5. Матерія.

Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальнюючи здобутки минулих часів, Арістотель у книзі "Метафізика" писав, що "більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що, як останнє, вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, — це вони вважають елементом і початком речей".

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше.

«Матерія» — це філософська категорія, яка позначає об'єк­тивну реальність, що її відображує людина в своїх відчуттях, але від них не залежну.

У категорії «матерія» безліч об'єктивної реальності зведена до визнання незалежності матерії від людських чуттів та здат­ності її бути відображеною ними. В цьому і полягає філософсь­ке розуміння матерії.;! Подолання натурфілософської традиції з більшою виразністю та гостротою ставить власне філософські проблеми, розв'язання яких поглиблює сенс категорії матерії.

Перша з них — це проблема невичерпності різноманітності матеріального світу історично обмеженими пізнавальними мож­ливостями людини. Деякі мислителі (агностики) песимістично тлумачать невичерпність світу , як непізнаваність його. Чи це справедливо? Хіба ж погано, що несподіванки буття невичерпні? Той факт, що кожен раз за межами нашого знання залишається непізнане, не є приводом для агностичної зневіри. Це скоріше стимул для подальших досліджень. Категорія матерії має прин­ципово відкритий характер, імпліцитно (неявно) немовби охоп­лює собою непізнане. Експериментальна неспростовність такого розуміння матерії в даному випадку не вада, а єдиний спосіб визнати за категорією діючу методологічну роль. Емпіричній критиці відкриті не окремі поняття, а філософські системи в ці­лому завдяки правомірності та евристичній (творчій, конструк­тивній) спроможності філософських засад науки.

Інша проблема, що поглиблює розуміння матерії, полягає в необхідності врахування неодмінної та сталої мінливості світу. Світ за своєю суттю знаходиться в постійному розвитку, а тому невпинно змінюється. Спіймати у пастки фраз мінливе буття та матерію як основу його анітрохи не легше, ніж детективам затримати злочинця, який змінює власну зовнішність. Чи охоп­лює категорія матерії цей бік буття?

Нарешті, третя проблема полягає в улаштуванні матерії, в її системно-структурній упорядженості. Той факт, що речі, які ото­чують нас, є матеріальними,— факт безперечний. Матеріальними є також властивості та

нерозривні, і рух без матерії так само неможливий, як і матерія без руху? Ні відношення речей. «Більше» — це відно­шення, об'єктивність та матеріальність якого полягає в тому, що «більше» просто не вміститься в «меншому». Але хіба ж «ста­ріше» не є матеріальним відношенням? Відношення «вартість» або «сім'я» хоч на перший погляд і здаються такими, що їх ут­ворила наша свідомість, але насправді вони створені нашим ма­теріальним життям і так само, як і будь-що матеріальне, не за­лежать від свідомості. Отже, об'єктивна реальність — не лише самі речі, а й їхні властивості та взаємовідношення.

Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання. Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Структурні рівні матерії

Неорганічний

Органічний

Соціальний

Підрівні

Макросвіт (10а—10а см)	Організменний	Особистість Родина Плем'я
Мікросвіт (до 10~43 їм)	Підорганізменний
Мегасвіт (до 1028 см)	Понадорганізменний	Народність Нація Людство

Жива та нежива природа, а також соціально-упорядкована матерія на кожному із своїх підрівнів створюють деяку ціліс­ність, яка за браком будь-якого з елементів втрачає власну сут­ність. Екологічна свідомість, до якої наближається сучасна ци­вілізація, передбачає цей системний «суверенітет» буття, якісну специфіку рівнів упорядженості матерії, неможливість їхнього взаємозведення та реконструкції одного за рахунок іншого. Або збалансована, укладена із взаємопов'язаних систем цілісність, що розвивається, або деструкція мертвущого хаосу — нічим ін­шим світ бути не може. З появою соціально упорядкованої ма­терії цей вибір бевпосередньо залежатиме від людини.