3. Методи правового регулювання аграрних відносин.

Під методом аграрно-правового регулювання розуміють встановлені або санкціоновані державою способи, засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права - учасників аграрних правовідносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни та припинення відносин між суб'єктами АПК.

Тобто методи аграрно-правового регулювання - це такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує потрібну їй поведінку людей як учасників аграрних правовідносин, застосовує ті засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний очікуваний результат у здійсненні аграрних реформ, становленні ринкових відносин, вирішенні продовольчої проблеми тощо.

Методи правового регулювання в АП поділяються на дві великі групи:

1) загальні методи;

2) спеціальні методи.

Характерною рисою загальних методів є те, що вони використовуються не тільки в аграрному праві, але і в інших галузях права. До них відносяться:

• метод дозволу;

• метод імперативної вказівки;

• метод заборони.

Спеціальні методи характеризуються тим, що вони розробляються в рамках однієї або декількох галузей права і використовуються тільки в межах цих галузей. Спеціальні методи поділяються на методи регулювання зовнішніх і внутрішніх правовідносин.

До спеціальних методів регулювання зовнішніх правовідносин відносяться:

членський, засновницький;

легалізаційний;

економічного стимулювання, дестимулювання;

дозвільно-ліцензійний;

договірно-комерційний;

рекомендацій державних, органів і т.д.

До спеціальних методів регулювання внутрішніх правовідносин відносяться:

додержання технологій, дисципліни і законодавства,

локально-правового регулювання;

організаційно-управлінський,

трудової участі у виробничо-господарській діяльності,

колективного прийняття рішень (колективного демократизму);

внутрішньогоспдоговірний,

врахування (неврахування) рекомендацій.

Сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються переважно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва сільськогосподарської продукції різними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах.

Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на активізацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в забезпеченні гарантованості прав аграрних суб'єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарювання.

З економічними та демократичними засадами діяльності сучасних аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному законодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах).

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення елементів рекомендаційності в їх регламентації.

Отже, характерною ознакою сучасної методології аграрного права України є поєднання державного правового регулювання аграрного сектора економіки з господарською самостійністю аграрних суб'єктів (переважно як підприємницьких структур).