4.З давніх часів ринком вважали місце купівлі-продажу товарів. З часом акти купівлі-продажу почали здійснюватися не тільки у відведених для цього спеціальних місцях, але і через комп’ютерну мережу, телеграф тощо. Однак через це не змінилась сутність ринку.

Ринок – це обмін товарів, організований за законами товарного виробництва і обігу. При обміні товарів їх виробники і споживачі вступають між собою у певні відносини, тому правильним буде і таке визначення ринку: ринок – це сукупність відносин між продавцями і споживачами з приводу обміну товарів.

У попередніх темах ми з’ясували, що організація такої форми суспільного виробництва, як товарно-ринкове господарство, передбачає організацію двох підсистем – виробництва товарів та ринку. Вихідна ланка цієї системи – виробництво товарів – прямо впливає на ринок за декількома напрямами: через суспільний поділ праці, на якому базується товарне виробництво, створюється необхідність власне ринкового обміну продуктами; у виробничій сфері постійно створюються корисні продукти, які потім надходять у ринковий обмін, тобто створюється можливість існування ринку; у самому виробництві створюються очікувані доходи учасників ринкових угод, тобто реалізація їх економічних інтересів. У свою чергу, ринок виявляє зворотній вплив на процес створення товарів. Зворотні економічні зв’язки і складають особливі функції ринку.

Найголовнішими його функціями є: відтворювальна – полягає у тому, що ринок забезпечує безперервність суспільного виробництва, його відтворення у всіх фазах (виробництво, обмін, розподіл і споживання), опосередковує зв’язки між виробництвом і споживанням; регулююча – полягає у тому, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), виходить, що споживач через ринок здійснює контроль над товаровиробником. Іншими словами, ринок регулює зв’язки між споживачами і виробниками, між різними галузями економіки, регіонами, визначаючи необхідність виробництва тих чи інших товарів, їх обсягів; стимулююча – полягає у тому, що ринок заохочує тих виробників, які більш ефективно використовують виробничі ресурси, внаслідок чого витрати у таких виробників менші за середні суспільні витрати, отже вони отримують більші прибутки; розподільча – полягає у тому, що ринок з часом розподіляє товаровиробників на конкурентноспроможних і банкрутів, тобто за доходами – на багатих і бідних, а ресурси та обсяги виробництва – за галузями і регіонами; інтегруюча – полягає у тому, що завдяки ринку розвивається система горизонтальних (між регіонами) і вертикальних (між галузями, підприємствами) зв’язків і ринок поєднує їх в одну ринкову систему.

Щоб ринок міг виконувати свої функції, необхідні певні умови його існування, головними з яких є: наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу; еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не визнає; конкуренція, яка надає всім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати передову техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки; вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економіки, стимулюючи їх раціонально використовувати виробничі ресурси.

З точки зору економічного призначення об’єктів ринку розглядають таку структуру ринку: ринок предметів споживання та послуг; ринок засобів виробництва; ринок науково-технічних розробок та інформації; фінансовий ринок; валютний ринок; ринок праці (робочої сили);

На ринку предметів споживання та послуг продаються і купуються предмети споживання (одяг, взуття, продовольчі продукти, предмети побуту та інше), а також послуги – традиційні (транспорту, зв’язку, лікаря, вчителя, юриста і т.п.) і нетрадиційні (маркетингові, інженерно-консультаційні, рекламно-інформаційні та ін.). Предмети споживання продають їх виробники чи посередники, купують їх –споживачі чи посередники. При купівлі продажі послуг, як правило, посередників не має. На ринку засобів виробництва продаються і купуються засоби праці та предмети праці. Для цього на ринку створюються товарні біржі, де укладаються угоди між виробниками і споживачами. Покупцями на цьому ринку є виробники іншої продукції. На ринку науково-технічних розробок та інформації продаються і купуються патенти, ліцензії, наукові прогнози, розрахунки, формули тощо. Продавцями є або самі автори науково-технічних розробок, або посередники, покупцями можуть бути представники всіх сфер людської діяльності. На фінансовому ринку відбувається купівля-продаж вільних грошових коштів і перетворення їх у грошовий капітал. Продавцями капіталу є банки, страхові компанії, інвестиційні і фінансові компанії, заможні верстви населення та ін. Основні покупці капіталу – промислові та торгівельні підприємства, держава, населення. На валютному ринку здійснюється купівля-продаж різних національних валют (валют різних країн). Якщо валюта країни, де відбувається такий продаж, вільно конвертується у валюти інших країн, то продавцями валюти можуть бути всі, хто має валютні банківські рахунки. Якщо валюта країни має обмежену конвертованість, то і покупцями і продавцями такого ринку є державні установи під контролем центрального банку країни. На ринку робочої сили продається і купується робоча сила (здатність працювати і створювати споживні вартості). Продавці робочої сили – люди, які володіють такою здатністю, індивідуальні чи колективні (акціонерні товариства) капіталісти і держава.

Попит (demand) – це товари, які споживачі готові і можуть купити за певною ціною у певний проміжок часу. Величина попиту – кількість таких товарів.

Пропозиція (supplу) – це товари, які пред’явлені для продажу за певними цінами у певний проміжок часу. Величина пропозиції – кількість таких товарів.

Співвідношення попиту і пропозиції називають кон’юнктурою ринку.

На ринку діють закони попиту і пропозиції.

Закон попиту: за незмінної величини інших факторів між ціною і попитом існує обернений зв’язок. Це означає, що чим нижча ціна на товари, тим більший попит на них і навпаки.

Закон пропозиції: за незмінності величини інших факторів між ціною і пропозицією існує прямий зв’язок. Це означає, що чим вища ціна товару, тим більша його пропозиція і навпаки.

Зрозуміло, що попит і пропозиція на ринку взаємозалежні. Економісти сформулювали закон попиту і пропозиції, згідно якого пропозиція формує попит через асортимент і ціну товарів, а попит визначає обсяг і структуру виробництва.

Найголовнішими факторами, що зумовлюють величину попиту товарів на ринку є: ціна товару; якість товару; величина доходів покупців; величина потреби покупців у певних товарах та інфляційні очікування; ціни на товари-комплементи (які доповнюють один одного у споживанні) та товари-субститути (які можуть бути заміненими один на інший). Основними факторами величини пропозиції є: ціни на даний товар; ціни на товари, що є ресурсами для виробництва даних товарів; рівень застосовуваних технологій; рівень оподаткування; рівень дотацій; мета виробника (максимальний прибуток, завоювання ринку, розорення конкурента).

За певного рівня ціни на ринку встановлюється рівновага, тобто такий стан ринку, за якого попит дорівнює пропозиції. Такий рівень ціни називають ціною ринкової рівноваги.

Інфраструктура ринку – це сукупність підприємств, організацій, установ, які обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. До таких структур належать: банки, біржі, дилерські і брокерські контори, служби зайнятості, оптові, постачальницько-збутові, інформаційно-комерційні організації, пункти прокату та інші.

2.Ціноутворення.

Механізм саморегулювання ринкової економіки

Саморегулювання ринкової економіки здійснюється через таки ринкові інструменти, як попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

Попит – платоспроможна потреба, кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною протягом певного періоду. Попит – це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Кількість товарів називають обсягом попиту.

Між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок, який описує закон попиту: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.

Дія цього закону пояснюється двома ефектами: ефектом доходу та ефектом заміщення.

Ефект доходу проявляється в тому, що за зростання ціни реальний до­ход споживачів за інших рівних умов скорочується. І навпаки, коли ціна падає, купівельна спроможність споживачів зростає, тому вони можуть купувати більше даного товару на зекономлену суму.

Ефект заміщення означає, що при зміні ціни покупець замінює дорожчі товари дешевшими, наприклад, при підвищенні ціни на яловичину він зменшить попит на яловичину і збільшить на свинину чи рибу, які є товарами – замінниками.

Сам попит, як співвідношення цін і кількостей товару, зазнає впливу багатьох чинників, головні з них: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни взаємопов’язаних товарів (замінники чи доповнювачі); кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбут­ніх цін та доходів.

Графічно (рис. 1) закон попиту зображає спадна крива попиту (D), а дію інших чинників відображає зміщення кривої попиту (рис. 2). Наприклад, коли доход споживачів зросте, то за тою самою ціною (Р₀) вони куплять більше товару (Q₁), ніж раніше (Q₀).

Реакція споживачів на зміну ціни і інших чинників може бути визначена за допомогою показника еластичності. Еластичність попиту показує, на скільки відсотків змінилась величина попиту від зміни ціни або іншого чинника на 1%. Еластичність визначають за формулами:

; – еластичність попиту за ціною;

– еластичність попиту за ціною (формула середньої точки);

– еластичність попиту за доходом (Y).

Пропонування – це кількість товарів і послуг, яку виробники готові продати на певному ринку за кожної з можливих цін за конкретний період. Залежність між ціною і обсягом пропонування пряма.

Закон пропонування: за інших рівних умов зростання ціни товару веде до збільшення обсягів продукції, яку можуть і хочуть вивезти на ринок виробники (рис.3). Зростання обсягів виробництва пов’язане з тим, що підприємці отримують вищий прибуток за зростання цін, вони мають стимул до розширення випуску. Крім того в галузь вступають нові виробники.

На пропонування також впливають інші чинники (рис. 4), головними з яких є: ціни на ресурси (впливають на витрати); технології виробництва; кількість продавців на ринку; податки та субсидії; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін. Графік ілюструє закон пропонування, крива пропонування (S) висхідна, а також дію інших чинників, які зміщують криву пропонування. Наприклад, якщо нова технологія скорочує витрати виробництва, крива пропонування зміщується від S₀ до S₁.

Реакцію виробників на зміну ціни і інших чинників також обчислюють за коефіцієнтами еластичності аналогічно до еластичності попиту:

.

Ціна – третій елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Існує багато теорій, які намагаються пояснити природу ціни. Класична політекономія (А.Сміт, Д.Рікардо та ін.) обгрунтовує, що ціна – це грошова форма вартості товару, вона слугує для непрямого виміру суспільно-необхідного робочого часу, витраченого на виробництво даного товару. Представники маржиналізму (К.Менгер, Ф.Візер та ін.) вважають, що в ринковій ціни відображається ступінь корисного ефекту, тобто суб’єктивні оцінка задоволення, яке товар приносить споживачу. Головна ідея полягає в тому, що кожна наступна одиниця певного блага приносить споживачу менше задоволення у споживанні, ніж попередня. Цю тенденцію відображає закон спадної граничної корисності, тобто додаткової корисності додаткової одиниці блага. Остання одиниця певного блага, яку куплять на ринку, має найнижчу корисність і, відповідно, за неї споживач заплатить найменше. Ця остання куплена одиниця певного блага задовольняє “граничну потребу” споживачів, має найнижчу граничну корисність, що і визначає ринкову ціну. Кожна точка кривої попиту показує, яку ціну споживачі готові заплатити за даний обсяг товару.

Теорія попиту і пропонування вважає, що ринкова ціна встановлюється на ринку через взаємодію попиту і пропонування. На ринку інтересам виробників, які хочуть відшкодувати свої витрати і отримати прибуток, протистоять інтереси споживачів, які оцінюють товар відповідно до його граничної корисності. Вирішується ця суперечність встановленням рівноважної ціни, яка відображає рівність попиту і пропонування.

В сучасній економічній теорії найбільш поширена концепція ціни А.Маршала, який намагався поєднати обидва підходи. В механізмі ринкового саморегулювання особливе значення має ціна рівноваги, за якої всі споживачі готові купувати продукцію, а всі виробники мають намір постачати її на ринок в тому ж обсязі.

Графічно ціну рівноваги визначає точка перетину кривих попиту і пропонування (рис. 5). Вона встановлюється через коливання ціни. Якщо ціна вища за рівноважну, виникає надлишок товарів у продавців, якщо нижча – дефіцит. Якщо змінюються інші чинники (доход і т.п.), то змінюється попит або пропонування, тоді змінюється і рівноважна ціна.

Приклад 1. Інтенсивність праці при виготовленні одиниці товару зросла вдвічі, а продуктивність праці - у 1,5 рази. В той же час попит перевищив пропозицію в 1,3 рази. Якою буде нова ціна, якщо спочатку вона становила 60 грн.?

Розв’язок. Зі зміною продуктивності праці величина вартості одиниці товару змінюється обернено пропорційно, а зі зміною інтенсивності праці залишається незмінною. Оскільки ціна прямо пропорційна вартості товару і попиту, то нова ціна буде дорівнювати:

Відповідь: нова ціна становить 52 грн.

Приклад 2. Ціна одиниці товару знизилася з 8 грн. до 7 грн., що спричинило зростання обсягу попиту з 3000 одиниць до 6000 одиниць. Визначте коефіцієнт цінової еластичності попиту на продукцію за формулою середньої точки.

Розв’язок.

Відповідь: - 5.

Конкуренція – суперництво між ринковими суб’єктами за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації товарів. Вона виступає як об’єктивний економічний закон ринкової економіки, як зовнішня примусова сила, що змушує виробників підвищувати ефективність виробництва, якість продукції, урізноманітнювати асортимент товарів, збільшувати нагромадження і розширювати виробництво. Конкуренція створює постійну загрозу того, що при випуску неякісної чи дорогої продукції якийсь інший виробник перехопить споживача, доходи і призведе даного виробника до розорення.

Товарна біржа – це установа, яка здійснює за стандартами оптові торговельні операції у спеціальному місці. Ціни на біржі складаються в умовах вільної конкуренції. Стандарти встановлюються на обсяг, терміни покупок, ціни та інші умови. Товарні біржі поділяються на універсальні та спеціалізовані. На універсальних біржах продаються промислові та сільськогосподарські товари, на спеціалізованих – окремі товари або їх споріднені групи (вовна, нафта тощо).

Фондова біржа – це установа, в якій власники здійснюють купівлю-продаж цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів, векселів та ін.).

Біржа робочої сили (служба зайнятості) – це установа, яка є посередником між працівником і підприємцями. Вона збирає і надає інформацію про наявність вільних робочих місць, сприяє підготовці і перепідготовці робітників різних спеціальностей, створенню робочих місць, зайнятості населення.

Банк – це установа, яка є посередником при здійсненні платежів і кредитних операцій між господарюючими суб’єктами. Банки мають свій капітал, а також залучають тимчасово вільні кошти населення, підприємств, установ та надають ці кошти в позику. Центральний банк нашої країни називається Національним Банком України (НБУ). Цей банк є емісійним (емісія – випуск). Він здійснює емісію грошей (банкнот), зберігає золоті запаси держави, надає кредити комерційним банкам. Комерційні банки зберігають гроші та цінні папери населення, підприємств і держави та надають позики суб’єктам господарювання. Комерційні банки надають незабезпечені та забезпеченні позики. Забезпечені позики – це позики, надані під заставу якого-небудь майна чи майбутніх доходів. Іпотечні банки (іпотека – застава) – надають позики під заставу нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, власникам житла та інше.