2. Механізми групової динаміки та їх врахування в процесі управління організацією.

Групова динаміка – це сукупність внутрішньо групових соціально-психологічних процесів і явищ, що характеризують весь цикл життєдіяльності організації і психологічні зміни, що відбуваються в ній; це процес взаємодії членів організації на основі взаємозалежності і взаємовпливу з метою задоволення як їх особистих, так і групових інтересів та потреб.

Психологічні зміни в організації можуть бути обумовлені як зовнішніми обставинами групової життєдіяльності, так і внутрішніми суперечностями, в основі яких лежить дія двох протилежно спрямованих тенденцій групової активності – інтеграції та диференціації.

Організації та люди розвиваються з допомогою криз.

Э. Воутилайнен, фінский менеджер

Інтеграція як прояв групової активності полягає в укріпленні групової єдності члені організації, стабілізації і впорядкуванні міжособистісних стосунків та взаємодії. Це обов’язкова передумова збереження та відносної стійкості організації.

Диференціація як прояв групової активності виражена в неминучій спеціалізації та ієрархізації ділових, емоційних взаємозв’язків членів організації і у відповідних відмінностях їх функціональних ролей та психологічних статусів.

Групова динаміка виражається в таких основних процесах та явищах:

• керівництво та лідерство;

• прийняття групових рішень;

• нормоутворення;

• формування функціонально-рольової структури;

• згуртованість;

• груповий тиск та інші способи регуляції індивідуальної поведінки;

• конфлікти і ін.

Проявляючись постійно та не припиняючись ні на хвилину, вказані процеси і явища зумовлюють формування таких групових феноменів в організації:

• систему соціальних зв’язків та контактів, що проявляються у спілкуванні та взаємостосунках співробітників, їх психічної сумісності (взаємні оцінки, домагання, вимоги, наслідування та самоутвердження, суперництво чи співробітництво);

• групову (колективну) думку – узагальнений показник групових переконань, поглядів, установок, ставлень до значущих явищ оточуючої дійсності;

• групові (колективні) настрої – сумісні переживання конкретних подій, фактів, схожі емоційні стани, що оволодівають на деякий час всією організацією чи деякими підрозділами в ній;

• внутрішньо організаційні звичаї, традиції. Звички, тобто відносно стійкі способи реагування на явища оточуючої дійсності; норми, стереотипи поведінки, діяльності та спілкування співробітників, що стають груповою потребою;

На спрямованість групових процесі впливає комплекс таких основних факторів:

- мотивація (те, чого чекають члени організації, заради чого вони діють);

- структура влади в організації – якісна вираженість влади і авторитету окремих членів організації та її підгруп;

- стиль управління керівника організації;

- стан процесу комунікації в організації;

- результати діяльності та авторитет організації;

- відчуття приналежності (неприналежності) до організації, причетності (непричетності) до справ організації. Ступінь відповідальності за результати роботи і ін.