93. Форми, види та напрями адаптації працівників до умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

Адаптація - процес пристосування працівника до умов зовніш­нього і внутрішнього середовища. Під виробничою адаптацією персоналу розуміють двосто­ронній процес і результат перебудови функціонування органі­зму та діяльності працівника у відповідь на нові вимоги виро­бничого середовища, також його зміни в процесі задоволення потреб працівника та інформаційний обмін між ними з метою забезпечення їх взаємної ефективної діяльності та розвитку. Серед видів виробничої адаптації провідна роль належить професійній адаптації - це комплексна система заходів, по­кликана перевірити правильність вибору конкретної професії, сприяти процесу пристосування особи до психологічних, фізіо­логічних та організаційно-технічних особливостей професійної діяльності на виробництві, успішному професійно-трудовому її самовизначенню та подальшому її розвитку. Соціально-психологічна адаптація відбувається через вхо­дження працівника в систему взаємовідносин колективу з його традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями. У процесі організаційної адаптації працівник знайомиться з особливостями організаційно-економічного механізму управ­ління фірмою, місцем свого підрозділу й посади в загальній системі цілей і в організаційній структурі. У результаті цього у працівника має сформуватися розуміння власної ролі в загаль­ному виробничому процесі. За напрямами пристосування працівника виробничу адапта­цію поділяють на первинну адаптацію молодих працівників та вторинну адаптацію працівників з певним виробничим стажем роботи в інших організаціях або в інших структурних підрозділах цієї ж організації. Виокремлюють активну виробничу адаптацію, коли індивід намагається вплинути на середовище, аби змінити його, і пасивну, коли працівник не прагне до такого впливу та змін.

94. Вплив активної та пасивної адаптації на розвиток персоналу.

Виокремлюють активну виробничу адаптацію, коли індивід намагається вплинути на середовище, аби змінити його (зокрема й ті норми, цінності, форми взаємодії та діяльності, які він має опанувати), і пасивну, коли працівник не прагне до такого впливу та змін. Тому розвитку персоналу сприяє саме активна виробнича адаптація, оскільки позитивно вплинути на навколишнє середо­вище може більш кваліфікований працівник, який намагається постійно вдосконалюватися. За своїм впливом на працівника виділяють прогресивні результати адаптації та регресивні. Останні мають місце у випадку пасивної адаптації до середовища з негативним змістом (наприклад, з низькою трудовою дисципліною). З погляду управління розвитком персоналу важливим є визначення тривалості виробничої адаптації. Єдиний термін виробничої адаптації для всіх професій установити неможливо, оскільки його тривалість залежить від складності професії, рівня підготовки та здібностей працівника. Однак на практиці встановлюють часові параметри адаптації. Наприклад, для молодих фахівців цей термін визначений у межах трьох років. Про реальність цього періоду свідчить те, що за підсумками трьох років роботи під час атестації можна зробити висновок про відповідність чи невідповідність фахівця посаді, яку він обіймає.