130.Планування підвищення рівня кваліфікації робітників в організації.

Підвищення кваліфікації робітників — це професійно-технічне навчання робітників, що дає змогу розширювати й поглиб­лювати здобуті знання, вміння та навички на рівні вимог виробниц­тва чи сфери послуг.

Підвищення кваліфікації має певні переваги перед первинною професійною підготовкою й перепідготовкою персоналу. Підви­щення кваліфікації відбувається в більш короткі терміни порівняно з первинною підготовкою чи перепідготовкою, що значно зручніше для працівників організації та коштує дешевше для роботодавця.

Для відновлення в повному обсязі та активізації системи під­вищення кваліфікації персоналу на виробництві Кабінет Мініст­рів України схвалив розпорядженням від 20 березня 2006 р. № 158-р Концепцію розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 р.

Мета Концепції полягає у створенні умов для правового, еко­номічного та організаційного забезпечення розвитку системи підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб сучас­ного виробництва.

Плануванню підвищення рівня кваліфікації робітників на під­приємстві повинна передувати робота служби управління персона­лом з аналізу ефективності використання робочої сили в структур­них підрозділах за професіями та рівнями кваліфікації, причин зниження середнього розряду робітників, відставання розряду робіт­ників від розряду робіт, виникнення браку продукції з вини робіт­ників і нераціонального використання фонду робочого часу тощо.

131.Форми підвищення рівня кваліфікації робітників.

Форми підвищення рівня кваліфікації робітників:

1) виробничо-технічні курси проводять з метою підвищення рів­ня кваліфікації, поглиблення та розширення знань, навичок і вмінь робітників за наявною в них професією до рівня, що відпо­відає вимогам виробництва. Це має забезпечити матеріальне стимулювання робітників до підви­щення кваліфікації, диференціацію рівня заробітної плати залеж­но від кваліфікації працівників. Тривалість навчання на виробничо-технічних курсах визнача­ється навчальними планами та програмами й не повинна переви­щувати одного року. Стажування відбувається на робочих місцях під керівництвом бригадира, майстра чи іншо­го висококваліфікованого робітника.

2) курси цільового призначення організовуються для вивчення робітниками нового обладнання, виробів, товарів, матеріалів, по­слуг, сучасних технологічних процесів та інформаційних техно­логій, засобів механізації й автоматизації, що використовуються на виробництві, правил і вимог їх безпечної експлуатації тощо. Основними навчально-методичними документами з плану­вання курсів цільового призначення на виробництві є навчальна програма, графік (розклад) проведення занять. Тривалість на­вчання на курсах цільового призначення для робітників установ­люється в обсязі не менше восьми навчальних годин.

3)Школи передових прийомів і методів праці створюються з ме­тою масового оволодіння робітниками прийомами і методами праці передовиків і новаторів виробництва, а також колективів, що досягли високих техніко-економічних показників. Навчають­ся в цих школах зазвичай робітники однієї або суміжних профе­сій. Підготовка в школах передбачає практичні заняття на робо­чому місці, що проводяться передовиками та новаторами вироб­ництва, а також теоретичні заняття (консультації). Останні здійс­нюються фахівцями організації. Підготовка в цих школах проводиться з відривом від роботи та закінчується підсумковим заняттям.

4)Курси бригадирів створюються з метою підвищення рівня ква­ліфікації бригадирів (ланкових) з питань застосування прогреси­вних форм організації та стимулювання праці, підвищення ефек­тивності виробництва та якості продукції, аналізу результатів роботи бригади, законодавства про працю, управління колекти­вом, а також з інших виробничих питань. На курсах бригадирів здійснюється й підготовка резерву бригадирів.

5)Гуртки і групи якості забез­печують безперервне «розвивальне» професійне навчання, тісно пов'язане з вирішенням практичних завдань з удосконалення техніки, технології, організації виробництва. Робітники набува­ють у гуртках і групах якості навички творчого пошуку та актив­ності. Для стимулювання творчого мислення тут також можуть використовуватися елементи суперництва та різні заохочення (наприклад, група, яка запропонувала кращу ідею, отримує гро­шову премію).

6) інші форми підвищення кваліфікації працівників, що визначаються організацією.