2. Еволюція міжнародної валютної системи

За останні 160 років міжнародна валютна система пройшла три основні етапи та існувала в таких трьох формах: а) золотого стандарту; б) золотовалютного (золотодоларового) стандарту; в) паперово-валютного стандарту або плаваючих валютних курсів.

Система золотого стандарту була юридично оформлена у 1867 р. на міжнародній конференції у Парижі і проіснувала до 20 – 30-х рр. ХХ ст. Суть цієї системи виявлялася у тому, що основою грошового обігу було золото, що виконувало всі п’ять функцій грошей. Основними рисами цієї системи були:

1. наявність фіксованих валютних курсів;

2. встановлення певного золотого змісту національних валют;

3. підтримка державами твердого співвідношення між запасами золота та кількістю грошей в обігу;

4. вільний експорт та імпорт золота;

5. вільний обмін паперових грошей на золоті монети.

При цьому обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту. Наприклад, коли США прирівнювали вартість долара до 25 гр. золота, а Англія фунт стерлінга – до 50 гр., то це означало, що англійський фунт обмінюється на 2 долари.

Система золотого стандарту мала значні переваги, але і певні недоліки. Перевагами були стабільні валютні курси, що зменшували невпевненість і ризик у міждержавних відносинах. Це стимулювало міжнародну торгівлю, котра сприяла розширенню міжнародних економічних відносин. Недоліки: а) окремі держави були позбавлені можливості проводити незалежну державну політику, тому, що коли держава збільшувала бума жну емісію грошей, то реакцією на це був відтік золота за кордон і зменшення золотого запасу в державі; б) така система могла існувати тільки до того часу, поки одна із держав світового співтовариства не вичерпає свого золотого запасу.

Ось чому система золотого стандарту почала руйнуватися ще в період першої світової війни. А економічна криза 1929 – 1933 рр. завдала остаточного удару золотому стандарту як формі грошового обігу.

Система золотовалютного (золотодоларового) стандарту починає формуватися у 30-ті рр. ХХ ст., але юридично закріплюється на міжнародній валютній конференції у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). Проіснувала ця система х різними модифікаціями до початку 70-х рр. основні принципи функціонування цієї системи:

1. Основним інструментом міжнародних розрахунків є золото і американський долар. Кожна держава встановлювала золотий (доларовий) еквівалент своєї грошової одиниці.

2. Кожна держава зобов’язувалась зберігати курс своєї валюти по відношенню до будь-якої іншої. Курси національних валют строго фіксувалися по відношенню до долара, а їх ринкове відхилення не могло бути більше 1 %.

3. купівлю-продаж золота здійснювали тільки центральні банки за твердою ціною (35 доларів за арійську унцію – 31,1 гр.). Сам долар прирівнювався до золота теж фіксовано – 1 долар дорівнював 0,888 гр. золота.

Бреттон-Вудська валютна система в цілому відіграла стабілізуючу роль у сфері міжнародних валютно-фінансових відносин. Але на шляху виконання доларом функції світових грошей виникли серйозні перешкоди. Це, перш за все, зменшення золотих резервів США, а також нагромадження значних доларових запасів іншими країнами, виникнення дефіциту платіжного балансу США. Виходячи з цього уряд США у 1971 р. заборонив обмін доларів на золото за офіційним курсом. Система золото доларового стандарту припинила своє існування. На зміну їй прийшла дуже складна система плаваючих курсів, або Ямайська валютна система.

У січні 1976 р. на Ямайці, у місті Кінгстоні відбулася нарада представників країн-членів МВФ. Була утворення так звана Ямайська валютна система. ЇЇ основний зміст зводиться до наступного.

1. Проголошена повна демонетизація валютних відносин. Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію золотого вмісту національних грошових одиниць. Знято всі обмеження приватного використання золота. Золото перетворюється на звичайний товар, ціна якого визначається, як і на інші товари, залежно від попиту і пропозиції.

2. Прийнято рішення перетворити СДР – колективну, міжнародну одиницю у головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунку і платежу. СДР отримала статус альтернативи як золота, так і долара як міжнародних грошей.

3. були запроваджені „плаваючи” валютні курси національних одиниць При цьому передбачалося регулювання плаваючих валютних курсів.

У сучасних умовах у ході міжнародних розрахунків використовуються колективні валюти, визначені за домовленістю між групою країн. У 1979 р. введена в дію Європейська валютна система в рамках якої почала діяти власна міжнародна розрахунково-кредитна одиниця – ЕКЮ. Вона існувала у вигляді безготівкових запасів на рахунках країн-учасників Європейської валютної системи. 1 січня 1999 р. замість ЕКЮ була запроваджена нова єдина європейська грошова одиниця – євро.