В1.1 ПИТ. Міжнародний валютний ринок - це система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах.

Особливість цього ринку полягає в тому, що він:

• нематеріальний;

• не має конкретного місцезнаходження, єдиного центру;

• механізм його функціонування - обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни;

• міжбанківським ринком;

• має гнучку систему організації торгівлі та гнучку стратегію оплати за укладення угоди;

• завдяки процесу телекомунікації й інформатики є глобальним, тобто розгорнутим у масштабі всього світу.

Рівні вал. Ринку:1-й рівень: роздрібна торгівля. 2-й рівень: оптова міжбанківська торгівля. 3-й рівень: міжнародна торгівля.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називається міжбанківським, - банки, фінансові установи, підприємства та організації.

Основними функціями валютного ринку є:

Грошові перекази – це послуга передачі купівельної спроможності з однієї країни в іншу фірмами або туристами. Якщо фірма здійснює платіж в іноземній фірмі, вона повинна через банк купити валюту країни цієї фірми і переказати її.

Хеджування – це послуга захисту від валютного ризику, потенційних збитків від зміни курсів валют.

Кліринг – здійснення великої кількості операцій без розрахунку готівкою або переказу коштів, шляхом віднесення відповідних сум за операціями на дебет або кредит депозитів до запитання.

За характером операції валютний ринок поділяється на ринки: «спот», «форвард», «своп», ф’ючерсний ринок і ринок валютних опціонів.

Уряди можуть впливати на валютний курс своїх валют:

1. купуючи і продаючи на валютному ринку великі партії іноземної валюти;

2. проводячи економічну політику, яка впливає на зміну попиту і пропозиції національної валюти;

3. укладаючи міжнародні договори, що мають відношення до обмінних курсів.

Впливати на валютний курс уряди можуть, використовуючи 2 типи державної економічної політики:

• кредитно-грошову, яка впливає на обмінний курс через механізм зміни грошової пропозиції;

• податково-бюджетну, яка впливає на валютний курс шляхом зміни державних витрат і податків.

Податково-бюджетна політика може бути обмежувальною (зниження витрат уряду або підвищення податків або 2 варіантів) і експансіоністською(збільшення державних витрат або збереження податків або 2 варіанти). Обмежувальна призводить до зменшення пропозиції валюти і зростання її вартості, експансіоністська навпаки.

2ПИТ. Міжнародна міграція робочої сили – це переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи та якнайвигіднішого застосування своєї робочої сили.

Виділяють 5 етапів міжнародної трудової міграції:

І етап міжнародної міграції безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка здійснились у Європі в останній тре­тині XVIII — середині XIX ст. Наслідком цієї революції стало те що накопичення капіталу привело до утворення "відносного пере­населення", що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

Формування світового ринку праці сприяло:економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки за­довольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсут­ності резервів залучення робочої сили; колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світовою господарства нових країн.

II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIX ст. До Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якою виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в пере­дових країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвище­ний попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів стано­вила некваліфікована робоча сила.

III етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами.

Особливість цього етапу - скорочення масштабів міжна­родної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта — США. Це було зумовлено такими причинами:

1. наслідками світової економічної кризи 1929 - 1933 рр., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів;

2. замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, кот­рий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпо­чався після Другої світової війни і триває по 1980 роки.

Цей стан, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтег­рації.Його характерні риси:

• зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

• зростання попиту збоку сучасного виробництва на висо­кокваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву "втеча мізків";

• посилення державного і міжнародного регулювання тру­дової міграції.

V етап розвитку міграції робочої сили розпочався з 1980 років і триває понині. Збільшення масштабів еміграції з країн з перехідною економікою характерно для такого етапу.

На тлі довгострокових циклів відбуваються сплески (вибу­хи) міграції. Так, у 40-ві роки XIX ст. відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, внаслідок так званого "картопляного голоду". Па початку 80-х років XIX століття широкомасштабна еміграція з Італії та Східної Європи до США була зумовлена падінням ціп на європейську пшеницю. Велика депресія та Друга світова війна помітно знизили рівень міграції. Після Другої світової війні потік мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився устале­ний потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання, В'єтнаму та Куби. По-третє, еміграція з ко­лишніх соцкраїн після розпаду колишнього СРСР і припинення Дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об'єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціону­вання світового господарства.

В3. 1ПИТ. СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК – це організаційний механізм міждержавного руху та перерозподілу капіталів, придатних для використання за межами свого утворення та походження, на міграцію яких впливає ринковий попит та пропозиція, а також регулюючі дії держав та міжнародних валютно-фінансових центрів;

Суб'єкти СФР:

- кредитори або первинні інвестори - фізичні та юридичні особи, державні, міждержавні та наддержавні інститути, що мають надлишкові ліквідні активи;

- позичальники та емітенти - фізичні та юридичні особи, державні, міждержавні та наддержавні інститути, що мають дефіцит коштів;

- спеціалізовані фінансові посередники - комерційні банки, інвестиційні компанії, трастові, пенсійні та інвестиційні фонди, ощадно-позичкові асоціації тощо;

- хеджери - страховики ризиків, пов'язаних з валютними кредитними операціями та операціями з цінними паперами;

- органи регулювання і контролю.

Основні функції СФР

Посередницька

Організація різноманітних форм взаємодії кредиторів та позичальників в глобальному масштабі. Перерозподільна

Переведення через розгалужену інфраструктуру тимчасово вільних фінансових ресурсів із тих секторів міжнародної економіки, де вони є відносно надлишковими та/ або непродуктивними, у ті сектори, де в них є потреба.

Ціноутворююча

Визначення на підставі взаємодії попиту та пропозиції ціни купівлі/продажу різноманітних фінансових активів та кредитних грошей. Регулююча

- врівноваження світових інвестицій та світових заощаджень;

- перерозподіл іноземних інвестицій по країнах та галузях промисловості, який багато в чому визначає структуру сучасної міжнародної економіки та взаємовідносини між окремими частками світового господарства;

- експорт/імпорт капіталів як інструмент регулювання платіжного балансу країн та коригування валютних курсів;

- підтримка стабільності національних, регіональних та світової валютних систем.

Інформаційна

Поширення за допомогою цінових сигналів та агрегованих біржових індексів різноманітної інформації, на підставі якої економічні суб'єкти визначають свою поведінку у коротко- та довгостроковому періодах

Головною функцією грошового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності - можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів на наднаціональному рівні для операцій із споживчими товарами та спекулятивних операцій з цінними паперами. Основними об'єктами цього ринку є короткострокові кредити (до одного року).

За допомогою ринку капіталів отримуються ресурси, необхідні для довгострокових інвестицій фірм, урядів та домогосподарств. Він поділяється на:

- кредитний ринок, де рух капіталу між країнами здійснюється на умовах терміновості, зворотності та платності відсотків;

- ринок цінних паперів з диференціацією останнього на первинний і вторинний за об'єктами купівлі-продажу - конкретними фінансовими інструментами;

- ринок страхового капіталу - особливий механізм перерозпо-дільчих відносин між суб'єктами міжнародного руху капіталу щодо добровільних або примусових внесків в цільові страхові фонди, призначені для покриття ризиків та понесених збитків за результатами операцій на міжнародному грошовому ринку та ринку капіталів. Для світового фінансового ринку характерна певна географічна локалізація. Міжнародні фінансові центри знаходяться в декількох провідних країнах світу (Великобританія, ФРН, Японія та ін.).

2 ПИТ. Міжнародний валютний фонд – наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

За статутом, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду.

МВФ здійснює систему заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, на сприяння конвертованості валют, на надання кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, на організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Україна прийнята до МВФ у вересні 1992 р. і стала 167-им членом цієї міжнародної організації.

Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філії: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).

МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. Нині з метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МВФ надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Термін виплати кредитів – 15 – 25 років, період відстрочки – від 3 до 5 років. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні процентних ставок міжнародних ринків позичкового капіталу.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:розвитку інфраструктури;здійснення сільськогосподарських проектів;розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – це міжнародна міжурядова організація, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн з річним доходом на душу населення не вище 790 доларів США. Таким країнам МАР надає пільгові  кредити на 50 років, стягуючи тільки комісійні в розмірі 0,75% річних.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного підприємства головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.

МФК надає кредити приватним підприємствам і купує їхні цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її доля в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.

Багатостороннє агентство гарантування інвестиції (БАГІ) – це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків. БАГІ засновано у 1988 році. Джерелом ресурсів є надходження коштів від Світового банку.. Термін гарантування, як правило, складає 15 – 20 років.

В5 1ПИТ..Умови, напрямки і види кредитування.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків.

принципах:

— повернення, терміновість; платність; забезпеченість: виявляється в гарантіях його погашення; цільовий характер

В цьому випадку валюта кредитів представлена в: СДР; Євро; долар США; англійські фунти стерлінги. Країни одержують кредити від інших країн та міжнародних організацій на основі кредитних угод. Види кредитних угод:

• торговельні – угоди, щодо платежів за експорт-імпорт товарів;

• платіжні – з усіх платежів, крім експортно-імпортних;

• промислово-технічні угоди – обумовлюють питання кредитування постачань машин, технологій: загальна сума кредиту, його призначення, відсоткова ставка;

• угоди на компенсаційній умові – угоди про постачання товарів на компенсаційних умовах, коли за наданий кредит країна-позичальник розраховується продукцією промислового підприємства;

• спеціальні угоди – на окремі проекти.

Кредиторами можуть бути: країни, банки, фірми, інтеграційні об’єднання, міжнародні організації.

Ефективність кредиту досягається за умови:

• вільного переміщення капіталу;

• стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки;

• виконання позичальниками своїх зобов’язань, повної оплати своїх боргів.

За призначенням:

— комерційні кредити, безпосередньо пов'язані з зовнішньою торгівлею та послугами;

— фінансові кредити, що використовуються на будь-які інші цілі, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;

— "проміжні" кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт.

Кредити за видами поділяються на: товарні (в основному надаються експортерами своїм покупцям), і валютні (видаються банками в грошовій формі). Часто валютний кредит є однією з умов комерційної справи щодо постачання устаткування і використовується для кредиту місцевих витрат на будівництво об'єкта на базі імпортного устаткування.

За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, надані у валюті країни-позичальника чи країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному "кошику" (СДР, екю та ін.).

Міжнародні кредити за термінами поділяються на:

— короткострокові — до року, іноді до 18 місяців (надкороткострокові — до трьох місяців, одноденні, тижневі);

— середньострокові — від року до п'яти років;

— довгострокові — понад п'ять років.

З погляду забезпечення кредити можуть бути бланкові та забезпечені.

2 ПИТ.. Теорія абсолютних переваг Адама Сміта (“Дослідження про природу та причини багатства народів”, 1776 р.)

1. Нижчі витрати виробництва товару одної нації порівняно з витратами виробництва того ж товару іншої нації означають її абсолютні переваги.

2. Кожна нація може спеціалізуватися на виробництві та торгівлі того товару, витрати виробництва якого найменші

3. Від міжнародної торгівлі виграє кожна нація, оскільки зовнішня торгівля дає змогу збільшити спроможність до заощадження, що впливає на капітал нації

4. Створення системи захисних заходів від іноземної конкуренції призводить до зменшення багатства нації в цілому.

5. Обмін між націями дає змогу кожній реалізувати залишки конкурентоспроможного виробництва, що надає вартість тому, що було б даремним

“+” Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівнях.

“-” Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг Давида Рікардо (“Початки політичної економії й оподаткування” (1817 р.)

1. Порівняльні переваги мають місце завжди, коли для виробництва двох товарів необхідні різні витрати

2. Виражені в цінах витрати праці є фактором, який виз-начає напрям спеціалізації народного господарства, за якого кожна з країн отри-мує певний виграш від взаємної торгівлі.

3. Кожна країна спеціалізується на тому виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу

4. Вільна торгівля необхідна, оскільки вона оптимізує використання праці.

5. Виграш національної економіки від зовнішньої відкритості дорівнює витратам на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу імпорту) тих галузей, у яких країна не володіє порівняльними перевагами, за відрахуванням витрат на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу експорту) галузей, у яких країна володіє порівняльними перевагами

Переваги теорії порівняльних переваг:

• Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

• Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг:

• Не враховує транспортних витрат.

• Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

• Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці.

• Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.

• Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

• Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

В7. 1ПИТ. Міжнародна міграція капіталу – це відносини з приводу переміщення з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формах з метою отримання їхніми власниками прибутків, позичкових процентів чи інших здобутків чи вигод.

Експорт (вивіз) капіталу – це процес вилучення частини капіталу із національного обороту даної країни та переміщення його у товарній або грошовій формі у виробничий процес та обіг іншої країни.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Серед інших причин вивезення капіталу:

• невідповідність попиту і пропозиції капіталу у різних ланок світового господарства;

• поява можливості освоєння місцевих товарних ринків – капітал експортується з метою прокладення шляху для експорту товарів, стимулювання попиту на власну продукцію;

• наявність в країнах-імпортерах більш дешевої сировини і робочої сили;

• стабільна політична обстановка та сприятливий інвестиційний клімат в країні, яка приймає капітал, пільговий інвестиційний режим у ВЕЗ;

• більш низькі екологічні стандарти в країні, що приймає капітал;

• економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових митних засобів у країнах куди переміщується капітал.

Фактори, що стримують вивіз капіталу:

• інтернаціоналізація виробництва – посилення взаємозв’язку і взаємозалежності національної економіки;

• міжнародна виробнича кооперація, вкладання ТНК у дочірні підприємства;

• економічна політика промислово розвинутих країн, спрямована на залучення значних обсягів капіталу для підтримки темпів економічного зростання, рівня зайнятості;

• економічна поведінка країн, що розвиваються, тобто поштовх для власного розвитку;

• міжнародні фінансові організації, які направляють та регулюють потоки капіталів;

• міжнародні угоди проти подвійного оподаткування доходів та капіталів між країнами, що сприяє розвитку торгового, науково-технічного співробітництва, залучення інвестицій.

Експорт капіталу здійснюється у трьох формах:

1. експорт підприємницького капіталу;

2. експорт позичкового капіталу;

3. міжнародна економічна допомога

1. Експорт підприємницького капіталу – це капіталовкладення в закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі (прямі і портфельні інвестиції)

2. Експорт позичкового капіталу відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит можна визначити як позику у грошовій чи товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів (докладніше в розділі 5).

3. Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу. Міжнародна економічна допомога – це надання капіталу в грошовій і товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто безвідшкодності.(МАТЕРІАЛЬНІ І ФІНАНСОВА)

2 ПИТ. В7 Ціноутворення в міжнароднійторгівлі

Ціноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на:

1) загальноекономічні – фаза економічного циклу, стан сукупного попиту та пропозиції, інфляція; 2) конкретно-економічні, тобто ті, які визначаються особливостями розвитку даної галузі, умовами виробництва продукції та її реалізації – витрати, прибутки, податки;

3) специфічні, які мають відношення тільки до деяких товарів та послуг – сезонність, рівень експлуатаційних витрат, комплектність, гарантії і умови сервісу;4) спеціальні, тобто пов’язані з дією особливих механізмів і економічних інструментів, – державне регулювання, валютний курс;5) неекономічні – політичні, військовітощо.

Методи ціноутворення на світовому ринку:

– на основі закритих торгів – виходячи з очікуваних цінових пропозицій конкурентів;

– на основі передбачуваної цінності – виходячи з відчуття покупцем цінової вартості товару;

– на основі рівня поточних цін – виходячи з поточних цін конкурентів.

Ціноутворення на світових ринках має дві характерні риси: складається відхилення світової ціни від внутрішніх цін окремих країн; на один товар існує паралельно ряд цін.

Тобто, у практиці міжнародної торгівлі використовується декілька видів цін, пов’язаних з тими чи іншими особливостями купівлі-продажу, наприклад:біржові котирування (тобто ціни, встановлені на міжнародних товарних біржах);аукціонні (ціни міжнародних аукціонів); експортні ціни основних постачальників певного товару; імпортні ціни в основних центрах імпорту; оптові ціни; роздрібні ціни; ціни оферти – ціни продавця в його офіційній пропозиції про продаж товару; ціни покупця (ціни контроферти); регіональні – ціни, які діють у межах інтеграційних угруповань; номінальні – ціни, вказані в прейскурантах; трансфертні – ціни, щодіють у межах транснаціональних корпорацій; статистичні – середньозважені за певний період часу.

Укладаючи зовнішньоторговельний контракт про купівлю-продаж товару, суб’єкти господарської діяльності мають справу з такими видами цін:

– базисною, яка використовується для визначення сорту або якості товару, яку узгоджують на переговорах між продавцем та покупцем. Вона є початковою для визначення ціни фактично поставленого товару, якщо характеристики останнього відрізнятимуться від обумовлених у контракті;

– фактурною, яка визначається умовами поставки, вказаними в контракті.

Базисні умови розробляються міжнародною торговою практикою. У сучасній практиці міжнародної торгівлі одержав визнання «Інкотермс» (міжнародні комерційні терміни), оскільки запропоноване в ньому тлумачення окремих термінів відповідає найбільш розповсюдженим торговим звичаям, які склалися на світовому ринку.

При визначенні базисних умов використовується термін «франко» (вільно), який означає, що покупець звільняється від ризиків і всіх витрат з приводу доставки товару до місця, позначеного за словом «франко».

Ціна може бути зафіксована в контракті :на момент укладення; протягом терміну дії; на момент його виконання.

В2. 1 ПИТ. Методи державного регулювання міжнародних торговельних відносин.

За ступенем впливу: протекціоністські і лібералізаційні

За формою впливу: прямі і непрямі

За способом впливу: правові, адміністративні, економічні, пропагандистські;

За інструментарієм впливу: тарифні і нетарифні.

Протекціонізм:

селективний протекціонізм, спрямова-ний проти окремих країн чи окремих товарів;

галузевий протекціонізм, який захищає певні галузі;

колективний протекціонізм, який проводиться економічними інтегра-ційними об'єднаннями країн у відноше-нні країн, які до них не входять;

прихований протекціонізм, який здійснюється методами внутрішньої економічної політики

Тарифні методи - переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш конкурентоспроможними;

Нетарифні методи - регулюють як імпорт, так і експорт (допомагають виводити на світовий ринок більше віт­чизняної продукції, роблячи її більш конкурентоспроможною):Адміністративне регулювання, Кількісні обмеження експорту та імпорту, Заходи екстреного правового регулювання, Квотування

Ліцензування Види ліцензій:

генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з відповідним товаром (товарами) або з відповідною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший за той, який є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом відповідного періоду часу (не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

“Добровільне” обмеження експорту (ДОЕ) - це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятого в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Технічні бар'єри - це національні стандарти якості, економічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркірування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формаль-ностей, законів про захист споживачів і т.п. Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджають ввозу товарів з-за кордону.

Субсидії (експортні,внутрішні; прямі, непрямі,)

Експортне кредитування (національним експортерам та імпортерам)

Демпінг (спорадичний, постійний, хижацький)

Види мита

За напрямком руху товаро-потоків – ввізне, вивізне, транзитне;

За способом нарахування – адвалорне, специфічне, комбіноване;

За принципами обмеження – антидемпінгове, спеціальне, компенсаційне;

За терміном дії – постійне, сезонне;

За походженням – автономне, конвенційне;

За розмірами митних ставок – преференційне, пільгове, повне

За типами митних ставок – постійне, змінне

Тарифна квота різновид перемінних митних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару.