- •Тема 1. Логіка як основа філософського світогляду.
- •1. Філософія, логіка та інші науки про сутність мислення.
- •2. Предмет та структура формальної логіки.
- •3. Значення формальної логіки для науки і практики.
- •Тема 2. Основи понятійного мислення.
- •1. Загальна характеристика основних законів логіки.
- •2. Закон тотожності.
- •3. Закон протиріччя (несуперечності).
- •4. Закон виключеного третього.
- •5. Закон достатньої підстави.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція і. П о н я т т я.
- •1. Поняття як форма мислення.
- •2. Поняття і слово.
- •3. Логічна структура понять.
- •4. Логічні види понять.
- •5. Відношення між поняттями за обсягом.
- •6. Операції з поняттями.
- •7. Визначення понять. (Дефініції)
- •8. Поділ понять.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція іі. С у д ж е н н я.
- •1. Судження як форма мислення та його структура.
- •2. Класифікація суджень.
- •IV. Поділ суджень за модальністю.
- •V. Поділ суджень за типом логічних сполучників.
- •3. Основні види суджень.
- •4. Сумісні та несумісні судження.
- •5. Відношення суджень за істинністю.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція ііі. Дедуктивний умовивід.
- •1. Умовивід як форма мислення.
- •2. Безпосередні умовиводи.
- •3. Категоричний силогізм та його види.
- •4. Модуси категоричного силогізму.
- •5. Скорочені та складні силогізми.
- •6. Логічні помилки в силогізмі.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція IV. Індуктивний умовивід.
- •1. Сутність індуктивного умовиводу.
- •2. Повна індукція.
- •3. Характеристика неповної індукції.
- •4. Популярна і наукова індукція.
- •5. Помилки в індуктивних умовиводах.
- •Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція V. А н а л о г і я і г і п о т е з а.
- •1. Сутність умовиводу за аналогією.
- •2. Правила умовиводу за аналогією.
- •3. Логічна природа і роль гіпотези.
- •4. Побудова і перевірка гіпотези.
- •Тема 4. Логічні основи теорії аргументації.
- •1. Сутність і значення доведення.
- •2. Логічна структура доведення.
- •3. Види доведень.
- •4. Логічні правила доведення.
- •5. Основні помилки в доведенні.
- •Тема 5. З історії логіки.
- •1. Основні етапи розвитку логіки.
- •2. Розвиток логіки в Україні.
2. Повна індукція.
Повна індукція – це умовивід , в якому загальний висновок про клас предметів робиться на підставі вивчення всіх предметів цього класу. Його схему ми розглянули.
Пізнавальна роль умовиводу повної індукції виявляється у формуванні нового знання про клас або про рід явищ.
Висновок повної індукції витікає в ряду одиничних фактів, які в своїй сумі вичерпують всі можливі випадки, предмети, види відомого роду явищ.
Висновок повної індукції відноситься тільки до тих предметів, які розглядаються в засновках, і на інші явища не поширюється.
Повна індукція має достовірний висновок, однак тут при переході від засновок до висновку не відбувається збільшення знання.
І все ж таки логічне перенесення ознаки з окремих предметів на клас в цілому не являється простим підсумовуванням.
Знання про клас або рід – це узагальнення, яке представляє собою нову ступінь в порівнянні з одиничними засновками.
Завдяки тому, що повна індукція дає достовірні висновки, вона використовується у доведеннях.
В судовій практиці і особливо в експертизі вона застосовується досить широко. Більш того, при дослідженні деяких об’єктів узагальнюючі висновки експертом можуть бути зроблені тільки у формі повної індукції.
3. Характеристика неповної індукції.
Неповна індукція – це вид індуктивного умовиводу, в якому загальний висновок про ознаки всього класу предметів робиться на підставі дослідження лише частини предметів даного класу.
Наприклад, спостерігаючи появу тепла при механічному русі (тертя, удар, стиснення і т.д.), робимо висновок про те, що будь-який механічний рух породжує тепло.
Або, багаторазово спостерігаючи розширення металів при нагріванні, робимо загальний висновок: всі метали при нагріванні розширюються.
Схема неповної індукції має такий вигляд:
Засновки: 1) S1 має ознаку Р,
S2 має ознаку Р,
Sn має ознаку Р,
2) S1, S2, Sn − належать класу К.
Висновок: Класу К, можливо, властива ознака Р.
Приклад: 1) Гривня є засіб платежу.
Рубль є засіб платежу.
Долар є засіб платежу.
2) Гривня, рубль, долар – гроші.
Отже, можливо, всі гроші є засіб платежу.
Слід мати на увазі, що логічний перехід в неповній індукції від деяких до всіх елементів або частин класу не довільний.
Він виправдовується емпіричними підставами – об’єктивною залежністю між загальним характером ознак і стійкою повторюваністю в дослідах для певного роду явищ.
Звідси – широке використання неповної індукції в практиці.
Неповна індукція значно перевершує повну в тому сенсі, що висновок тут дає знання про нові предмети, крім тих, що розглянуті в засновках.
Але висновки її характеризуються лише більшою або меншою ступінню ймовірності.
Розрізняють два види неповної індукції:
популярну (шляхом перелічення);
наукову (шляхом відбору).
4. Популярна і наукова індукція.
Популярну індукцію інакше називають індукцією через просте перелічення, коли із спостереження схожої ознаки у окремих предметів і відсутності суперечного випадку робиться загальний висновок про належність цієї ознаки всім предметам відомого роду.
Хід умовиводу тут можна висловити так: оскільки відомо, що виключень з даного положення не зустрічалося, отже воно може мати загальне значення.
Підставою для загального висновку в цій індукції служить незнання суперечного випадку.
Популярну індукцію можна визначити так:
Це умовивід, в якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостерігаємих фактів не зустрічалось жодного, який би суперечив узагальненню.
Проте відсутність суперечних випадків не може бути гарантією того, що вони взагалі не існують.
Найбільш досконалий вид індукції – наукова індукція.
Висновок про ознаки класу предметів робиться в цій індукції на підставі дослідження внутрішньої обумовленості цих ознак у частки предметів даного класу.
Якщо в індукції через перелічення спостерігаємі об’єкти беруться стихійно, без всякої системи відбору, і тому відкрита спільність ознак може виявитися випадковою, а індуктивне узагальнення – необґрунтованим, то в індукції через відбір ці недоліки виключаються шляхом вивчення методично відібраних найбільш типових явищ.
В залежності від способів дослідження розрізняють індукцію:
− методом відбору (селекції);
− методом виключення (елімінації).
Тепер можна дати загальне визначення наукової індукції. Воно об’єднує обидва ці методи. Отже, науковою індукцією називається умовивід, в якому узагальнення робиться шляхом відбору необхідних і виключення випадкових обставин.