1.4 Нормативно-правове забезпечення діяльності підприємства

Ефективність функціонування економіки України багато в чому залежить від розвитку та функціонуванню інформаційно – правової бази держави. Проте слід відмітити, що дана галузь права, як і законодавство України взагалі, знаходиться на стадії формування та розвитку. Також стан законодавчої бази погіршується тим, що економіка України знаходиться в процесі переходу від адміністративно – командної системи до ринкової.

На сучасному етапі розвитку правова база для діяльності підприємств складається з великої кількості законів, постанов Кабінету Міністрів, указів Президента, а також наказів міністерств та відомств. Усі ці законодавчі акти постійно підлягають зміні та доповненням, що спричиняє дуже великі труднощі при їх вивченні.

Процес управління фінансами базується на використанні механізмів фінансового менеджменту, складовою яких є правове і нормативне забезпечення управлінських рішень. Через розробку системи законів та інших нормативних актів держава проводить відповідну фінансову політику і здійснює регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств економічними методами [29].

Правові основи фінансів окремих суб'єктів господарювання, перш за все, базуються на конституційних нормах.

Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює в концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється розвиток підприємництва в нашій країні.

Конституцією України регламентується право громадян на здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності, не забороненої законом. Водночас, держава забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій діяльності, здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

В статті 42 Конституції України закріплено право громадян займатися підприємницької діяльністю, яку не забороняє закон. Держава забезпечує захист конкуренції.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Стаття 43 Конституції України дає кожному громадянину:

• право на працю. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

• право на безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

• право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Надається дні щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, встановлення скороченого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час [1].

Відповідно до Конституції України, правові основи господарської діяльності встановлює Господарський кодекс від 16 січня 2003р. № 436-IV, яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Цим кодексом визначено види та форми підприємств, види їх об’єднань, порядок їх реєстрації, права та обов’язки їх власників. Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Фінансова діяльність підприємств у значній мірі віддзеркалює стан їх майнових відносин з партнерами і тому природно, що вона базується на правових нормах, які регулюють майнові відносини взагалі.

Перш за все це норми цивільного права, зафіксовані у Цивільному кодексі України вiд 16.01.2003 № 435-IV, які прямо стосуються використання фінансових ресурсів підприємств.

Крім Цивільного кодексу України, джерелом законодавчого забезпечення фінансової діяльності підприємств є низка законів України і інших законодавчих актів, які регулюють цивільно-правові відносини.

Деякі законодавчі акти зазнали багато змін та доповнень. З’явившись у новій редакції, закони України також не цілком досконалі, про що свідчать нові доповнення та зміни, не врегульовані питання, існуючі протиріччя між законодавчими актами.

Особливо слід визначити, що на недосконалість змісту фінансово-правових актів впливає нерозвиненість фінансового права, досягнення якого повинні враховуватись у законодавчих актах.

Закон України "Про господарські товариства" №1576-12 від 19 вересня 1991р. зі змінами та доповненнями, визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення , діяльності, а також права і обов'язки їх учасників і засновників. Згідно закону підприємство є акціонерним товариством відкритого типу з державною долею власності - 50 % і одна акція. Решта акцій розповсюджена між працівниками підприємства та сторонніми акціонерами [4].

Податковий кодекс прийняти 4 грудня 2012 року визначає об’єкт оподаткування – прибуток, шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку (сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності); суму амортизаційних відрахувань (поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку). Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об’єкта оподаткування.

Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року № 959-XII визначає, що підприємства мають право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Це одна із сфер господарської діяльності, пов’язана із виходом на зовнішні ринки та функціонування на них, створенням спільних підприємств, здійсненням кредитних та валютно-фінансових операцій. Даний закон вводить основні терміни і положення, визначає суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в Україні, встановлює форми зовнішньоекономічних угод і договорів. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.

Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. № 1775-III. Визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Основні принципи ліцензування є: забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання; захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист. навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави. Ліцензія - документ, дає право на зайняття певним видом господарської діяльності.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ФАКТОРАМИ ВИРОБНИЦТВА ЧФ ТОВ „МАЛТЮРОП Юкрейн”