би гарантувати наявність свободи. Інститути демократії і політичний етос народу повинні сумісно слідкувати за тим, щоб демократія не була знищена демократичними засобами, щоб свобода не була вигнана свободою. Якщо в більшості випадків демократичні методи ефективні, то іноді виникає необхідність поставити їх у певні 288

рамки, але це припустимо тоді, коли небезпека загрожує правам людини і самій свободі. Терпимості немає місця перед обличчям нетерпимості. Не повинно бути свободи для знищення свободи.

Немає такої остаточної стадії демократії і політичної свободи, яка задовольнила би всіх. Тільки за вказаного підґрунтя - самовиховання у спілкуванні людей для вирішення конкретних задач, безумовна готовність захищати основні права людини, серйозність віри — свобода надійно гарантована. Свобода, особливо якщо вона надається народові, не підготовленому до цього самовихованням, раптово, може не лише призвести до охлократії і в кінцевому підсумку до тиранії, але вже до цього сприяти тому, що влада опиниться в руках кліки, що випадково піднялася. Те, як захищають від охлократії і тиранії, від випадкової кліки і духовно залежних людей, є життєво важливим питанням свободи.

Я. підкреслює, що все залежить від виборів. Відомо, яким глузуванням підлягає демократія, яке презирство викликають результати виборів. Проте немає іншого шляху до свободи, крім того, на який вказує воля всього народу. Але до народу звертаються і демократ, і тиран. Хто з них переможе - може вирішити лише народ; тим самим він зумовлює і свою власну долю. Проте, якщо це кінцеве рішення і належить винести народові, то необхідно зробити все можливе, щоб допомогти йому ухвалити правильне рішення. Єдиний дієвий засіб для цього - залучати всіх людей до знання, пробуджувати їхню волю, щоб вона навчилася, розмірковуючи, поступово усвідомлювати її. Другий шлях - практичне самовиховання народу за допомогою участі більшості у вирішенні конкретних задач.

Однією з особливостей сучасного світу Я. вважає те, що маси стають вирішальним фактором у подіях, що відбуваються. Проте там, де відсутня відповідальність задолю цілого і вільна участь в управлінні, там - всі раби. Для формування політичної зрілості у справах великих масштабів, для розвитку демократичного етосу, згідно з Я., необхідне вільне і відповідальне за свої дії комунальне управління.

289

Зберегти свободу можна лише там, де вона усвідомлена і де відчувається відповідальність за неї. Необхідно, щоб про збереження свободи піклувалися всі. У зв'язку з цим Я. вказує, що основним політичним питанням нашого часу є питання про те, чи можливо демократизувати маси, чи здатна взагалі середня за своєю природою людина фактично включити до свого життя відповідальну співучасть в якості державного підданого за допомогою співучасті у знанні і ухваленні рішень про основні напрямки політики.

290