6)Громадянство України як один з інститутів конституційного права

Під громадянством України розуміють постійний політико-правовий зв'язок особи з державою, який зумовлює наявність у них взаємних прав, свобод та обов'язків, як на території країни, так і за її межами. Його слід розглядати у об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Об'єктивне розуміння конституційного права на громадянство - це система нормативно-правових актів у яких викладаються конституційно-правові норми та принципи, що регламентують взаємовідносин держави і людини у громадянстві. У суб'єктивному розумінні - це можливості людини мати постійний, необмежений у просторі, політико-правовий зв'язок з конкретною державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі і межах, передбачених Конституцією і законами держави. Правове регулювання громадянства в Україні на сьогодні здійснюється Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року із змінами внесеними Законами України станом на 11 травня 2007 року. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1. єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України.

2. запобігання виникненню випадків безгромадянства;

3. неможливості позбавлення громадянина України громадянства України

4.  визнання права громадянина України на зміну громадянства;

Громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

7)Джерела і суб’єкти конституційного права

Основним видом джерел конституційного права України є закони України. Це нормативно-правові акти, що приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо інших джерел конституційного права, за винятком Конституції та відповідних актів всеукраїнського референдуму і регулюють найбільш важливі комплекси суспільних відносин у сфері конституційного права. Особливим і дещо нетрадиційним для України джерелом права став Договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади 1 місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 р. Наступним видом законодавчих джерел конституційного права України є регламенти, тобто кодифіковані нормативно-правові акти. До законодавчих джерел конституційного права належать чинні міжнародні договори України. До законодавчих джерел конституційного права України також відносяться нормативно-правові акти колишніх Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української CPCP та їх органів. Важливим видом джерел конституційного права України є укази і розпорядження Президента України, які відповідно до ст. 106 Конституції є обов'язковими на території України. Вони видаються на основі й на розвиток Конституції і законів України.

Суб'єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких вона є. Ці відносини мають особливий характер і нерідко правлять за

основу розвитку інших конституційно-правових відносин. Найбільш динамічними суб'єктам конституційного права є державні органи.Вони найчастіше виступають у ролі учасників конституційно-правових

відносин. Суб'єктами конституційного права виступають вищі органи

членів федерацій.