3. Проблема буття і основні шляхи вирішення її.

Для того щоб глибше переосмислити проблему буття, спро­буємо сформулювати її саме як проблему. З логічного боку, проблема — це найбільш глибоке питання, на яке немає гото­вих обгрунтованих відповідей і навіть відсутня згода стосовно того, як можна отримати їх. Проблемна ситуація пов'язана із не­визначеністю і розмаїттям думок. Що ж це за питання, на яке тисячі років кращі мислителі людства не змогли віднайти за­гальноприйнятої відповіді?

«Що є буття, як воно є і чому?» Ось запитання, у відповідь на яке здоровий глузд часом межує з фантазіями.

Напевно, проблему буття можна сформулювати й інакше, але в будь-якому випадку це питання залишиться глобальним, граничним у своєму загальному вигляді та невичерпним у дета­лях. Проблему буття слід вважати вічним питанням. Вирішення її — неоднозначні, але у їхній багатющій палітрі все ж є певні закономірності.- За найрізноманітніших підходів і гіпотез чис­ленні спроби обговорення проблеми окреслили русла деяких на­скрізних в історії і культурі тем.

Перша з них — це тема життя і смерті людини. Навіть ети­мологічно * «бути» витікає з «жити» (готська) або «я був» (ла­тинська). «Жили-були» — так розпочинається багато казок, і таким чином через рефлексію з факту власного життя перелом­лює в свідомості категорію буття будь-яка людина. Твердження «бути — це жити», природно, пов'язане з питанням «а що ж буде зі мною після смерті?» Пошуки відповіді на нього виявля­ються спробою знищення «не-буття» і задають варіанти есхато­логії та етичних систем. Мирське або загробне життя вважаєть­ся реальним чи ілюзорним, життя у цьому світі так само вва­жається за дар, щасливу долю або ж оману, гріх.

Друга з тем обговорення проблеми буття пов'язана з осмис­ленням мінливості, скороминучості буття та з його стабільністю, збереженням.; Все, що живе, як ми бачимо, скороминуче, окреме життя обмежене народженням і зникненням. Але ж буття шир­ше за ці межі. Чи несе воно в собі неминучість мінливості, або, навпаки, поверхові зміни лише маскують справжню сталість?

Справжнє буття, за філософською традицією, започаткова­ною Парменідом, є незмінним і сталим, а зміни, що спостеріга­ються у ньому,— лише удаваність і небуття. Стабільного буття зовсім немає, відповідають ті, хто поділяє традиції Геракліта і Гегеля: сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. «Вогонь» Геракліта як основа світу в поетичній наоч­но-образній формі виражає таке буття у становленні.

Рефлексія над мінливістю, природно, приводить до появи по­няття часу. Воно покликане відобразити рух, становлення буття і його перетворення на побутування. Чи вічний світ, чи є в ньому початок і кінець у часі, створений він чи природний, чи може він «піти» у небуття (в тому числі зусиллями самої людини), чи правомірно з'ясувати, що було до початку буття? — подібні питання зародилися ще сивої давнини, однак вони актуальні і в наш час.

Тема мінливості і сталості буття обговорюється вже тисячо­літтями, як і питання, чи спроможна людина взагалі в будь-який спосіб відобразити буття, чи може бути виражена словами сутність світу. Існує лише те, що може бути назване, гадають одні. Справжнє буття принципово невиразне, вважають інші. На думку перших, небуття невиразне і тому неможливе, і мудрець той, хто спроможний зіставити вірні судження про буття; навпа­ки, інші вбачають ідеал мудреця в мовчанні та медитаціях. У наступних темах курсу філософії ми ще повернемось до цієї суперечності, а поки ж поміркуємо, чи так вже несумісні ці дві позиції, чи не доповнюють один одного обидва мудреця, коли кожен з них наполягає на власній думці?

І третя з основних тем осмислення буття — питання щодо його структури. Під час пошуку відповіді на нього формувалися такі поняття, як світ, природне і штучне середовище, людина, мислення, простір, ціле й частка, матеріальне та ідеальне і ба­гато інших. Великим досягненням сьогодення є ідея щодо ціліс­ності буття, яка протягом тисячоліть далеко не завжди була по­пулярною. Явища і процеси, що здавалися розрізненими і неза­лежними

ване до психіки ідеаль­ним ,то як відрізнити їодин від одного, як з'ясувалося, мають глибокі зв'яз­ки, хоча часто неявні та далекі від спекулятивних припущень.

Слід розрізняти поняття «світ» і «буття». Світ часто ототож­нюють з об'єктивною реальністю, тобто з матерією, і тоді з'ясо­вується, що буття винятково матеріальне. Проте поза об'єктив­ним духом існує також світ людського духу, тому «буття» — це не лише світ, що включає людину, а й світ самої людини. А як­що враховувати, що світ людського духу, її мислення є ідеаль­ними, то до складу буття слід віднести й ідеальне. Матеріалісти настільки наблизили поняття світу, буття і матерії, що виник навіть «вульгарний матеріалізм», де дух, мислення людини вва­жаються чимось матеріальним. Навпаки, за традиціями ідеаліз­му, «буття» виявляється абсолютно ізольованим від матерії, на­віть світ без людини набуває статусу ідеального. Отже, важливо дійти згоди щодо побудови, структури буття, відокремити в ньо­му матеріальне від ідеального. Ще один важливий наслідок обговорення теми влаштування буття - це розгорнуте розуміння просторуне лише як фізично­го, а й як психологічного та соціально-історичногофеномена.

Якщо проблема існує настільки довго, що виявляються все нові її аспекти і недоліки тисяч запропонованих рішень, при­родно було б поставити питання: «А якими є самі критерії, за яких щось слід прийняти, а щось інше — відкинути?»

До середини минулого століття багато хто вбачав ці крите­рії в потребах логіки. Але панлогізм, який досяг зеніту у філо­софії Гегеля, зазнав критики. «Бентежною і безпорадною», вва­жав С. М. Булгаков, зупиняється логіка перед проблемою буття '. Для осягнення загадки буття — духовної природи люди­ни — цей визначний філософ спирався зовсім не на дані психо­логії або інших наук, а на віру і виводив побудову людського духу з триєдності образу Божого.

Отже, вирішити ділему матеріалізму та ідеалізму лише ло­гічними засобами неможливо. Що є більш правомірним: знання чи віра? — це застаріле питання зараз втратило свою гостроту: знання — це сфера науки і раціонального мислення, у царстві ж емоційного переживання панує віра. Проте яку саме картину буття вимальовують досягнення науки?

Найбільш загальний ескіз, який пронизує всі курси філософ­ських дисциплін, розпочнемо із складнішого. Як саме людина взагалі спроможна щось знати про буття, до того ж й про влас­не? Адже ідеальні образи, моделі дійсності у психіці людини збігаються із самою дійсністю. Наприклад, дивлячись на дере­во, ми не скажемо: «Ось є дерево, а ось, у моїй голові — образ цього дерева». Ні, образ «накладений» на предмет, «обгортає» його, і дерево ми бачимо не у власній голові, а там, де воно й має бути. Звісна річ, ми порівняно легко з'ясовуємо ідеальність своїх фантазій, не спостерігаючи, припустимо, кентаврів, але якщо матеріальне неминуче репрезентох?

Щоб відповісти на це запитання, розглянемо, що становить буття людини.