Розділ 4 проблема культурної універсальності та форми культурної реальності

Виходячи з онтологічної концепції культури, запропонованої Є.К.Бистрицьким і С.В.Пролеєвим, вона розуміється як “та реальна форма життєдіяльності людини, яка “ставить”, “утримує”, “розташовує” її в існуванні, яке відповідає людській сутності, тобто в справжньому, автентичному для людини бутті. Культурний процес спрямований на досягнення існування, автентичного людській сутності”[21, с.68] .

Можна сказати, що у культурі конституюється світ, з яким людина єдина і тотожна. Цей (культурний) світ складає безпосередню дійсність буття людини як людини. Цей зв’язок людини і світу фіксується в понятті культурної реальності. За допомогою культурних форм людина “володіє” світом, убачає його, а не просто є окремою частиною світового цілого. Іншими словами, дійсність, яку людина має в культурних формах, є світ для людини. До того ж, не просто “зовнішній світ”, а поставлений у відношення до людини і як такий, що обумовлює сам спосіб людського буття, тобто як упорядкована дійсність, особливий світоустрій. “Культура є тотожність дійсності і форм людського буття, і в цьому смислі вона є справжнє буття для людини” [21, с.69].

Ті реалії, з якими стикається людина і які складають її життя, створюють для неї “увесь світ”, наскільки частковим він не здавався з зовнішньої точки зору. Цей світ уявляється необхідною, єдино можливою і гідною сферою людського буття — своєрідною ойкуменою (світом, населеним людьми). Культурна реальність, таким чином, пов’язуючи кінцеве і конкретне існування людини з буттям світу і визначаючи її місце в системі світоустрою, робить людське буття універсальним за своїм змістом. Саме культурна реальність перетворює дійсність у світ для людини, в якому вона знаходить місце і сенс свого буття.

С.В.Пролеєв визначає форми культурної реальності як такі, в яких і через які людське існування набуває характеру самовизначення, а дійсність — властивості світоустрою. “У формах культурної реальності оточуюча людину дійсність набуває універсального значення, дані форми отримують статус “загальнолюдських” або “людських як таких”, ототожнюючись зі способом буття людини взагалі. Будучи історично конкретними і обмеженими, вони, проте, для носіїв культури є універсальними (“власне людськими”) і єдино можливими (“гідними людини, повноцінними”) формами буття. Тому, конкретна культурна цінність сприймається суб’єктами відповідної культури як цінність загальнолюдська, як репрезентація дійсно людського існування” [21, с.72]. На його думку, форми культурної реальності перетворюють оточуючий світ в життєвий світ людини, про який вона може сказати — це мій власний світ, світ, в якому я живу.

Складність аналізу форм культурної реальності міститься в тому, що вони існують у вигляді очевидностей — таких змістів, які для конкретних носіїв культури розуміються як “певна річ”. Це своєрідний “культурний ефір”, який не виділяється як дещо специфічне в межах конкретної культурної реальності.

В якості форм культурної реальності у концепції Пролеєва фігурують форми наявного буття: повсякденність, буденність, побут і речі, здоровий глузд, сакральність, традиції.