44

Поняття культури і культурної реальності у сучасній філософії

вступ 3

розділ 1 6

історико–філософська еволюція поняття культури 6

розділ 2 21

феномен культури в контексті 21

діяльнісної концепції людини 21

РОзділ 3 25

онтологічний аспект культури як спсобу буття людини 25

розділ 4 30

проблема культурної універсальності та 30

форми культурної реальності 30

4.1. Повсякденність як онтологічна модальність 31

4.2. Річ як втілення здійсненого буття 33

4.3. Відтворення буття у побуті 34

4.4. Здоровий глузд як компонент людської духовності 35

4.5. Онтологічні межі людського буття як сакральність 36

4.6. Традиція як обґрунтування буття минулим 38

Висновки 40

список використаних джерел 43

У перипетіях буття ХХ століття в онтологізації і у зростаючій усезагальності значень культури важко і болісно назріває особливий тип свідомості людини нашого часу …формується новий тип мислення, його нова спрямованість, створюється Розум культури.

В.С.Біблер

вступ

Поняття “культура” відрізняється надзвичайною складністю; легше визначити поняття “наука”, “мистецтво”, “побут”; культура — цілісність, органічне поєднання багатьох сторін людської діяльності. Проблеми культури у власному розумінні виникають вже тоді, коли зорганізовані: побут, мистецтво, наука, особа і суспільство. “Культура є стиль життя і в цьому смислі вона є творчість самого життя, але не підсвідоме, а усвідомлене; культура визначається зростанням людської самосвідомості; вона є розповідь про зростання нашого “Я”; вона — індивідуальна і універсальна водночас; вона передбачає перехрестя індивіда та універсуму; перехрестя це є наше “Я”, єдино надана нам інтуїція; культура завжди є культурою якогось “Я”” [1, с.91].

Актуальність обраної теми зумовлена загальними для українського суспільства пошуками дійсних принципів власного розвитку і необхідністю впровадження в соціальну практику принципів культурного розвитку людини і суспільства. Ті зміни, які переживає наше суспільство, призвели до зниження загальної культури, особливо серед молоді, до спрощення взаємостосунків, нівелювання усталених правил і норм: відчуження від тисячолітньої культури людства та національної культури зокрема, відсутності сформованого світогляду, неготовності молоді у більшості випадків до створення власної культури, яка могла б стати надбанням нації на тлі культурних досягнень інших народів.

Напруженість сьогодення міститься в тому, що світ за останні роки дуже змінився і на місце матеріальних злиднів і безпритульності прийшов устрій індустріальної бюрократії, прихованих інтересів і боротьби за владу, жахливої маніпуляції людиною. Сучасне суспільство атомізує людину і робить її самотньою. Тому й виникає новий гуманізм особистості і особистісних стосунків як реакція на цю ситуацію. Парадигмальний поворот у сучасному розумінні феномена культури представлений концепціями низки українських дослідників — Є.К.Бистрицького, Г.І.Горак, А.К.Шевченко, С.В.Пролеєва.

Культура постає як уся людська діяльність в усіх її формах (духовних і матеріальних), усе спілкування людини, усе її мислення, як феномен самоспрямованості і основа можливості долати потужні сили детермінації зовнішнього світу, самому індивидуму вільно визначати своє життя. В цьому разі безумовне культуротворче значення отримує усе те, що оточує людину в безпосередності найближчого життєвого світу, який складається з усіх відношень людей. Онтологічне формулювання поняття культури підкреслює її переднаданість кожній людині безвідносно до її соціального походження, як спосіб життя або спосіб буття суспільства, який склався історично.

В онтологічному аспекті культура розуміється як увесь масив людського буття, як спосіб буття людини. В реальному процесі життя людей відбувається розрізнення двох планів культурного життя і відповідно способів культурного саморозуміння людини. Перш за все культура виділяється з потоку життя як своєрідне узагальнення історичного досвіду у вигляді форм спілкування, норм поведінки, систем цінностей, сукупності універсально-визнаних форм діяльності. І, по-друге, як безпосереднє буття людини, пов’язане з особливими предметами і індивідуальними обставинами їх повсякденної практики і спілкування. Такий подвійний характер культурної реальності і став методологічною основою виділення її форм — повсякденності, буденності, побутовості, речовності, здорового глузду, сакральності, традиційності.

Об’єкт дослідження — культурний процес як модус людського буття.

Предмет дослідження — особливості культурного універсуму та форм культурної реальності.

Спираючись на сказане, метою дослідження визначаємо обґрунтування онтологічного аспекту аналізу феномена культури та конкретизацію основних форм культурної реальності.

Завдання дослідження полягають у наступному:

• проаналізувати історичну еволюцію поняття культури;

• окреслити основні методологічні підходи у еволюціоністській, антропологічній, філософській та революційно-демократичній теоріях культури;

• розглянути феномен культури в контексті діяльнісної концепції людини;

• дослідити специфіку онтологічного повороту, що відбувся у вітчизняній філософії кінця минулого століття, до аналізу феномену культури;

• показати спрямованість культурного процесу на досягнення існування, автентичного людській сутності;

• розкрити характер форм культурної реальності як загальнолюдських універсалій, що надають людині якості самовизначення, а дійсності — властивості світоустрою;

• узагальнити значення поняття культури як феномена для подальшого успішного функціонування суспільного життя в цілому і кожного кінцевого індивіда окремо.

Система вищевказаних завдань визначає структуру дослідження. В вступі обґрунтовуються актуальність, мета, завдання та загальнонаукові основи роботи, визначаються її об’єкт і предмет. У першому розділі з’ясовується традиційне розуміння поняття культури та його історико-філософська еволюція. У другому розділі аналізується специфіка феномену культури крізь призму діяльнісного підходу до людини та людської сутності. У третьому розділі констатується онтологічний поворот, що відбувся у філософському аналізі феномену культури у зв’язку зі зміною смислової перспективи суспільного життя і появою особистісної модальності відношення людини до дійсності. Четвертий розділ містить шість параграфів відповідно до запропонованих шести основних культурних універсалій чи форм культурної реальності: повсякденність, речовність, побутовість, здоровий глузд, сакральність та традиції. Робота закінчується висновками та переліком використаних літературних джерел. У висновках узагальнюються результати дослідження, обґрунтовується їх вагомість і практичне значення.