1.2. Розвиток промислового комплексу України

За радянський період розвитку економіки виробництво засобів виробництва (групи „А”) розвивалося найбільше, а його частка у загальному обсязі виробництва становила 71,2% (1989 р.). Частка виробництва групи „Б” (виробництво предметів споживання) становила 28,8%. З 1990 р. почалися структурні зміни, спрямовані на виробництво товарів народного споживання. У 2001 р. частка цієї ланки промисловості становила 30,8%. Ці прогресивні зміни мають і негативні риси, тому що головний його чинник пов'язаний з найбільшими темпами зниження виробництва групи „А”. Особливо це стосується галузей, які не мають достатньої власної сировинної бази або є труднощі в її розвитку. В Україні в 2011 році було виплавлено 35,3 млн. тонн сталі, що на 5,7% більше показника минулого року. Проте, даний показник все ще нижче докризового рівня 2007го року на 19,1% [9,c.172].

Україна за підсумками роботи металургійних підприємств у 2011 році наростила виробництво сталі на 5,7% в порівнянні з 2010 роком, зайнявши восьме місце в рейтингу 64 країн - основних світових виробників цієї продукції, складеному Світовою асоціацією виробників сталі (WSA).

Основні причини зменшення темпів зростання промисловості пов'язані із загальною економічною кризою: важким фінансовим становищем, високим рівнем інфляції, розпадом господарських зв'язків з країнами близького зарубіжжя та колишніми країнами – членами Ради економічної взаємодопомоги.

Проте Україна в європейському масштабі залишається значним виробником певних видів продукції: вугілля, залізної руди, прокату чорних металів, стальних труб, цементу, мінеральних добрив, кальцинованої соди, продукції важкого машинобудування, верстатів, електротехнічної промисловості, сільськогосподарських машин та ін.

Велике значення у постачанні продукції на ринок СНД та країн Балтії має продукція харчової промисловості: цукор, макаронні вироби, сіль, олія, овочеві й фруктові консерви, кондитерські та м'ясо-молочні вироби [10,c.29].

Внаслідок розпаду Радянського Союзу і високого рівня монополізації на окремі види продукції колишніх республік в Україні не налагоджено виробництво зернових комбайнів, пасажирських вагонів, вантажних автомобілів (крім „КРАЗів”), обладнання для легкої промисловості, каучуку, деяких видів пластмас, смол та ін. З окремих питань провадяться дослідження і виробляються проекти створення нових або реконструкції старих підприємств для забезпечення народного господарства необхідною продукцією.

У 1992–1998 рр. під впливом цінових чинників, інфляції, розбалансування та нерівномірного падіння виробництва в окремих галузях поглиблювалися негативні процеси у галузевій структурі промислового виробництва. Це є найбільш небезпечною тенденцією в розвитку економіки країни. Тривало зростання частки галузей проміжного продукту. Відповідно зменшувалася частка галузей, що виробляють кінцевий продукт. 1998 р. на базові галузі, зокрема електроенергетику, паливну промисловість та металургію, припадало 49,3% промислової продукції проти 19,7% у 1993 р. Водночас частка машинобудування, легкої та харчової промисловості в загальному обсязі промислового виробництва зменшилас [6,c.94].

Ринкова трансформація економіки України в цілому має визначальний і багато в чому суперечливий вплив на структуру промислового виробництва. Виділяють дві групи чинників, що визначають характер структурних змін.

Перша група – обмеженість доступу до традиційних ринків збуту, розрив господарських зв'язків і міжрегіонального обміну в країні, на який припадала частина товарного виробництва. Докорінне порушення технологічної кооперації за умови, що по замкненому циклу в Україні вироблялося приблизно 305 видів промислової продукції, мало негативний і багато в чому незворотний вплив на структуру промисловості.

Друга група – недосконалість та інерційність міжгалузевої політики держави. Відчутними є наслідки старого, „союзного” поділу праці, розміщення в Україні матеріало- та енергомістких галузей, зокрема чорної металургії, хімічної, харчової промисловості тощо. Ці галузі не були забезпечені власними та диверсифікованими джерелами енергії, важливими видами сировини.

Реструктуризація економічних відносин є дійовим чинником переходу від закритого методу господарювання до конкурентного механізму функціонування цілісних виробничих комплексів.

Велике значення має також розвиток виробництв, які відновлюють розірвані технологічні ланцюги і створюють на території України необхідні замкнені цикли, забезпечують випуск виробів машинобудівного та міжгалузевого призначення.

Назріла потреба активного проведення реструктуризації нежиттєздатних підприємств і організацій, прискорення конверсії, виробництв, що втратили оборонне значення [12,c.82].