Тема: Фактичні і логічні помилки

Література

1. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. -2-ге видання, стереотипне. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с. (ел.вигляд, 1-316) С.263-273

2. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста [Текст] / А. Э. Мильчин – 3-е перераб. и доп. изд. – М. : Логос, 2005. – 524 с. (ел.вигляд, 1-316) С. 225-312

3. Бейлинсон В.Г. Арсенал образования: Характеристика, подготовка, конструирование учебных зданий. – М.: Книга, 2005. – 288с.

4. Жарков И. Н. Технология редакционно-издательского дела: конспект лекций, М.: изд-во МГУП, 2002. – 92с. (ел.вигляд, 1-316)

5. Партико З. Загальне редагування : нормативні основи [Навч. посіб]. / З. Партико. – Львів : Афіша, 2001. – 495 с. (ел.вигляд, 1-316)

6. Капелюшний а. О. Редагування в засобах масової інформації: Навчальний посібник. – Львів; паіс, 2005. – 304 с. С.115-168

7. Різун В. В. Літературне редагування [Підруч.] / В. Різун. – К. : Либідь, 1996. – 240 с.

8. Беззубов А.Н. Введение в литературное редактирование. Учебное пособие Санкт-Петербург, 1997. 112с. (ел. вигляд, 1-316)

1. Типові помилки у мовленні на телебаченні // Кулініч О.О. Мова на телебаченні: навч.-метод.посіб. – Луганськ, 2009. – С.19-24.

2. Мова: помпезна, педантична та проста і зрозуміла // Каппон Рене Дж. Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс: Професійний порадник / Пер. з англ. А.Іщенка. – К.: Вид. Дім „Києво-Могилянська академія”, 2005. – С.15-20.

3. Бондаренко Т.Г. Критерії виявлення мовних помилок під час редагування журналістських матеріалів // Наукові записки інституту журналістики// journlib.univ.kiev.ua. – Т. 8.

Редактор і коректор намагаються виправити всі помилки в тексті.

Можна усунути з тексту абсолютно всі помилки чи ні?

Як вчить практичний досвід, помилки у виданні все ж таки залишаються. Адже робити помилки — у самій природі людини. Принаймні, так стверджує класична психологія. Засновник першої у світі психологічної лабораторії В. Вундт доводив, що людина більше схильна до помилок на письмі, ніж до до помилок в усному мовленні.

Д. Шерих у книжці «"А" упало, "Б" пропало... Занимательная история опечаток» (М., 2004) ґрунтовно й дотепно описує випадки зі світової видавничої практики, пов'язані з друкарськими помилками. Він твердить:

У 1920-і роки [...] проходили змагання найкращих друкарських складачів, і переможець одного з конкурсів зробив у середньому 6,9 помилки на тисячу знаків. Проходили такі конкурси і пізніше, потім проводилися спеціальні дослідження, а висновок їх був таким: нормою можна вважати 5 % помилкових рядків від загальної кількості складених (с. 106).

Помилитися може й коректор, тому й існують вищезазначені норми щодо кількості помилок у коректурних відбитках.

Слайд «Норми помилок»

Звідси й настанова: коректор повинен постійно бути готовим до необхідності внести виправлення, пам'ятати, що в оригіналі є елементи, які слід читати особливо уважно: помилки у них найімовірніші, а наслідки помилок — найбільш прикрі. Серед них:

• змістово важливі елементи тексту — прізвища та ініціали, власні назви, дати, числа, терміни і поняття;

• композиційно важливі елементи оригіналу — заголовки, ліди, текстівки, примітки;

• слова зі складним або, навпаки, елементарним написанням;

• фрази, складені великим / малим кеглем;

• фрази, виділені курсивом, напівжирним, розрядкою.

Слайд «Елементи…»

Партико вважає, що усунути з повідомлень абсолютно всі помилки (морфологічні, синтаксичні, психолінгвістичні, логічні тощо) неможливо навіть теоретично, не кажучи вже про практику (причина цього — наявність у нормативній базі внутрішніх суперечностей; див. розділ 6.4).

Не помиляється тільки той, хто не пише.

Редактор починає роботу з тестом з читання чи детального перегляду.

На підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу редактор у загальних рисах уже міг скласти перше враження про оригінал, який йому належатиме підготувати до друку. Але перед тим, як взятися за ручку (чи почати правити на екрані комп'ютера), він зобов'язаний наскрізно прочитати весь твір.

Практика засвідчує, що редактори-початківці нерідко ігнорують цю вимогу і беруться_правити текст, відразу ж прочитавши перший абзац. Згодом з'ясується, що не варто було витрачати на це час, оскільки вся вже редагована частина у контексті взаємозв'язку її з іншими складовими тексту потребуватиме скорочення, або докорінної переробки, або перенесення в інше місце оригіналу. Та до такого висновку редактор може прийти лише після того, як прочитає весь твір, оцінить його, визначить сильні і слабкі сторони.

Таким чином, перше читання дає змогу редакторові визначити міру свого майбутнього втручання в текст, види помилок, види і кількість правок.

Щоб краще організувати та побудувати роботу над текстом твору, треба оволодіти прийомами та навичками. Усі викладені правила в більшості спираються на практичний досвід

Факти

У редакційній практиці поняття фактичний матеріал включає в себе власне факти, тобто щось твердо встановлене, таке, що відбулося насправді, та власні імена, географічні назви, дати, кількісні показники. (Капелюшний, с.115)

А.Мільчин наголошує, що фактичний матеріал твору - це не тільки числа, імена, назви, дати.

Факти у творі друку - це відображені в свідомості автора елементи дійсності. Вони, як правило, складають основу змісту твору і тим самим зумовлюють складність їх аналізу та оцінки редактором.

Сьогодні проблема достовірності фактів набула нової актуальності. На конференції газетних редакторів Э. Дайсон розповіла, що свою кар’єру починала, звіряючи факти. Перевірці підлягали джерела фактів, на які спирався автор матеріалу. Також перевірялася суб’єктивність поданого матеріалу ­ чи не заради реклами, чи немає упередженості автора до тих, про кого пише.

Э. Дайсон годинами збирала джерела – папери до появи Інтернету або опитувала незнайомців по телефону, з’ясовуючи: чи дійсно той продукт був першим? Чи було пану Сміту 42 або вже 43? Його твердження про те, що за останні 5 років виросли прибутки його бізнесу, було правдою тільки через об’єднання з іншою компанією? І таке інше.

Редактор говорить, що в журналістиці зберігається перекручення фактів, пропаганда та цензура. Але тепер до цього додалось ще одне: майже кожен сьогодні може працювати репортером. Як забезпечити, аби ці репортери поважали правду?

У США Федеральна комісія з торгівлі повідомила про плани вимагати від блогерів оприлюднювати дані про подарунки або платежі, які надходять від продавців товарів або інших осіб, які зацікавлені в позитивних коментарях.

Авторка не бачить виходу в контролі і навчанні всіх, хто пише в Інтернеті. Отже, користувачі мають взяти на себе відповідальність і перевіряти факти.

На це звертає увагу і автор навчальний посібник «Редагування в засобах масової інформації» Капелюшний А. О. і серед найтиповіших фактичних помилок називає відсутність перевірки джерела фактів і мотивів інформатора.

Редактор повинен розуміти головні причини спотворення і деформації повідомлень на фактологічному рівні, коли автор вдається до всіх трьох методів збору і вивчення інформації: спостереження, вивчення документів та інтерв'ю. Бо помилки сприйняття та пам’яті призводять до фактичних помилок в тексті.

Журналістська практика знає немало випадків ненавмисного перекручення, спотворення фактів. Умовно причини таких помилок можна звести до декількох груп:

а) неуважність, незосередженість журналіста. Люди не завжди точні у фіксації події, явища, навіть просто у передачі фрази. Такі, часто дрібні, неточності спричиняють немало клопотів і неприємностей;

б) технічні неточності. Часто трапляються, коли інформація сприй­мається на слух у багатолюдній аудиторії, фіксуються прізвища, назви, особливо по телефону;

в) некомпетентність, невміння розібратись у складних речах, скажі­мо, науковій термінології тощо; Наприклад, у газеті "Дзеркало тижня" від 8 липня 2000 року автор залишає без коментарів таку фразу: "Нині в світі існує три класи медпрепаратів, що впливають на ВІЛ: інгібітори оборотної транскриптази (нуклеозидні та ненуклеозидні аналоги) й інгібітори протеаз".

Завдання редактора у цій ситуації має нагадувати роботу перекладача. Але сам процес - це не лише переклад із наукового стилю, його спрощення. Увага має приділятися поясненню інформації, пристосуванню її до щоденних потреб читачів. Не завжди при підготовці матеріалу можна уникнути використання певних термінів. Власне, не треба намагатися їх позбавитися будь-якою ціною. Необхідно лише вжити ці слова доречно й правильно.

Урізноманітнення словникового запасу не повинне перетворюватися на вживання виключно іншомовних слів та термінів. За цим можна іноді побачити прагнення справити враження своєю "науковістю" на інших людей. Аудиторія засобів масової інформації надзвичайно різноманітна: за віком, за освітою та фахом тощо. Бажано знаходити ті слова, які зрозумілі кожному.

Наукова термінологія вимагає від журналістів серйозного ставлення до її використання. Якщо термін викликає сумнів, пригадайте слова М. Рильського: "не бійтесь заглядати у словник". Тільки доречне і виправдане використання термінів є ознакою професіоналізму журналіста, його любові до мови та вміння користуватися нею.

Ще Іван Франко зазначав, що для широкого кола читачів треба писати популярно, живою мовою, в легкій і принадній формі. Також можна згадати і деякі із “Десяти заповідей простого писання і редагування” І. Огієнка, які наводить М. Тимошик: “1. Ясний і простий стиль – то найкращий стиль. 2. Пильнуймо писати так, щоб усі зрозуміли написане. 3. Думаймо про це, починаючи писати чи редагувати. 4. Ніколи не забуваймо про те, що наше писання може читати навіть не зовсім підготовлений читач. 5. “Популярний” виклад корисніший за “науковий”. 6. Нема стилю “наукового” й “ненаукового” – є тільки, стиль ясний і неясний. 7. Хто пише неясно, той проповідує в пустелі”.

г) ненадійність джерела інформації. Журналістові нерідко важко оперативно визначити достовірність джерел, з яких доводиться черпати факти. Золоте правило журналістики - бути учасником звершення події, про яку доводиться писати, - може бути реалізоване далеко не завжди;

д) надмір суд'єктивізму, невміння і небажання відділити факт від коментаря. «Факт, виділений журналістом, сам по собі можна назвати суб’єктивним, оскільки журналіст із побачених фактів обирає саме цю, конкретну мить життя, керуючись власними переконаннями та прагненнями, політикою того ЗМІ, в якому працює.» (Серажим, с.383).

Кожен журналіст у процесі практичної роботи застосовує індивідуальні засоби уникнення фактологічних помилок, та все ж якісь загальні методичні принципи можна сформулювати. Насамперед це максимум уважності й акуратності як у сприйманні, так і у фіксації інформації. Також це вміння вникнути, розібратись, зрозуміти, про що йдеться. Тут важлива як відповідна довідкова інформація, так і поради старших колег, фахівців. Журналіст, редактори, коректори, особливо початківці, не повинні соромитись незнання. Значно гірше, коли така сором'язливість призведе до фактичних помилок.

Недостовірність може бути дрібною, на істотний зміст майже не впливає. Але й вона небажана, тому що породжує недовіру читача до автора і книги.

Для того, щоб уникнути фактичних помилок, у процесі роботи редакторами були вироблені

Прийоми перевірки фактичної точності та достовірності тексту

Співвіднесення фактів – це один з центральних розумових прийомів, що використовуються редактором для кращого розуміння і критичного осмислення тексту. Він допомагає редактору помітити в тексті всякого роду фактичні невідповідності.

Власне кажучи, це не один прийом, а група прийомів.

1. Факти в тексті і факти, добре відомі редактору.

2. Факти в тексті, пов'язані за змістом (Робінзон Крузо, історичні твори)

3. Факти, що повторюються

4. Факти, пов'язані внутрішньотекстовими посиланнями. С.271

Слайд з підручника

5. Підрахунки

6. Перебудова низки фактів за іншим принципом

7. Прийоми, які застерігають від недоліків смислового читання

8. Наочне уявлення опису в тексті

9. Перевірка джерел фактів і фактів за джерелами

10. Загальні умови успішності аналізу та оцінки фактичного матеріалу