3. Теорії ціни.
Найбільший вклад у теорію ціни належить Д. Рікардо, К. Марксу, М. Туган-Барановському та А. Маршаллу.
До них Ф. Кене (представник класичної політекономії) запропонував концепцію витрат виробництва, в якій стверджував, що рівень ціни товару визначається витратами на його виробництво. Проте цій концепції властива тавтологія: оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на сировину, матеріали, паливо, транспортні послуги та інші, то ціна на кінцеву продукцію пояснюється цінами на окремі елементи затрат. Такий підхід також означає абстрагування від величини вартості додаткового продукту. Отже, додатковий продукт (а значить і додаткова вартість) є невід'ємним і важливим елементом ціни.
Наукові засади напряму трактування ціни, що пов’язані з вартістю, заклали теоретики класичної буржуазної політекономії В. Петті, А. Сміт та інші. Вони доводили, що основою ціни є вартість товару, величина якої визначається суспільно необхідними витратами праці на його виготовлення. Згідно з цим напрямком мінова вартість товару як форма вияву його вартості є його реальною ціною. Оскільки співставлення товарів на ринку відбувається через гроші, виражена в такій формі реальна ціна товару є його номінальною ціною [7, 317c].
У межах класичної школи викристалізувався і факторний підхід, зорієнтований та теорію Ж.-Б. Сея про факторну структуру вартості та ціни. Його представники переконані, що обмін товарів відповідно до витрат праці міг відбуватися лише за простого товарного виробництва. З перетворенням його на капіталістичну форму товарного виробництва основою цін, крім праці, стали капітал і земля. Тому ціноутворюючими чинниками є праця, земля і капітал, а структуру ціни утворюють відповідні їм доходи: заробітна плата, рента і прибуток. Прибічники факторного підходу основою ціни товару вважають не вартість, а додану вартість як частину вартості товару [9, 423c].
Отже, концепція класичної політекономії щодо вартості як основи ціни є непослідовною, дуалістичною.
Д. Рікардо першим виокремив три основні фактори субстанції (тобто основи) вартості: працю, корисність (споживчу вартість) і рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісно-утворюючу роль для більшості відтворних товарів (тобто товарів, які постійно виготовляються); третій важливий для невеликої групи товарів, які є невідтворними (шедеври мистецтва, рідкісні книги тощо). Він справедливо критикував положення Ж.-Б. Сея про те, що корисність товарів є регулятором їх вартості (пізніше ця теза була розвинута в теорію граничної корисності). Ступінь корисності, на думку Рікардо, не може бути мірою вартості, оскільки товар, який виробляється з більшими зусиллями, завжди дорожчий, ніж той, що виробляється з меншими зусиллями. Крім того, навіть двоє людей, які користуються однією і тією самою річчю, отримують від неї різне задоволення.
Дещо однобічним було твердження Д. Рікардо про те, що визначення вартості не відтворювальних товарів (рідкісних творів мистецтва) залежить винятково від їх рідкісності, оскільки праця талановитих творців могла бути складною і тривалою.
У концепції граничної корисності основна роль у визначенні ціни відводилась суб'єктивно-психологічній оцінці споживачів. В. Парето вважав, що суб'єктивні оцінки покупців і продавців не можна зводити лише до психологічних, оскільки ринкові відносини також визначають правила поведінки.
Тепер конкретніше про три основних теорії цін: теорія трудової вартості, теорія граничної корисності, теорія попиту та пропозиції.
У XIX ст. в економічній науці існували два головні напрями щодо пізнання природи ціни. Згідно з першим, пов'язаним з ім'ям К. Маркса, основою ціни є вартість товару, згідно з другим, розробленим австрійською школою політекономії, основою ціни є корисність товару. На перший погляд, ці два напрями протистоять один одному як взаємовиключні.
Економічна думка XX ст. дійшла висновку, що обидва вони не заперечують, а доповнюють один одного. Щоб обґрунтувати це на практиці, із сукупності теоретичних положень обох концепцій вчені виокремили тільки ті, що мають наукове обґрунтування. Однобічність цих теорій, відсутність чинника міри, тобто єдності кількісної та якісної сторін явища, переконливо довів ще Ф. Енгельс у праці «Капітал»: «Вартість (цінність) речі містить у собі обидва фактори, які насильно і, як ми бачимо, без певного успіху роз'єднуються сторонами, що сперечаються. Вартістю є відношення витрат виробництва до корисності».
Наприкінці XIX ст. виникла концепція попиту і пропозиції, яка пояснювала механізм ціноутворення лише співвідношенням між попитом і пропозицією. Проте і вона була однобічною, оскільки до уваги брався лише один фактор ціноутворення, до того ж опосередковано пов'язаний зі сферою безпосереднього виробництва, ігнорувалася залежність попиту і пропозиції від цін товарів. Ця концепція неспроможна пояснити, чим визначається рівень цін у разі рівноваги попиту і пропозиції [8, 124c].
Внеском К. Маркса у розвиток теорії ціни є чітке розмежування вартості і ціни. Вартість, на його думку, визначається суспільно необхідними витратами, є основою ціни, а співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Визначається вартість не тим робочим часом, що витрачається на виробництво товарів, а тим, що витрачається на їх відтворення. К. Маркс поставив вартість у залежність не тільки від суспільно необхідної праці, а й від відповідності товарної маси величині суспільних потреб, суспільній споживчій вартості. Однак у його теорії ціноутворення не проаналізовано вплив на ціни витрат і результатів, тобто суспільно необхідних витрат виробництва і корисності товарів.
Вперше спробу синтезувати ці два фактори ціноутворення у вітчизняній теорії зробив М. Туган-Барановський. Він запровадив у науковий обіг поняття «вартість» (як витрати засобів виробництва і праці) і «трудова вартість» (витрати живої праці), розмежував категорії "вартість" і "цінність". Остання має суб'єктивний (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) та об'єктивний (оцінка такої корисності з боку суспільства) аспекти. З об'єктивної точки зору цінність виступає як ціна. Тому при правильному розумінні концепції граничної корисності, ціна, на думку вченого, не заперечує теорію трудової вартості.
Вдало з приводу поєднання теорії витрат виробництва і концепції граничної корисності висловився А. Маршалл: "Сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, все одно, що з'ясовувати, розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць». Він першим із західних економістів спробував синтезувати дві теорії. Будучи послідовником Д. Рікардо, він розглядав ринкову ціну як результат взаємодії витрат виробництва (персоніфікатором яких є продавці) та граничної корисності (уособленням якої є споживачі), зіткнення попиту і пропозиції. При цьому А. Маршалл вважав граничну корисність другорядною. Такий підхід відображений у підручнику «Економікс» П.Е. Самуельсона. Недоліками концепції витрат виробництва є те, що в ній різним факторам виробництва відводиться однакова роль у процесі створення товару, а також ідея А. Маршалла про можливість вимірювання абсолютної сторони суб'єктивної вартості.
Серед сучасних західних вчених поширилася багатофакторна теорія ціни. Зокрема, факторами ціни називають витрати виробництва, продуктивність праці, наявність циклів в економіці, стан грошового обігу, співвідношення попиту і пропозиції, характер державного регулювання та ін. Концепція попиту і пропозиції все більше відмежовується від концепції витрат виробництва, що значною мірою властиво ординалістській концепції ціни Дж. Хікса. Він та видатний український економіст Є. Слуцький відмовились від тези А. Маршалла про незмінну граничну корисність грошей, що дало змогу відокремлено аналізувати ефекти заміщення і доходу. Дж. Хікс також відмовився від закону знижувальної корисності (цінності, за його словами). Проте і ця абстрактна концепція відірвана від практики [5, 325c].
Теорія трудової вартості
В цій теорії за основу вартості приймається кількість витраченої праці. Її засновниками були У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. В подальшому її розробляв К. Маркс у праці "Капітал", який вважав, що вартість можна визначити тільки на підставі кількості праці, затраченої на виробництво товару. Він застосовував такий підхід при визначенні кількості праці.
По-перше, К. Маркс визначав двоякий характер праці: вона може бути конкретною та абстрактною. Конкретна — корисна праця, яка не залежить від економічного устрою суспільства і є природно необхідною; визначається метою, предметом, засобами, характером дій, які виконуються, кінцевими результатами. Результатами є конкретно вироблені товари або предмети. Абстрактна — праця без визначення корисності та доцільності, визначається як затрати робочої сили людини у фізіологічному розумінні.
По-друге, на підставі двоякості праці К. Маркс виводить поняття суспільно необхідної праці, тобто середні затрати часу в певний період за середньої продуктивності та інтенсивності праці робітника. Згідно з цією теорією кількість затрат праці є основою при визначенні вартості товару, а ціна — вторинною щодо неї. Цю теорію можна застосовувати також для ринкової економіки, хоча і проголошувалося, що попит і пропозиція можуть впливати на рівень ціни. Звідси висновок: в основі вартості товару лежить тільки один чинник — праця найманих робітників, а всі вироблені товари та продукти є результатом діяльності людини, і при цьому вимірником праці є суспільно необхідні витрати.
Отже, основою ціни є вартість товару, безпосередньо пов'язана з його корисністю: товар, що не має суспільної корисності, не має і вартості, тобто праця, втілена у такому товарі, не визнається суспільно корисною і втрачається.
Проте на ціну впливають й інші чинники, що зумовлюють її зміну та коливання. До них належать: попит і пропозиція, грошовий обіг, монополізація ринку, нееластичність виробництва, рідкісність економічного блага, невідтворюваність блага, чинник часу, рівень національного багатства тощо. Отже, ціна конкретного товару є грошовою формою системи ціноутворюючих чинників, основу яких становить збалансування корисності та витрат, що діють у певний час [5, 167c].
Теорія попиту та пропозиції.
Сутність цієї теорії полягає в тому, що ціна визначається на підставі попиту на товари та вироби споживачів, з одного боку, та пропозиції виробників — з іншого. Утворюється ціна рівноваги, до якої повинен прагнути продавець. Одним з перших економістів, хто стояв біля витоків цієї теорії, був англійський філософ Дж. Локк (XVII ст.). Він першим визначив поняття ринкової вартості товару. На відміну від мінової вартості ринкова залежить не тільки від якості та властивостей виробу, а й від попиту та пропозиції, яка існує у визначений час на ринку, та їх рівності. Подальший розвиток ці теорії отримали в наукових працях Дж. С. Мілля, В. Парето. Поступово було визначено, що головною є рівновага ринку за поступового зменшення значення вартості як мінової складової процесу реалізації товару. Тобто поступово вартість вилучається з процесу обміну та формування ціни, і на перше місце виходять ринкові категорії.
Подальший розвиток цієї теорії визначив зміни в характеристиках вартості товару. Так, австрійський учений К. Менгера розкрив зниження значення об'єктивної категорії цінності товару для ціни і збільшення та перехід до суб'єктивної категорії корисності, тобто важливість товару та можливість якнайновішого задоволення потреб споживачів. Інакше кажучи, економічна категорія цінності поступово замінюються категорією корисності, тобто більш психологічним та особистісним сприйняття споживача.
А. Маршалл у процесі розвитку цієї теорії в праці «Принципи економіки» (1879 р.) уперше запропонував перенести увагу з аналізу вартості на аналіз взаємовідношення між попитом та пропозицією. Він також спробував поєднати дві теорії: трудової вартості (визначаючи вирішальний вплив витрат виробництва на пропозицію на ринку) та граничної корисності (яка впливає на попит споживачів). Згідно з його висновками корисність товару впливає на попит споживачів і, відповідно, спонукає виробників збільшувати пропозицію. Остання визначає витрати підприємства, але з урахуванням наявності конкуренції на ринку кожний виробник прагне зменшити ціну з метою збільшення реалізації і тому об'єктивно спрямовує до рівноважної ціни. До його головних досліджень потрібно віднести врахування при проведенні аналізу ціни чинника часу і визначення взаємовідносин між ціною та попитом і пропозицією, які згодом були сформульовані як закон попиту та закон пропозиції [5, 169c].
Теорія граничної корисності
Це третя теорія вартості, головним у якій є те, що основою цінностей є ступінь корисності, яку приносить той чи інший товар споживачу. В основі теорії лежить висновок про те, що споживання кожної наступної частини будь-якого блага приносить споживачу меншу користь, і якщо корисність його дорівнює нулю, то і його ціна також дорівнює нулю, тобто такий товар стає безкорисним. Засновниками цієї теорії були У. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, Д. Кларк, М.І. Туган-Барановський, Є.Є. Слуцький та інші.
На відміну від теорії трудової вартості, сутність цієї теорії полягає в тому, що врахування у вартості блага тільки витрат праці не дає можливості у повному обсязі врахувати корисність товару. Це характерно у випадках, коли благо є у великій кількості і сукупна корисність його велика (наприклад, повітря, вода). Але за умови, що сукупна корисність усіх наявних благ обмежена (наприклад, вироби з золота або інших дорогоцінних металів), то їх обмежена кількість робить корисність більшою і ціна при цьому буде збільшуватись. Цей висновок підтверджується таким явищем, як дефіцит. Навіть якщо блага мають однакові затрати суспільної праці, але різні співвідношення між попитом та пропозицією, то й цінність їх буде різною. Цю теорію можна поєднати з теорією попиту та пропозиції, й у деяких випадках вона вважається продовженням останньої.
У сучасних умовах розвитку економіки з'являються нові теорії, як, наприклад, теорія чинників виробництва. Згідно з нею вартість формується на підставі трьох чинників — землі, капіталу та праці, причому головним є земля як природний фактор. Першими, хто виклав суть цієї теорії, були французькі економісти Ж.-Б. Сей і Бастіа. Згідно з цією теорією в утворенні вартості беруть участь, причому в рівних частинах, усі три чинники виробництва. Така теорія переважно використовується під час розрахунку ціни на продукцію сільського господарства [5, 170c].
У цілому потрібно зазначити, що всі теорії постійно вдосконалюються і їх не можна протиставляти одна одній, оскільки кожна відображає різні сторони економічної життєдіяльності в різних умовах господарювання.
Список використаної літератури
Закон України від 21 червня 2012 р. « Про ціни і ціноутворення» // Голос України.- 2012.- №140.
Ерухімович І.Л. Ціноутворення: Навч.-метод. Посібник-К.: МАУП, 2003р. – 102 с.
Єщенко П.С. Економіка для всіх. – К.: Вища шк., 2009. – 478 с.
Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2005. – 327с.
Литвиненко Я.В. Маркетингова цінова політика: Навч. посіб. – К.: ВД Персонал, 2008. – 244 с.
Мамалуй О.О. Основи економічної теорії: Підручник. - Київ: Юрінком Інтер, 2006. - 479с.
Мочерний С. В. Економічна теорія : навч. посіб. / С. В. Мочерний. — 4-те вид., стереотип. — К. : ВЦ «Академія», 2009. — 640 с.
Рибалкін В. О. Основи економічної теорії: Навч. посіб. з грифом Міністерства освіти і науки України, - Київ: „Альма Матер”, Академвидав, 2004. – 352 с.
Рибалкін В. О., Бодров В. Г. Політична економія: навч. Посіб. – К.: Видавництво «Академвидав», 2004р. – 672 с.
Семененко В. М., Коваленко Д. І. Економічна теорія політекономія: навчальний посібник За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 360 с.
План
Вступ