3.2 Заходи щодо покращення діяльності підприємства

Структура капіталу підприємства складається з двох елементів: власного та позикового. Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями:

– простотою залучення, тому що рішення, пов'язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди інших суб'єктів, що господарюють;

– більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, тому що при його використанні не потрібно сплата позичкового відсотка у всіх його формах;

– забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим, йому властиві наступні недоліки:

- обмеженість обсягу залучення, а отже і можливостей істотного розширення операційної й інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу;

- висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу;

- невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових засобів, тому що без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною;

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

– досить широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності чи застави гарантії поручителя;

– забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності;

– більш низькою вартістю в порівнянні з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат по його обслуговуванню з оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток);

– здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

У той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:

– використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства - ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно росту питомої ваги використання позикового капіталу;

– активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, що знижується на суму виплачуваного позичкового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка по облігаціях; вексельного відсотка за товарний кредит і т.п.);

– висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків при зниженні середньої ставки позичкового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів;

– складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), тому що надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших суб'єктів, що господарюють, (кредиторів), вимагає в ряді випадків відповідних сторонніх гарантій чи застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків чи інших суб'єктів, надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак у більшій мірі генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства (що зростають в міру збільшення питомої ваги позикових засобів у загальній сумі використовуваного капіталу).

Оптимізація структури капіталу є однієї з найбільш важливих і складних задач, розв'язуваних у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється в декілька етапів, які наведені на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 Зміст основних етапів процесу оптимізації структури капіталу підприємства

Основною метою цього аналізу складу та структури капіталу підприємства є виявлення тенденції динаміки обсягу і складу капіталу в плановому періоді і їхнього впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу й основних складених елементів капіталу в зіставленні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу і його тенденції; у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго і короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, обумовлена структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміку наступні коефіцієнти:

– коефіцієнт автономії. Він дозволяє визначити в якому ступені використовувані підприємством активи сформовані за рахунок власного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в загальній їхній сумі;

– коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт фінансування). Він дозволяє встановити яка сума позикових засобів залучена підприємством на одиницю власного капіталу;

– коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Він характеризує відношення суми довгострокового позикового капіталу до загальної суми власного капіталу і довгострокового залученого капіталу;

– коефіцієнт фінансової залежності. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта автономії. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів по фінансуванню підприємства;

– коефіцієнт маневреності власного капіталу. Він показує, яка частка власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності;

– коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власним оборотним капіталом. Збільшення величини показника свідчить про зміцнення фінансового стану підприємства;

– коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів. Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що генерують загрозу його банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання капіталу в цілому й окремих його елементах. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміку наступні основні показники:

– період обороту капіталу. Він характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових засобів, а також капіталу в цілому. Чим менше період обороту капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, тому що кожен оборот капіталу генерує визначену додаткову суму прибутку;

– коефіцієнт рентабельності усього використовуваного капіталу. По своєму чисельному значенню він відповідає коефіцієнту рентабельності сукупних активів, тобто характеризує рівень економічної рентабельності;

– коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Цей показник, що характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства, є одним з найбільш важливих, тому що він служить одним із критеріїв формування оптимальної структури капіталу;

– капіталовіддача. Цей показник характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу, тобто у визначеній мірі служить показником ефективності операційної діяльності підприємства;

Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з тим існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними з цих факторів є:

- галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондоємності виробництва продукції в силу високої частки необоротних активів, має звичайно більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим нижче період операційного циклу, тим у більшому ступені (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позиковий капітал.

Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище середньоринкової (на підприємствах, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами). У той же час підприємства, що знаходяться в стадії зрілості, у більшій мірі повинні використовувати власний капітал.

Кон'юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон'юнктура цього ринку, а відповідно і стабільніший попит на продукцію підприємства, тим вище та безпечніше стає використання позикового капіталу. І навпаки - в умовах несприятливої кон'юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позикового капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати платоспроможності;

Кон'юнктура фінансового ринку. У залежності від стану цієї кон'юнктури зростає чи знижується вартість позикового капіталу. При істотному зростанні цієї вартості диференціал фінансового лівериджу може досягти негативного значення (при якому використання позикового капіталу приведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в ряді випадків - і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при істотному зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позикового капіталу (якщо кредитними умовами не обговорене відповідне коригування ставки відсотка за кредит).

Рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Однак у практичних умовах цей потенціал часто залишається невикористаним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники воліють інвестувати отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що за інших рівних умов знижує питому вагу використання позикових засобів.

Коефіцієнт операційного лівериджу. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного і фінансового лівериджу. Тому підприємства зі зростаючим обсягом реалізації продукції, але такі, що мають в силу галузевих особливостей, низький коефіцієнт операційного лівериджа, можуть у набагато більшому ступені (за інших рівних умов) збільшувати коефіцієнт фінансового лівериджу, тобто використовувати велику частку позикових засобів у загальній сумі капіталу.

Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, що не збігаються іноді з критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть керуватися й іншими критеріями, що формують негативний його імідж, а відповідно знижують і його кредитний рейтинг. Це робить відповідний негативний вплив на можливість залучення підприємством позикового капіталу, знижує його фінансову гнучкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток чи використання підприємством податкових пільг по прибутку, різниця у вартості власного і позикового капіталу, залученого із зовнішніх джерел, знижується. Це пов'язано з тим, що ефект податкового коригування при використанні позикових засобів зменшується.

Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення дістати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позиковий капітал використовується в максимально можливому розмірі.

Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій чи контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі до цього передумови. Задача збереження фінансового контролю за управлінням підприємством у цьому випадку є критерієм формування додаткового капіталу за рахунок позикових коштів.

З врахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямків:

– встановленню оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного і позикового капіталу;

– забезпеченню залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

– оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового лівериджу.

Проведення різноманітних розрахунків з використанням механізму фінансового лівериджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, що забезпечує максимізацію рівня фінансової рентабельності.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації заснований на попередній оцінці вартості власного і позикового капіталу при різних умовах його залучення і здійсненні різноманітних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу зв'язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. У цих цілях всі активи підприємства підрозділяються на такі три групи:

Постійна частина оборотних активів. Вона являє собою незмінну частину сукупного їхнього розміру, що не залежить від сезонних і інших коливань обсягу операційної діяльності і не пов'язана з формуванням запасів сезонного збереження, дострокового завезення і цільового призначення. Іншими словами, вона розглядається як незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності.

Змінна частина оборотних активів. Вона являє собою частину їхнього сукупного розміру, що змінюється і пов'язана із сезонним зростанням обсягу реалізації продукції, необхідністю формування в окремі періоди діяльності підприємства товарних запасів сезонного збереження, дострокового завезення і цільового призначення. У складі цієї змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню потребу в них. Існують три принципових підходи до фінансування різних груп активів підприємства, що згуроповані у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Принципові підходи до фінансування активів підприємства

Склад активів підприємства	Консервативний підхід до фінансування активів підприємства	Поміркований або компромісний підхід до фінансування активів підприємства	Агресивний підхід до фінансування активів підприємства
Змінна частина оборотних активів		КПК	КПК
Постійна частина оборотних активів	дпк+вк	дпк+вк	1
Позаоборотні активи			дпк+вк

Умовні позначення:

КПК - короткостроковий позиковий капітал;

ДПК - довгостроковий позиковий капітал;

ВК - власний капітал.

В залежності від свого відношення до фінансових ризиків власники чи менеджери підприємства обирають один з розглянутих варіантів фінансування активів. З огляду на те, що на сучасному етапі довгострокові позики і позички підприємствам практично не надаються, обрана модель фінансування активів буде представляти співвідношення власного і позикового (короткострокового) капіталу, тобто оптимізувати його структуру з цих позицій.

Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної і мінімально ризикованої структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період. У процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Остаточне рішення, прийняте по цьому питанню, дозволяє сформувати на майбутній період показник "цільової структури капіталу", відповідно до якого буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових засобів з відповідних джерел.

В ході аналізу фінансового стану підприємства були виявленні наступні проблеми:

- зменшення абсолютного значення основних засобів при зростанні коефіцієнта зносу;

• зростання дебіторської заборгованості, а як наслідок, зростання періоду інкасації;

• наявність непокритого збитку;

• підприємство майже не використовує залучених коштів;

• низький рівень рентабельності.

Як наслідок, це викликало порушення нормальної господарської діяльності і підприємство недоотримує коштів. Тому для поліпшення показників роботи і фінансового стану підприємства пропонуємо наступні заходи:

• поліпшення структури власних і залучених коштів;

• збільшення прибутку, як наслідок підвищення рівня рентабельності;

• підвищення якості дебіторської заборгованості;

• купівля основних засобів;

• впровадження організації ефективної системи оперативного обліку і контролю за діяльністю підприємства.

Поліпшення структури власних і залучених коштів полягає у тому, що використовуючи банківську методику оцінки фінансового стану підприємства, визначити групу ризику підприємства, а на основі цього можливий розмір і термін кредиту.

Збільшення прибутку проводиться за допомогою:

• збільшення обсягу реалізації продукції шляхом освоєння виробництва нових конкурентоспроможних виробів, а також шляхом перевезення нових вантажів на нових маршрутах;

• зниження собівартості продукції та перевезення вантажів;

• поліпшення якості продукції й на цій підставі підвищення цін;

• оптимізація структури продукції;

• пошук нових ринків збуту;

• реалізація в більш оптимальні строки;

• недопущення позареалізаційних збитків.

Управління якістю дебіторської заборгованості полягає у том, щоб:

• формування принципів здійснення розрахунків підприємства з контрагентами і визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестують дебіторську заборгованість;

• формування стандартів оцінки покупців і диференціації умов надання кредиту;

• формування системи штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань;

• забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості;

• стежити за співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості (значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства);

• побудова ефективних систем контролю за рухом і вчасною інкасацією дебіторської заборгованості.