3. Строфіка

Строфа — це група віршових рядків, об'єднаних думкою, інтонацією, порядком римування. І. Качуровський називає п'ять ознак строфи: клавзула, рима, розмір, синтаксична завершеність мовного періоду, літературний канон. П'ята ознака зумовлена традицією віршування. Обсяг строф — від одного до 16 рядків. У зарубіжній літературі трапляються й більші строфи. Є строфи прості і канонізовані.

Прості строфи

Моновірш (моностих) — це строфа — рядок. Прекрасними зразками моновірша є прислів'я, приказки, загадки, примовки: "Половина світу скаче, половина плаче", "Хто везе, того й поганяють ", "До булави треба голови", "На похиле дерево й кози скачуть", "За моє жито ще мене й бито ". Є й літературні моновірш і. У Ліни Костенко: "Історія сміється cap-донічно", "Україна — неядерна, Україна — роз'ятрена", "Вмені щодня вбивають Україну". У Б.-І. Антонича: "Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог."

І. Качуровський відносить до моновіршів крилаті вислови літературного походження, взяті з контексту творів: "Дух, що тічарве до бою"' (І. Франко). На думку А. Ткаченка, вони виконують роль моновірша, коли використовуються в ролі епіграфів, закликів, написів на афішах, рекламах.

Дистих (грец. distichon — двовірш) — строфа з двох рядків — А А.

Терцет (лат. tertius — третій) — трирядкова строфа. З'явилася в давньогрецькій поезії, відома в романському фольклорі. Терцет має чотири різновиди:

1. Усі три рядки римуються — AAA, БББ:

2. Два рядки римуються, третій без рими (холостий) — ААБ:

А там, на обрії, не вершник таємничий,

Ні! Будить заспаних і недолугих кличе

Брудний, замурзаний, веселий тракторист.

(М. Рильський)

3. Два римуються, третій має риму в суміжній строфі — ААБ, БВВ:

Хто лише муку зна, муку кохання,

Лиш той пізнав до дна моє страждання!

Сам я без втіхи Й єна смутний блукаю...

Хто мене любить, зна, в дальньому краю:

Душа моя смутна в огні страждання...

Хто лиш кохав, той зна жагу кохання!

(Й.В. Ґете. Переклад М. Зерова)

4. Неримований терцет. Серед неримованих розрізняють силабічні, силабо-тонічні, верліброві.

Катрен (франц. quatrain) — строфа з чотирьох рядків з суміжним, перехресним або кільцевим римуванням. Є катрен з моноримою, три рядки римуються, один — неримований; два римуються, два неримовані; неримований. Катрен з'явився у VII столітті до н. е. в ліриці Сапфо і Алкея.

1. Катрен з суміжним римуванням: А А Б Б

2. Катрен з перехресним римуванням: А Б А Б

3. Катрен з кільцевим римуванням (охопним): АББА

4. Катрен, у якому римуються другий і четвертий рядки, перший і третій — неримовані:

АБ В Б

5. Катрен неримований.

П'ятирядник (або пентина від грец. penta — п'ять) - п'ятирядкова строфа. Можливі різні варіанти розташування рим у пектинах: АБАБА, АБААБ, АББАБ, ААББА, АБББА, АББАА, АААББ, ААБББ, неримована.

Шестирядний (або секстет від лат. sextos — шостий). Найбільш поширені такі варіанти римування: ААБВВБ, АБАБВВ, АБАБАБ, АБАББА, АБВАБВ, ААББВВ.

Один із варіантів секстета:

Інша слава сонцю, інша місяцю, А

Інша звіздам, що на небі сяють. Б

Різна вартість тварей: пса, осла, гадюки, В

Що сю всеплодючу землю заселяють. Б

Між людьми так само здібні й неподібні Г

Праведники й грішні різну вартість мають. Б

(І. Франко)

Семирядник (септима, септина від лат. septima — сьома) зустрічається рідко. Його знаходимо у Лесі Українки І. Франка, М. Рильського. Септима П. Тичини:

Восьмирядник (октоверс, октет від лат. okto — вісім, versus — рядок вірша). В октоверсі є багато варіантів римування. Найбільш поширені у поетичній практиці такі форми: АББА, ВГТВ, АБАБ, ВВГТ.

Дев'ятирядник (нонаверс від лат. nоnа — дев'ята), рідкісна строфа. Варыанти: АБАБВГГВД, ААБВВБГГБ тощо.

Десятирядник (дециверса від лат. decima — десята). Римування вільне:

У поетичній практиці зустрічаються 11-, 12-, 13-, 14-, 15-, 16-рядники у формі самостійних творів чи моностроф, строфічних складників більших творів.

Канонізовані строфи

Це строфи, які пишуться згідно з усталеними правилами. їх ще називають твердими.

Елегійний дистих. Складається з одного гекзаметра і одного пентаметра. У гекзаметрі цезура не має постійного місця. Елегійним дистихом писали не лише елегії, але й епіграми, він здобув популярність в античній поезії. В українській поезії стрічається у творах І. Франка, М. Зерова, М. Рильського.

Прудко на безвість ідуть // наші дні і короткі години. Зрана до ночі гуде // колесо темних турбот.

Не помічаємо — як надворі весна розцвітає, Не помічаємо — як з дерева сиплеться лист.

(М. Зеров)

Олександрійський вірш - двовірш шестистопного ямба з цезурою після третьої стопи. У рядках — парне римування, чергуються чоловічі і жіночі рими. З'явився у Франції в XI ст. Таким віршем на основі силабічної системи була створена поема "Мандрівка Карла Великого в Єрусалим та Константинополь". У XII ст. такою формою була написана поема про Олександра Македонського. Від його імені пішла назва вірша. У сучасній поезії використовується рідко. Видозмінена форма олександрійського вірша називається олександрином. Це п'ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом з римуванням АБАБ. Олександрини використовували І. Франко, М. Зеров. Олександрійський вірш:

Я не складав тобі ні гімнів, ні поем. А

Добірного вина замість ліричних тем А

Шукав я за твоїм оспіваним камінням. Б

В сухих поточинах, над темнобоким рінням. Б

(М. Зеров)

Терцина (італ. terzina від tena rima—третя рима). її вперше застосував Данте у "Божественній комедії". Це строфа з трьох рядків п'ятистопного ямба. Перший рядок римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи: АБА, БВБ, ВГВ...

Приклад:

Народе мій, замучений, розбитий, А

Мов паралітик той на роздорожжу, Б

Людським презирством, ніби струпом вкритий! А

Твоїм будущим душу я тривожу, Б

Від сорому, який нащадків пізніх В

Палитиме, заснути я не можу... Б

(І. Франко)

Секстина (італ. sextina від лат. sex — шість) — строфа з шести рядків, у якій перші чотири рядки римуються перехресно, а останні два — парно: АБАБВВ.

Секстини пишуть п'яти- або шестистопним ямбом. Наприклад:

На шлях я вийшла ранньою весною А

І тихий спів несмілий заспівала, Б

А хто стрівався на шляху зі мною, А

Того я щирим серденьком вітала: Б

Непевна путь, мій друже, в нас обох, — В

Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох. В

(Леся Українка)

Іноді вживається римування АБАБАБ: ("Слово про рідну матір" М. Рильського) АББААБ, ААБВВБ.

Секстина утвердилася в італійській поезії доби Відродження, зокрема у творчості Дайте Аліг'єрі, Ф. Петрарки, згодом поширилася в інших європейських літературах.

Октава (лат. octava — восьма) — восьми рядкова строфа п'яти- або шестистопного ямба. Шість рядків римується перехресно, а два — між собою: АБАБАБВВ. Приклад:

І я пішов. Літа йшли за літами... А

Я сивію, огонь згасає мій. Б

Чимало сил потратив я без тями, А

Чимало я похоронив надій! Б

Лиш ліс отой пахучими вітками А

Махав мені, бринів, мов мушок рій, Б

Що п'є мов сонця блиски золотаві, — В

Так він все свіжий був в моїй уяві. В

(І. Франко)

Останні два рядки з суміжною римою називають кодою.

Батьківщина октави — Італія. Творцем строфи є Боккаччо, в українську поезію н запровадив Ф. Прокопович. Це улюблена строфічна форма романтиків. Яскраві приклади октави є у творчому доробку П. Куліша, Лесі Українки, І. Франка, Юрія Клена, А. Малишка.

Тріолет (франц. triolet від лат. trio — троє), з'явився в епоху середньовіччя. Це восьмирядкова строфа на дві рими, у якій перший, четвертий, сьомий, та другий і восьмий рядки повторюються дослівно.

Рими розташовані у такому порядку: АБАААБАБ. Наприклад:

Я складу вам тріолет А

Про поета і амура Б

На старий — старий сюжет, А

Я складу вам тріолет. А

На сюжет: амур — поет, А

Фоном буде нам натура — Б

Я складу вам тріолет А

Про поета і амура. Б

(М. Вороний)

Тріолет з'явився у середньовічній французькій поезії, за доби Ренесансу використовувався рідко, поновили його поети бароко. Зразки тріолета є у творчому доробку І. Франка, Д. Загула, П. Тичини" М. Драй-Хмари.

Сициліана (італ. siciliana) — восьмирядкова строфа на дві рими, яка, очевидно, передувала октаві. Тому, мабуть, її називають октетом. Була популярною в середньовічній сицилійській поезії..її формула АБАБАБАБ. Зустрічається і така форма АББАБААБ. М. Рильський створив такий різновид сициліани, як АБАБАААБ:

Відома і така восьмирядкова строфа АБАБАВАВ.

Нона (лат. попа — дев'ята) — строфа з дев'яти рядків переважно хорейного розміру з римуванням ААБВББВББ. Наприклад:

Шапку хмуро він насунув, А

по снігу на шлях посунув, А

важко спотикається. Б

А душа чогось тривожна: В

щось у світі діється. Б

Стане... Прислухається ... Б

Та стоять ніяк не можна. В

Сніг із вітром віється, Б

сніг перекидається... Б

(П. Тичина)

Є й така форма нони: АБАБАББВВ. Ця нона нагадує октаву, у яку перед кодою вставили ще один рядок.

Децима (лат. decima — десята) — десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: АБАБВВГДЦГ. Перші чотири рядки зав'язували ліричну колізію, а останні чотири давали її розв'язку. Такою формою написана "Енеїда" І. Котляревського.

Приклад з "Енеїди" І. Котляревського:

Всім старшинам тут без розбору, А

Панам, підпанкам і слугам Б

Давали в пеклі добру хльору, А

Всім по заслузі, як котам. Б

Тут всякії були цехмістри, В

І ратмани, і бургомістри, В

Судді, підсудки, писарі, Г

Які по правді не судили Д

Та тільки грошики лупили Д

І одбирали хабарі. Г

Відома також десятирядкова строфа — сициліана з перехресним римуванням: АБАБАБАБАБ.

Рондель (франц. rondelle від лат. rotundus — круглий) — тринадцяти-рядкова строфа на дві рими. Включає три строфи: два чотиривірші і один п'ятивірш. Перший рядок повторюється тричі, а другий двічі.

Мою любов, немов Христа, А

Добробажальцями розп'ято. Б

Хто в друзі пхавсь, той винувато, Б

Мов пес, підібгує хвоста, А

А сіть обмов, важка й густа, А

Розставлена уміло катом... Б

Мою любов, немов Христа, А

Добробажальцями розп'ято. Б

Та крил натхнення — не дістать: А

Вони увись підносять свято, Б

Хоч їх і стріляно, і клято. Б

Цілують праведні вуста А

Мою любов, немов Христа. А

(М. Боровко)

Рондель застосований у другій половині XIII ст. трубадуром Адамом де Галем. Цю строфу використовували Ф. Війон, С. Малларме, П. Тичина, Яр Славутич.

Рондо (франц. rondeau, лат. rotundus) — строфа переважно з тринадцяти рядків на дві рими, де перший, восьмий і тринадцятий рядки повторюються. Виникла у середньовічній французькій поезії. Може мати й іншу кількість рядків — від 8 до 15.

Наприклад:

З вітром весняним сосна розмовляла,

Вічно зелена сосна.

Там я ходила і все вислухала,

Що говорила вона.

Ой, не "зеленого шума" співала

Вічно смутная сосна.

Ой не "зеленого шума"!

Чується в гомоні тяжка зимовая дума.

(Леся Українка)

Строфа рондо утвердилася в середньовічній французькій поезії. До неї зверталися Ф. Війон, В. Тредіаковський, І. Северянін, Леся Українка, М. Рильський.

Сонет (італ. sonetto, змен. від лат. sonus — звук) — чотирнадцятирядковий вірш, написаний п'яти- або шестистопним ямбом, який складається з двох катренів і двох терцетів чи терцин. Перший катрен називається строфою, а другий — антистрофою. У строфі жіноча рима чергується з чоловічою, а в антистрофі — навпаки. У катренах обов'язкове чергування чоловічих рим з жіночими, рими мають бути дзвінкими. У першій строфі визначається тема, у другій пояснюється, у третій вирішується проблема, а в останній робиться висновок.

Сонет виник у ХVІ ст., першим поетом-сонетистом був Джакомо да Лентіні. Сонети писали Данте, Петрарка, Шекспір, Метлинський, Франко, Драй-Хмара, Зеров, Рильський, Юрій Клен, Павличко, Ліна Костенко та інші.

Так, "англійський" ("Шекспірів") сонет має три катрени з неоднаковими римами і заключний дистих: АБАБ ВГВГ ДДЦД ЕЕ.

Літературознавці говорять про сонет як про ліричний жанр — сонети елегійні, любовні, еротичні, медитативні, пейзажні, релігійно-містичні тощо.

В українській поезії є неримований (білий) сонет. Авторами білих сонетів є І. Франко, Д. Павличко.

Сонети написані 4-стоповим ямбом, називають сонатино. Сонетино зустрічається в поезії І. Світличного, І. Калинця.

Гнучка форма сонета постійно оновлюється, поети розширюють його можливості, з'являються різні форми цієї строфи.

Хвостатий сонет — це сонет з кодою (італ. coda — хвіст), тобто з одним або кількома зайвими віршами.

Сонетеса — сатиричний, пародійний або бурлесковий хвостатий сонет.

Фігурний сонет — утворює візуальне зображення.

Безголовий сонет — це сонет без одного катрена. Такий сонет є в "Енеїді" І. Котляревського:

Були і тії там панянки,

Що наряджались напоказ,

Мандрьохи, хльорки і діпнянки,

Що продають себе на час.

Сі в сірш' і в смолі кипіли

За те, що жирно дуже їли,

І що не страшив їх і піст,

Що все прикушували губи

І скалили біленькі зуби,

І дуже волочили хвіст.

Половинний або піввірш (катрен + терцет).

Брахісонет — кожен вірш складається з одно-, двоскладового слова. Перевернутий — спочатку терцети, а після них — катрени. Кульгавий сонет — один рядок довший або коротший за інші. Сонет-луна — це сонет, у кожнім вірші якого останнє слово є луною до передостаннього.

Ув'язнений сонет — останнє слово рядка повторюється на початку наступного.

Подвійний сонет — чотири катрени і чотири терцини при двох римах.

Є сонети запитань і відповідей. Один автор пише сонет із запитань, а другий — з відповідей, сонети-акровірші (початкові літери кожного рядка утворюють певну назву), сонети-байки (повчально-гумористичні або сатиричні, твори з алегоричним змістом), сонети-діалоги (сонети у формі діалогу між ліричними героями), паліндромні сонети — абцедарії (рядки починаються з літер в алфавітному порядку).

Вінок сонетів — складається з п'ятнадцяти сонетів. Останній — магістрал (магістральний) утворюється з перших рядків 14 сонетів. Кожен наступний сонет починається останнім рядком попереднього. Магістрал може йти першим. А. Ткаченко цю форму сонета називає букетом сонетів.

Онєгінська строфа. Вона створена О. Пушкіним. Складається з 14 рядків чотиристопового ямба. Перші чотири рядки римуються перехресно, наступні чотири — паралельно, наступні чотири — кільцево і останні два — паралельно: АБАБ ВВГГ ДЕЕД ЄЄ. її використовували Лермонтов, Волошин, П. Куліш.

У світовій поезії є такі канонічні строфи, як віланель, китайська танка, японська уака (танка), гайку (гоку), індійська шлока, персо-арабські газель, бейт, рубаї, грузинська шаїрі та інші. Танка, гоку і рубаї є жанрами лірики.

Віланель або віленела (лат. villanus, франц. villanelle — селянський) має 6 тривіршів однакової структури, подібних на терцину, і останній 19-й рядок. Рядки охоплені двома римами. Перший рядок повторюється у шостому, дванадцятому, вісімнадцятому, третій — у дев'ятому, п'ятнадцятому, дев'ятнадцятому. В добу середньовіччя віланела була піснею пастухів, у добу Відродження — піснею про кохання.

Танка — п'ятивірш, який складається із чергування п'яти— та семи-складових рядків (5-7-5-7-7). Виникла в японській поезії у VIII ст., у IX—X ст. стала класичною строфічною формою. Приклад:

Раптом захотілося -чого б це? Поїздом поїхати. От з поїзда зійшов — а йти нема куди.

(Ісікава Такубока. Переклад Г. Туркова)

Гоку (гайку) — жанр японської пейзажної лірики, виник у XVI ст. Гоку складається з трьох рядків. Перший і останній рядок мають по 5 складів, середній — 7. Схема гоку 5+7+5.

Приклад гоку з доробку І. Качуровського:

Достиглі сливи Нагадують: ти прожив Ще одну весну...

Газель (газела, гезела) складається з кількох двовіршів, але не більше 12, на вірш лише одна рима. Схема римування АА БА ВА ГА. Рима може бути чоловіча, жіноча, дактилічна. Ця форма ліричної поезії з'явилася у VII ст. в арабській та персидській літературах. Зустрічається у творчості І. Франка, В. Поліщука, Д. Павличка.

Вона була, як мрія, що жила А

В моєму серці довгі-довгі дні. Б

Все вимріяне в ній: чоло й уста, А

І очі чорні — трошечки скісні. Б

Ступити кроку з місця я не міг — В

Так, ніби це лучилось уві сні. Б

(Д. Павличко)

Рубаї — строфічна форма з чотирьох рядків. Перший рядок римується з другим і четвертим. Кожен чотиривірш рубаї — закінчена думка. Наприклад:

Є вірші — трударі, є вірші — ерудити, А

Є вірші з золота, є вірші із тандити, А

Та найдорожчі ті, що із вогню, — Б

Зігріти важче, ніж охолодити. А

(Д. Павличко)

Рубаї характерний для ліричної поезії народів Сходу. Д. Павличко в 1987 році видав збірку "Рубаї".

Шаїрі — чотирирядкова строфа на шістнадцять складів, усі рядки римуються між собою (AAAA). Популярна у найдавніших пам'ятках грузинської поезії, її застосовував Шота Руставелі у поемі "Витязь у тигровій шкурі". Наприклад:

Не зовіть того поетом, хто випадком, ненавмисне, Кілька слів пустих, нікчемних, у нудного вірша втисне, Хоч і пнеться до поетів, хоч бундючиться він злісне, Хоч, немов той мул, ґвалтує: "Ти найкраща, власна пісне!"

(Переклад М. Бажана)

Інші види віршів.

Білий вірш або верблан (англ. blank verse) — неримований вірш з виразною внутрішньою метричною акцентово-інтонаційною структурою. Рима у ньому компенсується клаузулою. Білі вірші використовуються в силабічному і силабо-тонічному віршуванні. Найчастіше застосовується у віршованих драматичних творах (Леся Українка, "У пущі").

У драматичних творах білі вірші не діляться на строфи, у ліриці строфи' є. Можуть використовуватися будь-які віршові розміри.

Вірші, у яких половини рим немає, називаються напівбілими.

Акровірш (акростих) (грец. akros — зовнішній, крайній, лат. versus — повтор, поворот) — вірш, перші літери якого утворюють слово, фразу, ім'я.

Лиха зима сховається, А сонечко прогляне, Сніжок води злякається, Тихенько тануть стане, — І здалеку бистресенько Вона до нас прибуде, Кому-кому любесенько, А дітям більше буде. (Л. Глібов, "Хто вона? ") Тут акровірш використаний як форма загадки для дітей.