Види

Фонди суспільного задоволення потреб (безплатні послуги)

Фонди непрацездатних

Пенсійне забезпечення

Освіта

Допомога тимчасово непрацюючим

Служба охорони здоров’я

Допомога безробітним

Допомога на дітей інвалідам, малозабезпеченим

Житлово-комунальне господарство

Культурно-освітні заклади

Фонди першої групи передбачають створення приблизно рівних умов для всіх членів суспільства в задоволенні особливо значимих, з точки зору суспільства, соціальних потреб. Тому їх задоволення не ставиться в залежність від рівня оплати праці й має не адресний, а, як правило, колективний характер. Що ж стосується фондів для непрацездатних, зокрема, пенсій, то при їх розподілі враховується трудовий стаж, величина заробітної плати, яка отримувалася до цього. Ці фонди розподіляються в грошовій формі й переходять в особисту власність.

Розподіл благ і послуг з суспільних фондів споживання може здійснюватися на різних рівнях: національному, регіональному й на рівні окремих підприємств (будівництво й утримання житлових будинків, лікувальних та оздоровчих комплексів, дошкільних дитячих закладів, будинків культури і т.д.).

Так в принципі формувалися й використовувалися до останнього часу вітчизняні суспільні фонди споживання. Причому, основною характерною рисою їх було те, що формувалися вони безпосередньо з національного доходу. А як вирішується ця проблема на Заході?

Соціальна інфраструктура в країнах Заходу.

У розвинутих країнах Заходу соціальна інфраструктура включає в себе. як правило, три країнах Заходу блоки: асоціальне страхування; б)державна допомога; в)система "універсального" забезпечення. Вони функціонують головним чином за рахунок різного роду податків і виплат із заробітної плати (самі робітники через податки сплачують певну частину страхових внесків). Частину цих коштів вносять підприємці, включаючи їх до витрат виробництва.

Найбільше розповсюдження отримала система соціального страхування, за якою страхові внески обов'язково утримуються із заробітної плати працюючих, а право на пенсію або допомогу (при наявності необхідного трудового стажу, віку) надається незалежно від матеріального становища сім'ї застрахованого. Розмір страхових внесків досить високий і складає в різних країнах 6-14% від заробітної плати. Соціальне страхування охоплює всіх або переважну частину працівників найманої праці й осіб, працюючих не за наймом. Воно передбачає: а)виплату пенсій за віком та інвалідністю; б)допомогу в разі безробіття, хвороби, трудового каліцтва й професійного захворювання; надання медичних послуг (за винятком тих країн, де є національні системи охорони здоров'я).

Державна допомога надається малозабезпеченим сім'ям або одиноким громадянам, якщо рівень доходів сім'ї тих, хто звертається за допомогою, не перевищує певної суми. Сума ця періодично переглядається в зв'язку зі змінами прожиткового мінімуму. Виплачується ця допомога повністю з коштів державного бюджету.

"Універсальна " система соціального забезпечення (переважно в Швеції, Фінляндії, Норвегії, Канаді, Ісландії). Згідно з цією системою право на пенсію мають громадяни, які досягли пенсійного віку, стали інвалідами або такі, що втратили годувальника. Пенсії виплачуються в однаково для всіх твердо фіксованих розмірах. Кошти для цих виплат утворюються в результаті стягнення спеціального податку з усіх громадян з 16-18 років до пенсійного віку.

Для того, щоб гарантувати малозабезпеченій частині населення мінімум засобів існування, більшість розвинутих країн Заходу прийняли закони про мінімальні гарантовані доходи. Ці закони розповсюджуються на все корінне населення і іноземців, які прожили в даній країні певний встановлений час. Допомога виплачується після перевірки життєвого рівня з врахуванням всіх доходів від роботи за наймом, від капіталу, від пенсії, інших соціальних допомог, а також вартості рухомого й нерухомого майна.

Кошти, з яких надається допомога в таких країнах, як Німеччина, Франція, Великобританія, Ірландія, Люксембург, повністю фінансуються з державного бюджету. В інших країнах (Нідерланди, Данія, Бельгія) держбюджет оплачує лише 50-90% цих коштів, інша частина фінансується з бюджетів місцевих органів влади.

Як же визначається той прожитковий мінімум, за яким починаються виплати допомоги? В різних країнах різні підходи. В Німеччині й Великобританії це приблизна вартісна оцінка набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення мінімальних умов існування. В США показник прожиткового мінімуму, який встановлює межу бідності, розраховується для сім'ї з чотирьох чоловік. У 1988р., наприклад, він складав 12091 дол. на рік. Виходячи з цього, 32 млн. чоловік (13,1% всього населення), які отримували менші доходи, були віднесені за межу бідності і мали право на отримання допомоги.

В чому ж полягає основна особливість функціонування суспільних фондів споживання за кордоном порівняно з вітчизняною системою? В тому, що в країнах Заходу ці фонди формуються не безпосередньо з національного доходу, як в Україні, а опосередковано, тобто з коштів, які спочатку розподіляються у вигляді заробітної плати або доходів, а потім виплачуються через систему оподаткування доходів.

Реставруючи капіталізм в Україні, вітчизняні реформатори прагнуть повністю скопіювати й західну систему соціального захисту населення, незважаючи на те, що в нас зовсім інші умови, ніж у розвинутих країнах світу. Зокрема, на сьогодні існує досить велика різниця в рівнях розвитку національних економік, в рівнях і масштабах зубожіння населення, в структурі малозабезпеченого населення, дещо інакші соціальні проблеми першочергової ваги. Незважаючи на те, держава вже тепер майже зняла з себе соціальний захист малозабезпечених верств населення й повністю, зважаючи на ті закони, що систематично проводить уряд через Верховну Раду по скороченню асигнувань на соціальну сферу, хоче перекласти його на плечі саме тих, хто найбільше потребує державної допомоги. За принципом "Рятування потопаючих – справа самих потопаючих".

Види доходів

Розрізняють різні види доходів, зокрема: грошові, доходів натуральні, сукупні. Грошові доходи – це доходи, які населення отримує у формі грошей. Сюди відносяться заробітна плата, підприємницькі доходи, грошові виплати з суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, грошові допомоги), гонорари, грошові надходження на цінні папери, проценти по депозитах тощо.

Натуральні доходи - це доходи від особистих господарств, які йдуть безпосередньо на споживання їх власників, а також натуральні виплати й надходження з громадських фондів кооперативних господарств і суспільних фондів споживання.

Сукупні доходи - всі доходи, які населення отримує в грошовій і натуральній формах, а також у вигляді пільг з суспільних фондів споживання (безплатні освіта та охорона здоров'я, пільгове або безплатне утримання дітей в дошкільних закладах, путівки до санаторіїв, будинків відпочинку).

Доходи поділяються також на номінальні й реальні. Номінальні - вся сума доходів у грошовій формі, одержаних з різних джерел. Реальні – це кількість матеріальних і духовних благ та послуг, які реально можна придбати на отримані грошові доходи. Див схему 137.