3. Теорії економічної інтеграції (неолібералізм, корпораціоналізм, структуралізм, неойкейнсіантсво, дирижизм та сучасні моделі інтеграції).

У теорії економічної інтеграції виділяється ряд напрямків, що відрізняються насамперед різними оцінками інтеграційного механізму. Це неолібералізм, корпораціоналізм, структуралізм, неокейнсіанство, дирижизм та ін Представники раннього н е о л і б е р а л і з м а (1950-1960 рр..) - Швейцарський економіст Вільгельм Репке і француз Моріс Алле під повною інтеграцією розуміли створення єдиного ринкового простору в масштабі декількох країн, функціонування якого здійснюється на основі дії стихійних ринкових сил і вільної конкуренції незалежно від економічної політики держав та існуючих національних і міжнародних правових актів. Втручання ж держави у сферу міжнародних економічних відносин призводить, на їх думку, до таких негативних явищ, як інфляція, розбалансування міжнародної торгівлі, розлад платежів. Однак розвиток міжнародної економічної інтеграції, формування регіональних міждержавних союзів за активної участі держав показали неспроможність поглядів ранніх неолібералів. Представник пізнього неолібералізму американський вчений Бела Баласса розглядав проблему інтеграції в дещо іншій площині: чи веде економічна інтеграція до більш інтенсивного участі держави в економічних справах. Велика увага приділялася еволюції інтеграції, яка відбувається на основі як економічних, так і політичних процесів. У середині 60-х рр.. виник напрямок до к о р п о р а ц і о н а л і з м а, представники якого - американські економісти Сідней Рольф і Юджин Ростоу виявили новий стрижень інтеграції. Вони вважали, що в протилежність ринковому механізму і державного регулювання функціонування ТНК здатне забезпечити інтегрування міжнародної економіки, її раціональне і збалансоване розвиток. Представники с т р у к т у р а л і з м а - шведський економіст Гуннар Мюрдаль та ін критично поставилися до ідеї повної лібералізації руху товарів, капіталу і робочої сили в інтегровною просторі, вважаючи, що вільне функціонування ринкового механізму може привести до певним диспропорцій у розвитку і розміщенні виробництва, поглиблення нерівності в доходах. Економічна інтеграція розглядалася ними як глибокий процес структурних перетворень в економіці країн, що інтегруються, внаслідок яких виникає якісно нове інтегроване простір, досконаліший господарський організм. На їхню думку, полюсами розвитку інтеграції є великі фірми, промислові компанії, цілі галузі промисловості. У 70-х рр.. широке поширення одержали ідеї н е о к е й н с і а н с т в а, представники якого - американський економіст Річард Купер та ін-зокрема, вважали, що центральна проблема міжнародного економічного співробітництва полягає в тому, як уберегти різноманітні вигоди широкого міжнародного економічного взаємодії від обмежень і в той же час зберегти максимальну для кожної країни ступінь свободи. Неокейнсіанці висунули два можливих варіанти розвитку міжнародної інтеграції: перший - інтеграція з наступною втратою національної свободи, але обов'язковим узгодженням економічних цілей і політики; другий - інтеграція з умовою збереження якомога більше національної автономії. Припускаючи, що жоден з цих варіантів не може бути представлений у чистому вигляді, вони вважали за необхідне їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої і зовнішньої господарської політики інтегруються сторін. Різновидом неокейнсіанського напряму є д и р и ж и з м, теоретики якого також заперечують вирішальну роль в інтеграційних процесах ринкового механізму і вважають, що створення і функціонування міжнародних економічних структур можливе на основі розробки інтегруються сторонами загальної економічної політики, узгодження соціального законодавства, координації кредитної політики. Даний напрямок економічної думки представлено голландським ученим Яном Тінбергеном. Значну роль у розвитку теорії міжнародної економічної інтеграції зіграли вітчизняні економісти. Н.П. Шмельов пов'язує витоки світових інтеграційних процесів з потребами сучасного міжнародного поділу праці, розвитком науково-технічного прогресу, поглибленням міжнародної спеціалізації і кооперації господарських структур окремих країн. Найбільш важливими характеристиками інтеграції він вважає міждержавне регулювання економічних процесів, поступове формування інтеграційного господарського комплексу із загальними пропорціями і загальною структурою відтворення; усунення адміністративних і економічних бар'єрів, що перешкоджають вільному пересуванню в межах регіону товарів, капіталу і робочої сили; вирівнювання рівнів економічного розвитку країн, що інтегруються.