4.4.2. Система «директ — костинг».

Система «директ — костинг» - це система обліку затрат і калькулювання собівартості продукції, в основу якої закладено змінні витрати. Постійні витрати облікуються на окремому раху­нку і час від часу списуються на рахунок прибутків та збитків без їх розподілу за видами продукції (робіт, послуг).

Вчення про директ — костинг розробив Джонатан Харріс у 1936 році, стверджуючи, що до складу собівартості продукції по­трібно зараховувати лише прямі витрати. В країнах Заходу систе­ма «директ — костинг» набула поширення з шістдесятих років 20-го століття. Мета цієї системи, за словами німецького економі­ста П. Рібеля, полягає у виявленні ступеню залежності між прями­ми витратами і зайнятістю. Відомий український вчений — док­тор економічних наук, професор Герасимович А. М., стверджує, що визначальною особливістю системи «директ—костинг» є те, що обмежена собівартість облікується і планується тільки в части­ні змінних витрат. За змінними витратами оцінюються також і залишки готової продукції на складах на початок та кінець року, а також і незавершене виробництво.

Використання системи «директ—костинг» дозволяє приймати наступні управлінські рішення:

1. оптимізувати виробничу програму підприємства за критерієм максимуму маржинального доходу;

1. вирішити питання про ціни на нову продукцію, яку вже за певною ціною продає конкурент даного підприємства;

1. провести оптимальний вибір та зміну машин і обладнання;

2. вирішити питання щодо виробництва чи закупівлі сировини та матеріалів;

3. прийняти рішення щодо виконання додаткового замовлення;

4. визначити величину прибутків та дивідендів, що підлягають розподілу.

Сукупні змінні затрати змінюються прямопропорційно до рівня (обсягу) виробництва продукції, тобто, якщо, для прикладу, обся­ги виробництва продукції зростуть в три рази, то й сукупні змін­ні затрати зростуть в стільки ж разів. Змінні затрати на одиницю продукції є постійною величиною.

Поділ затрат на змінні та постійні досить умовний тому, що на затрати впливають чимало чинників, зокрема організація виро­бничої діяльності, облікова політика підприємства тощо.

Прикладами змінних виробничих затрат можуть бути основні матеріали, заробітна плата робітників, зайнятих безпосередньо в процесі виробництва та інші. Поряд з цим, існують і невиробни­чі змінні витрати, до яких відносять комісійні збори за продаж, що змінюються відповідно до виручки за продаж; вартість паль­ного відповідно до пробігу автотранспорту в кілометрах.

Дані про змінні затрати дають можливість визначити маржи-нальний дохід. Маржинальний дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації та змінними затратами на одиницю про­дукції. Прибуток від реалізації слід розглядати як різницю між сумою маржинального доходу та постійними затратами на одини­цю продукції.

Собівартість одиниці продукції за системою «директ — кос­тинг» визначається шляхом ділення суми змінних затрат на кіль­кість виробленої продукції. Таку собівартість ще називають непо­вною (урізаною) собівартістю.