10. Поняття конкретного та абстрактного на рівнях емпірії і теорії

Конкретне на емпіричному рівні і конкретне на теоретичному рівні - це не одне і те ж. Конкретне на рівні емпірії - це те, що дано нам у відчуттях, сприйнятті, що є осяжним, безпосереднім, баченим, чуттєво відтвореним. Це - одиничне, окрема річ, факт, подія, явище. Конкретне ж на рівні теорії - це пізнавальний об'єкт, котрий з'ясовується з допомогою мислення, коли розкривається зміст цього об'єкта, його багатоманітні сторони, особливості - те, що приховано від чуттєвого пізнання, що є суттєвим, необхідним, закономірним. Тому в науковому пізнанні і розрізняють конкретне як вихідний пункт пізнання (чуттєво сприйняте конкретне) і конкретне як досліджене, з'ясоване, як підсумок пізнання.

На теоретичному рівні пізнання починається з нерозвиненого, нез'ясованого, ще недостатньо вивченого, однобічного - абстракт­ного, котре не сприймається на рівні відчуттів. Абстрактне тоді стане конкретним, коли буде з'ясоване, вивчене. Наприклад, на початковій стадії наукового дослідження будь-яка його тема є абстрактною, оскільки є ще не розкритою, не вивченою. Щоб мати про таку тему конкретне уявлення, необхідно її вивчити, розкрити на фактичному матеріалі, наситити фактами, своїми оцінками, судженнями, висновками і т.д., тобто зробити її конкретною. Доки цього не буде зроблено, тема залишиться нез'ясованою, нерозкритою - абстрактною. Абстрактне є відображенням неповноти, нерозгорнутості, нерозвиненості предмета, оскільки він розгля­дається в загальному, в цілому. Абстрактне знання протистоїть конкретному знанню як неповне, однобічне, нерозвинене, загальне. Тому конкретне знання на рівні теорії є не вихідним моментом пізнання, а його результатом, підсумком наукового дослідження. "У мисленні, - писав К. Маркс, воно (конкретне - В. Б.) виступає як процес синтезу, як результат, а не як вихідний пункт... (Див. К. Маркс й Ф. Енгельс. - Соч. - Т. 12. - С. 727).

Гегелівська філософська система, як відомо, починається з абстрактної, не з'ясованої, не розкритої, "бідної" за змістом, - "абсолютної ідеї". Остання у своєму первісному вигляді є за висловом Гегеля, "ніщо", оскільки про неї не можна сказати нічого конкретного. Але, розвиваючись, вона перетворюється у "щось" - наповнюється конкретним змістом створює своє власне понятійне багатство ("Наука логіки"), розкривається у своєму іншому бутті -у природі ("Філософія природи") і завершує свій розвиток у конкретній багатоманітності - у філософії ("Філософія духу"). Лише через філософію, її понятійний апарат, "абсолютна ідея" пізнає свій власний рух, набуває всебічності, розкритості, конкретності. Вся філософія Гегеля є ілюстрацією наукового методу сходження від абстрактного до конкретного.

Таким чином, процес наукового пізнання проходить два етапи. Перший - це перехід від чуттєво-споглядального, конкретного пізнання абстрактного.

Другий етап - перехід від абстрактного (нез'ясованого) до конкретного (розкритого, вивченого) й об'єктивованого у відповідних поняттях та категоріях.

Дійсне наукове пізнання не може обмежуватися лише чуттєво сприйнятими його об'єктами. Воно повинно йти далі - від чуттєво сприйнятого об'єкта до його відтворення у мисленні в усій його складності, розвиненості, багатоманітності - конкретності. Тому методом теоретичного пізнання є процес цілісного відтворення у мисленні пізнавального об'єкта шляхом сходження від абстрактного до конкретного, різноманітні сторони якого відображаються в логічних поняттях і категоріях.