Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект ЛОГІКА.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
400.38 Кб
Скачать

6. Логічні помилки в силогізмі.

Основними умовами істинності висновку є істинність засновок і дотримання правил і аксіоми силогізму.

За умови виконання всіх формальностей з хибних засновків істинного висновку одержати неможливо.

Проте і порушення правил силогізму при достовірних засновках також не приводить до істини.

Так, наприклад, через порушення першого правила силогізму допускається помилка, яка називається «почетверінням термінів», тобто двозначним (неоднозначним) використанням середнього терміну.

Характер цієї помилки можна прослідкувати на такому силогізмі:

«Все існуюче в світі має свою причину».

«Матерія існує»_____________

«Отже, матерія має свою причину».

Тут термін «існує» взятий в кожному засновку неоднозначно, без врахування абсолютного існування матерії як причини самої себе.

Помилки в силогізмі не бувають чисто логічними; вони витікають з хибності засновок, які помилково чи навмисно приймають за істинні.

Це вказує на нерозривний зв’язок логічної правильності і фактичної достовірності кожного мисленного процесу.

Ось приклад давнього софізму (умисного використання хибного засновку – доказу):

«Ти маєш те, чого не загубив».

«Ти не загубив рогів.»

«Отже, ти їх маєш...» (Софізм «Рогатий»)

Цей софізм оснований на невизначеності середнього терміну М (тобто поняття про втрату). В більшому засновку втратою називається втрата того, що ми маємо, а в меншому – взагалі чого не маємо.

Тема 3. Складові форми мислення, судження та умовиводу. Лекція IV. Індуктивний умовивід.

  1. Сутність індуктивного умовиводу.

  2. Повна індукція.

  3. Характеристика неповної індукції.

  4. Популярна і наукова індукція.

  5. Помилки в індуктивному умовиводі.

1. Сутність індуктивного умовиводу.

Діалектичний характер руху людського пізнання від одиничного до особливого і від особливого до загального можна побачити на прикладі будь-якого умовиводу.

Зрозуміло, що в кожному конкретному індуктивному умовиводі неможливо пройти всі стадії пізнання.

Окремо взятий індуктивний умовивід є розвиток пізнання від одного, меншого ступеня загальності, до другого, більшого ступеня загальності.

В своїй тенденції, загалом, індуктивні умовиводи в кінцевому результаті дають можливість розвивати людське пізнання саме в указаному напрямку.

Індукція (від. лат i n d u c t i o – наведення) – це умовивід, в якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас в цілому.

Індукцію можна визначити як процес виведення загального положення із спостереження ряду часткових, одиничних фактів.

Вчення про індукцію розвивав Ф.Бекон, який вважав її основним і універсальним методом пізнання.

Істинним об’єктом пізнання вчений вважав об’єктивний світ, природу, а головним засобом пізнання – індукцію, дослід, порівняння, спостереження, експеримент.

Ф.Бекон прагнув довести, що дедуктивний висновок не дає ніякого нового знання.

Англійський філософ занадто переоцінював індуктивний метод на шкоду дедуктивному і тому не зумів до кінця зрозуміти їхній діалектичний зв’язок і нерозривну єдність.

Зовсім протилежну позицію зайняв великий французький мислитель XVIII ст. Р.Декарт.

Всі наші знання, говорив він, повинні бути виведені з деякого єдиного достовірного принципу, як це робиться в математиці, основаному на строгому доведенні. І філософія повинна бути такою самою строгою наукою, як і математика.

Тому, вважав він, дедукції та синтезу повинно надаватися ведуче місце в науковому пізнанні. Щоправда, Р.Декарт не заперечував також ролі індукції та аналізу в пізнанні.

В історії філософії часто робилися спроби відірвати індукцію і дедукцію одну від одної, перетворити кожну з них в самостійний, абсолютний і єдиний прийом наукового дослідження.

Насправді ж природа індукції та дедукції суто діалектична: кожна з них застосовується на відповідному етапі пізнавального процесу, одна без одної втрачають значення і не можуть служити справжніми знаряддями пізнання.

Індукція, як і всякий умовивід, складається із засновок і висновку.

Засновками індуктивного умовиводу є судження, в яких фіксується одержана дослідним шляхом інформація про повторюваність ознаки Р у ряда явищ – S1 , S2, ….Sn, які належать одному і тому самому класу К.

Схема умовиводу має такий вигляд:

Засновки: 1) S1 має ознаку Р

S2 має ознаку Р

Sn має ознаку Р

2) S1, S2, …. Sn − елементи (частини) класу К.

Висновок: всім предметам класу К властива ознака Р.

За змістом і пізнавальним значенням індуктивні висновки можуть носити різний характер – від найпростіших узагальнень повсякденної практики до емпіричних узагальнень в науці або універсальних суджень, які виражають загальні закони.

Індуктивним узагальненням зобов’язані численні гіпотези в сучасній науці.

В залежності від повноти і завершеності емпіричного дослідження розрізняють індукцію повну і неповну.