2.2. Рівень культури мовлення національних змі та перспективи його підвищення

Час існування незалежної держави Україна на політичній карті світу дорівнює вже 21 року. За цей тривалий час було створено всі необхідні інститути та системи правової держави. В тому числі сформувався й окремий український інформаційний простір зі своїми певними проблемами, перспективами та досягненнями розвитку.

Досліджуючи рівень культури мовлення ЗМІ нашої країни, доцільно класифікувати найбільш популярні засоби інформації за наступними видами:

1) Найбільш поширений сьогодні вид – телевізійні канали. Серед них за даними дослідження на листопад цього року провідну роль грають [18]:

– телеканал «Інтер» – 16, 3 % ефірного простору;

– телеканал «1+1» – 11,9 % ефірного простору;

– телеканал «Україна» – 10, 7 % ефірного простору;

– телеканал «СТБ» – 9, 4 % ефірного простору.

2) Періодичні видання суспільно – політичного характеру. Серед них за рейтингом популярності (відповідно до відвідувань інтернет – версій) [19]:

– «Українська правда»

– «Дзеркало тижня. Україна»

– «Український тиждень».

Якщо систематизувати всі використані в ході дослідження дані, то загалом проблеми якості мови зазначених ЗМІ відображені у розділі І. Сюди відносяться і наявність надмірних іншомовних слів, і граматичні, стилістичні помилки. Більш того, коли м говоримо про якість телебачення, то в телевізійному мовленні трохи більше, ніж у газетних текстах, відхилень від норм керування, що також можна пояснити деякими специфічними рисами телебачення, зокрема більшою його зорієнтованістю на розмовну стихію [3].

В науці існує положення, що коли з часом атрофується культура мовлення, то поступово руйнується й культура мови як цілісна система. Поступово мова починає втрачати конкурентоспроможність, над нею превалює вторинна недержавна мова.

Пов`язуючи дане твердження із нашою темою, ми говоримо про малий відсоток українських текстів та взаємозаміну двох мов: української, російської. Все частіше у телеефір виходять програми, у яких паралельно звучать дві мови: один з ведучих говорить російською, інший українською. Це переважно розважальні телепроекти, які динамічно змінюють свій зміст, а мовлення ведучих залишається незмінним. Аналогічними є й рекламні блоки, у яких озвучення російською мовою, а титри українською, або ж навпаки [5].

Прикладом двомовності слугують такі дані, що на найпопулярнішому телеканалі «Інтер» у будні з 18–ти годин трансляції 5,8 години припадає на україномовні передачі, тобто лише 35,3% ефірного часу відведено для державної мови. У неділю українська мова звучить 7 годин із сукупних 17–ти годин трансляції, тобто 41,1% [13, с. 4]. Середній відсоток україномовних передач становить 38. На телеканалі «1 + 1» у будні трансляція триває 19 годин, з них 9,6 години – українською мовою, тобто близько 50 %, ще 26 % відведено для російськомовної продукції з українськими субтитрами. У неділю, коли кількість глядачів найбільша, частка україномовної продукції на цьому телеканалі значно зменшується. Лише 6,7 години лунає українська мова в ефірі, тобто 39%. Якщо говорити про середній показник, то близько 45 % продукції виходить українською мовою [13, с. 6].

Що ж стосується періодичних видань, то у мові газети активно проявляються всі визначальні тенденції розвитку норм. Останні іноді вступають у виразні суперечності: з одного боку, це прагнення до збереження стабільності норми, з другого, — діахронічні зміни: з одного боку, нормативна диференціація мови за стилями, з другого – тенденція до переходу норми з одного стилю до іншого (норми наукового стилю починають діяти у публіцистичному стилі). У мові преси виявляється тенденція до зближення норм усної і писемної мови. На мову публіцистики помітно впливає й така тенденція розвитку норми сучасної української літературної мови, як орієнтація не лише на художнє мовлення, а й на інші стилі при визначенні й кодифікації норм (це, насамперед, орієнтація на науковий і діловий стилі) [1, с. 75].

Важливо розуміти, що друковані, телевізійні або ж Інтернет ЗМІ – продукт колективної творчості, тому вони прагнуть до оптимальної лексичної і фразеологічної повноти. Про негативні риси мови газет і телевізійних каналів ми навели достатньо прикладів. Найголовніші з них – так звані штампи, зловживання іншомовними словами, жаргонні слова, надто ускладнений синтаксис, погано мотивована образність. Мовна помилка – риса індивідуального мовлення, адже у мові як системі помилок бути не може [6] .

Не потребує аргументів той факт, що ЗМІ як національний механізм впливу на маси не мають права на серйозні помилки. Адже це погано впливає на грамотність аудиторії. Будь–яка помилка повинна підривати довіру до друкованого видання, каналу, засвідчуючи недбалість у збиранні та повідомленні інформації. Кодифікація мовних норм взагалі, а особливо у ЗМІ – одне з важливих завдань культурної України [21]. Цей процес повинен бути професійним, систематичним, різноманітним за формою та змістом, цікавим для неспеціаліста. Професіоналізм у тому, що авторами передач є мовознавці, які спільно з редакторами ЗМІ створюють популярні матеріали для ефіру. Систематичність означає, що матеріали виходять в ефір не час від часу, а у конкретному циклі передач. Різноманітність форм означає жанрове різноманіття науково-популярних передач. Крім телелекцій, можуть бути діалоги про мову, ігри, відповіді на запитання в прямому ефірі, оперативна критика мовлення журналістів, політиків, розповіді про цікаві мовознавчі видання і т.д. Різноманіття змісту означає, що передачі можуть бути присвячені не лише культурі мови, що найбільше практикують, а іншим темам - наприклад, походженню української та інших мов, історії та етимології окремих слів, структурі національної мови і т.п. Безумовно, передачі про мову повинні бути цікавими дія неспеціалістів, людей, що недостатньо обізнані з проблемами мовознавства.

Сформульованих вище цілей можна досягти, коли співпрацюватиму журналісти та мовознавці. Інакше, як справедливо відзначають дослідники, не уникнути помилок, неточностей, суб'єктивних оцінок щодо мови та сучасних мовних процесів.

Отже, сучасне українське телебачення перебуває у пошуках нових параметрів своєї діяльності. У журналістських колах з'явилось поняття елітарний носій мови - це не той, що ніколи не робить помилок, а той хто здатний бачити їх у себе, бути у постійних пошуках шляхів вдосконалення своєї мовної особистості. Один із ефективних способів – робота над словниками, які допомагають уникнути невластивих українській мові висловів, активізувати вико–ристання багатих виражальних засобів української мови.