Методи та форми організації виховної роботи

ПЛАН

1. Поняття методу та прийому виховання.

2. Характеристика основних груп методів виховання.

3. Організаційні форми виховної роботи.

кількість годин	види самостійної роботи	форма звіту
5	1.Видатні вітчизняні педагоги (А.Макаренко, В.Сухомлинський) та педагоги-новатори про методи і форми виховання.	Опорний конспект
	2.Методи та форми виховання з досвіду кращих учителів міста Хмельницького.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ. Сучасні педагоги-новатори про використання методів і форм виховання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бех І.Д. Проблема методів виховання у сучасній школі // Педагогіка і пси­хологія. — 1996. — №4. — С.136—140.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.- С.127-139, 165-169 .

3. Галузяк В.М., Сметанський М.І., Шахов В.І. Педагогіка: Навч. посібн. В., 2001, С.159-160.

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є вид.- К., 2001, - С. 435-436, 455-473.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих пед. закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000.- С.314-324, 341-354.

1. Поняття методу та прийому виховання.

Поняття «метод» (грец. — шлях досліджен­ня, пізнання) означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається понят­тям «методологія». Виховання як специфічний вид діяль­ності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів.

Першовідкривачем методів виховання вважають ні­мецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта (1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету виховання, а психологія — шляхи до цієї мети.

Методи виховання (Фіцула М.М.) — способи взаємопов’язаної діяльності вихо­вателів і вихованців, спрямованих на формування у вихованців по­глядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи виховання (Волкова Н.П.)— шляхи і способи діяльності вихователів і ви­хованців з метою досягнення виховних цілей..

Метод виховання (Мойсеюк Н.Є.) - (від гр. — шлях до чогось, спо­сіб пізнання, дослідження) — шлях досягнення поставленої мети виховання, спосіб практичної діяльності педагога, який використовується для вироблення у школярів якостей, завда­них метою виховання.

Методи виховання (Ягупов В.В.) — це сукуп­ність однорідних виховних впливів з метою реалізації виховної мети, основною складовою яких є певний спосіб чи прийом.

З чого складається цей спосіб діяльності? Передусім прига­даємо, що особистість розвивається тільки в діяльності. Способи виховання — це конкретні форми організації життєдіяльності вихованців, що мають виховне забарвлення і несуть виховне навантаження. Це повною мірою стосується і формування відносин особистості (особистісних якостей) як предмета виховання. Так, для ви­ховання такої якості особистості, як патріотизм, необхідно включити її у різноманітну суспільну діяльність, працелюб­ність — у трудову і пізнавальну, для формування екологічної культури — в екологічну діяльність тощо. Все це, природно, вимагає від педагога оволодіння способами організації відпо­відних видів діяльності учнів, які органічно входять до зміс­ту методів виховання.

Крім цього, організовуючи діяльність учнів, педагог нама­гається використати такі способи впливу, які сприяють фор­муванню їх свідомості (знань, поглядів, переконань), охоп­люють емоційно-вольову сферу особистості, удосконалюють поведінку, що в єдності створює передумови для вироблення запланованих якостей. Так, виховуючи милосердя, вихова­тель роз’яснює учням суть поняття милосердя, переконує у необхідності благодійної діяльності, використовує позитивні приклади прояву благодійності. При цьому він схвалює пози­тивні вчинки учнів, засуджує байдужість, черствість. Найважливіші способи виховної роботи, які використовуються в процесі формування у школярів відносин (особистіс­них якостей), і є методами виховання. З цієї точки зору

під методами виховання слід розуміти сукупність способів впливу па свідомість, волю, почуття, поведінку вихован­ців, її корекцію й удосконалення з метою вироблення у них визначених метою виховання якостей.(Мойсеюк Н.Є.)

Метод виховання А. С. Макаренко назвав «інструментом дотику до особистості». У співробітництві з вихованцями та­ких «інструментів» педагог може знайти багато.

Практика виховання використовує насамперед перевірені шляхи — за­гальні методи виховання. Проте у багатьох випадках загальні методи виховання можуть виявитися малоефективними. Взаємодію людей завжди супроводжують глибинні психічні процеси, які при вирішенні завдання впливають певною мірою на внутрішній світ учнів. Вихователь не може їх не враховувати. Тому він шукає нові шляхи, що максимально відповідають конкретним умовам взаємодії, дозволяють шви­дше і з меншими зусиллями домогтися накресленого резуль­тату. Так, в одному випадку він може актуалізувати такий внутрішній механізм, як переконання (коли за допомогою логічних побудов здійснюється вплив на свідомість), в друго­му — навіювання (коли вплив здійснюється на підсвідомому рівні), третьому — використати ефект наслідування і т. д.

Метод виховання поділяють на окремі елементи — при­йоми виховання, які використовують для підвищення ви­ховної ефективності методів.

Прийом виховання (Мойсеюк Н.Є.) — це частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення.

Прийом виховання (Ягупов В.В.)— це своєрідна частина, деталь мето­ду виховання, потрібна для більш ефективного застосуван­ня методу в умовах конкретної виховної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності од­норідних прийомів і способів виховного впливу.

Прийоми, що допомагають поліпшити поведінку переважно на основі розвитку позитивних почуттів (радість, повага до вчителя, віра у свої сили і т. і.), називають творчими. Прийоми, які допомагають виправити поведінку, викликаючи переважно негативні почуття (сором, розчарування), називаються гальмуючими. У виховній діяльності зустрічаються і такі прийоми, які застосовуються майже непомітно для вихованців і не викликають ані позитивних, ані негативних почуттів. Вони називаються допоміжними.

Знання методів і прийомів виховання, уміння правильно їх обирати і застосовувати є ознакою високої майстерності педагога.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструмен­тами в діяльності вихователя, їх дієвість залежить від ви­користання виховних засобів.

Засоби виховання слід відрізняти від методів і прийомів виховання.

Засоби виховання — це все те, за допомогою чого вихо­вателі впливають на вихованців. Засобами виховання є кон­кретні предмети матеріальної та духовної культури, які ви­користовуються для вирішення виховних завдань.

Засобами виховання є книга, слово, гра, пізнання, праця. Універсальними засобами завжди є діяльність і спіл­кування. Якщо під прийомом розуміють одиничний вплив, то під засобом — сукупність прийомів.

Наприклад, праця є за­собом виховання, але показ, оцінка праці, вказівка на помил­ку є прийомом виховання. Спілкування — засіб виховання, а репліка, порівняння — прийоми.

У зв’язку з цим інколи в посібниках метод виховання визначається як сукупність засобів і прийомів формування в учнів тих чи інших якостей, бо структура методу обов’язково передбачає наявність прийомів і засобів.

Засоби виховання — надбання матеріальної та духов­ної культури (художня, наукова література, радіо, те­лебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної ро­боти (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортив­на діяльність), які застосовують під час використання пев­ного методу.

Засоби виховання — вид суспільної діяльності, який може впли­вати на особистість у певному напрямі.

Методи виховання завжди діють у певній системі, ко­жен є структурним елементом цієї системи і у взаємо­зв’язку з іншими забезпечує ефективність виховного про­цесу, їх використовують у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. А. Макаренко зауважував, що кожний виховний засіб слід розглядати як частину виховної сис­теми. Методи виховання змінюються, вдосконалюють­ся із зміною мети виховання, умов, у яких воно здійс­нюється, віку дитини та ступеня її вихованості.

Методи виховання не бувають ні добрими, ні поганими без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихова­тель, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання.

Розглянемо загальні причини (умови, фактори), що визна­чають ефективність вибору методів виховання.