План
Вступ
1. Ринок як економічна категорія
2. Ціна: сутність та функції
3. Теорії ціни та їх зміст
Висновки
Список літератури
Ринок як економічна категорія
У процесі становлення і розвитку товарно-грошових відносин формується такий найважливіший їх елемент, як ринок. Тому причини виникнення товарно-грошових відносин розкривають і причини виникнення товарного обігу та ринку. Разом з тим ринок (як окремий елемент) – це складова світу, він має свою власну структуру, для його функціонування і розвитку необхідні специфічні умови. З часу виникнення ринку різні напрями та школи економічної думки неоднозначно тлумачили його сутність.
Ринок, як одна з категорій товарного виробництва, в процесі еволюції випробував важливі кількісно-якісні зміни, які не могли не позначитися на його визначенні в останні понад два століття. У роботах А. Сміта і Д. Рікардо термін «ринок» не набув чіткого політично-економічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх явищ ринкової економіки, а тому використовували переважно для характеристики ринкового попиту.
Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О. Курно. На його думку, цей термін позначає «будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців вільні, тому ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватися». Англійський економіст А. Маршалл стверджував, що «чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той же час платили за одну і ту ж саму річ однакову ціну». У підручнику «Економікс» ринок розглядається як «інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг».
Ринок – поняття більш широке і містке, ніж ми іноді думаємо. Це і універмаги, універсами, різні палатки, де купують продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Існують ринки, на яких продають і купують цінні папери (акції, облігації) – це фондові біржі [3, 146с].
На товарних біржах, де продають товари (зерно, цемент, цукор) з стандартним показникам якості, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасника, або більше, беруть на себе юридичні зобов'язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями та покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів формують ринки.
Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років тому внаслідок розвитку виробництва і обміну, що породили товарне господарство. Відбулося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних суб'єктів господарювання і переходу від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку.
Хоча товарне виробництво, ринок, конкуренція існують дуже давно,не слід забувати, що людство більшу частину своєї історії прожило без ринку – в царстві натурального господарства. У подібній моделі господарства продукти виробляються громадою або родиною для внутрішньогосподарського споживання при прямому – командному – розпорядженні ресурсами та зрівняльному розподілі створеного продукту. Однак при рівності окремих індивідів, натуральне господарство було основою бідності, а не багатства, що пов'язано з вузькістю економічних відносин, відсутністю спеціалізації, обмеженістю виробництва і капіталу.
Перехід від натурального господарства до товарного пов'язаний з формуванням таких основних передумов, як економічна відособленість або автономність товаровиробників, можливість або свобода для кожного економічного суб'єкта прагнути до забезпечення своїх приватних інтересів і розподіл праці між товаровиробниками.
Історичні умови виникнення ринку були наступними:
Перша умова – суспільний поділ праці, що виник у глибоку давнину. Історія знає ряд великих ступенів суспільного поділу праці. Перша з них – відділення скотарства від землеробства, другий – виділення ремесла як самостійної галузі, третє – виникнення купецтва. Потім стали дробитися галузі, поглиблювалася спеціалізація окремих виробництв. Цей процес нескінченний, він об'єктивно пов'язаний зі зростанням продуктивності праці.
Поділ праці неминуче вимагає обміну. Вже стародавні скотарі мали потребу в продуктах землеробства, а землероби відповідно в їжі. Обмін все більш розширювався. Спочатку він ішов лише всередині громади, потім виник обмін між общинами. Спочатку він мав примітивні форми.
Бартер – одна з найпростіших форм обміну. Звичайно, йому ще далеко до справжнього ринку. Адже інтереси «покупця» і «продавця» могли не збігатися. Тоді доводилося здійснювати не один, а кілька обмінів, щоб за свій продукт отримати те, що було потрібно. Розвиток обміну призвело до появи грошей, що розширило стимули до виробництва тих чи інших товарів спеціально для продажу. Тільки тоді і змогло з'явитися товарне виробництво в справжньому значенні слова, тобто виробництво таких виробів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носій вартості, що дозволяє одержати замість десятки інших потрібних для нього предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей.
Друга умова – це економічна відособленість або автономність виробників, можливість або свобода для кожного економічного суб'єкта прагнути до забезпечення своїх часткових інтересів і розподіл праці між товаровиробниками. Товарний обмін обов'язково передбачає прагнення до еквівалентності. Ніхто не хоче програти, тобто хоче отримати замість свого товару еквівалентну кількість іншого. А таке прагнення виникає на основі економічної обмеженості, відособленості інтересів. Ця відокремленість історично виникає на базі приватної власності. Надалі вона почала опиратися і на колективну власність, але обов'язково обмежену якимось локальним колом інтересів (кооперативи, товариства, акціонерні товариства, державні підприємства, змішані підприємства, тобто з державною участю).
Третя умова пов'язана з розвитком і поглибленням суспільного поділу праці, у тому числі відносин спеціалізації і кооперації виробництва. На визначеному розвитку натурального господарства стало ясно, що будь-яке численне співтовариство людей не зможе прожити за рахунок повного самозабезпечення при існуючих потребах, тому різні групи виробництва починають спеціалізуватися на випуску одного якого-небудь продукту, пропонуючи його в обмін на всі інші необхідні йому для життя. Поступово така практика розширюється і призводить до руйнування натурального господарства, освіти товарного виробництва [9, 375c].
Наявність подібних передумов у суспільстві і робить ринкову, товарну форму зв'язків переважаючою. Ринок з притаманною йому конкуренцією створює міцну основу товарного господарства (виробництва), стає головним елементом цього механізму. Безліч «внутрішніх світів», якими є виробничі системи незалежні від автономних товаровиробників, повсякденно виштовхують у «зовнішню сферу», на ринок, свою продукцію. Товари одних виробників зіштовхуються на ринку з товарами інших, вступаючи з ними в конкуренцію за гроші покупця.
Ринок – поняття багатовимірне, тому досить важко охарактеризувати його однозначно. У спрощеному, вузькому розумінні ринок можна розглядати як будь-яке місце торгівлі (обміну) товарами і послугами. Характерно, що в побутовому уявленні людей ринок, як місце купівлі-продажу, асоціювався перш за все з колгоспними продовольчими ринками, ринками сільськогосподарської та кустарної продукції, а також з базарами та ярмарками. Магазини роздрібної та оптової торгівлі не прийнято було називати ринками. Звідси спотворене, звужене уявлення про ринок навіть в простому розумінні цього слова. Адже якщо ринок є місце купівлі та продажу, то немає різниці, в якому будинку, під яким дахом або просто на вільному повітрі відбувається торгівля.
У більш узагальненому сенсі ринок є вся сукупність процесів торгівлі, актів купівлі-продажу незалежно від того, де вони відбуваються. У даному випадку ринок розуміється як торгівля в широкому розумінні слова, як ринковий процес з'єднання продавця з покупцем і характеризується багатьма екстериторіальними ознаками, такими, як вид продаваних товарів, обсяг продажів і покупок (місткість ринку), спосіб торгівлі, рівень цін (дорогий, дешевий).
Вищеназвані визначення ринку неповні і однобічні. Ринок є системою економічних відносин між людьми, підприємствами, державами, що спирається передусім на принцип, згідно з яким все в світі продається і купується, обмінюється на вільній основі, без примусу, але з дотриманням правил платності. Інакше кажучи, ринок – це економічні стосунки, які будуються на основі ринкових законів і принципів.
Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.
Ринок – це складне і багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, історичними, соціальними й іншими ознаками. «Ринок» для американця, європейця, японця виглядає по-різному і це природно. Адже американська «ринкова економіка» тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька – до державного «дирижизму» (дирижизм – управління), японська – до «корпоративного патерналізму» (складова частина теорії соціального партнерства). Відповідно до того Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.
Одночасно в усіх країнах ринок має цілком визначений набір загальних ознак. Тому необхідно з'ясувати все, що розкриває ознаки ринку. У буденному житті ринок – це базар. У кращому випадку ринок розуміється, як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають ринок поверхнево. Ринок – поняття значно ширше і охарактеризувати його одним визначенням важко.
Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності. Мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей. Предметом купівлі-продажу виступає також інформація.
По-друге, ринок – це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності.
По-третє, ринок – це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результаті діяльності праці.
На ринку з’являються лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності. Трактуючи так широко ринок, все ж таки це поняття не слід ототожнювати з ринковою економікою. Ринок – це елемент ринкової економіки, куди поруч з виробництвом входять сфери виробництва, розподілу і споживання. В економічній літературі поруч зі словом «ринок» ми зустрічаємо прикметники «дикий», «тіньовий», «стихійний».
Можна виділити характерні ознаки сучасного ринку.
1. Сучасний ринок є ринком покупців. Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.
2. Другою ознакою є конкурентний характер ринку. Це означає, що в системі підприємництва кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Намагаючись задовольнити запити покупців, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина на ринку продавців. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями і споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів.
3. Третя ознака – стабілізація відносин між суб'єктами на основі інтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва підприємців та інших суб'єктів економіки (покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. Тобто ринок функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це складні процеси і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функцію координації суб'єктів ринкових відносин мусить брати на себе держава, проводячи антимонопольну політику [6, 264с].
Суб'єктами ринкових відносин є продавці і покупці, які протистоять один одному в торговельних закладах або на базарі. Суб'єктами ринку є держава, організації, установи, громадяни.
Об'єктами ринку є:
робоча сила;
матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання);
інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї);
цінні папери (акції, облігації);
валюта, позичкові капітали, золото.
Ринок вирішує три основних економічних завдання: що, як і для кого виробляти.
Які товари і послуги виробляти визначають не парламент чи уряд, а покупці і продавці. Покупці купують ті товари, які відповідають певним вимогам. Якщо попиту на певний товар немає, а на його виробництво витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча сила, то виробник зазнає збитків. Визначальну роль у вирішенні питання, що виробляти, у ринкових умовах відіграють ціни. Покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець продасть свій товар за суму, що забезпечить йому дохід.
Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками. У разі застосування примітивних техніки, технології, організації виробництва, індивідуальні витрати виробництва будуть вищими за суспільно необхідні, а отже, господарюючі суб’єкти продаватимуть свої товари за цінами, нижчими за витрат на ці товари. В результаті вони стануть банкрутами.
Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва через запровадження нових техніки, технології, організації виробництва тощо [9, 398c].
Для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населення має високі доходи, воно може купувати різні товари. А коли більшість населення має обмежені доходи, воно купуватиме лише предмети першої потреби. У першому випадку попит стимулюватиме виробництво, а в другому – відсутність попиту спричинить згортання виробництва.
Отже, ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність, суспільне визнання створеного продукту, суспільний характер праці, що втілюється в ньому.
Будь-яка споживна вартість задовольняє потреби людей лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку пропонують продавці. За таких умов ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й зумовлює рівновагу.
Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумами вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією. Якщо рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через ціну впливає на виробництво. Недостатня кількість певних споживних вартостей на ринку призводить до підвищення цін них і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво, зумовлює його розвиток або скорочення.
Більш глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує.
Регулювальна функція ринку передбачає постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця заводиться до суспільно необхідної. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість продукту не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перетікання капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, регулює пропорції в економіці.
Споживач здійснює контроль над виробництвом завдяки тому, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу). Без цього регулятивна роль ринку зводиться нанівець, що зумовлює наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.
Проте регулювальну функцію ринку не слід абсолютизувати. У сучасних розвинених системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це передбачає застосування державних і недержавних методів регулювання.
Стимулююча функція ринку полягає у сприянні заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва та обміну для отримання найкращих кінцевих результатів. Для його мають застосовуватися найновіші досягнення науки, техніки, ефективні системи організації та стимулювання праці, сучасні методи управління.
Розподільча функція. Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва перевищать суспільно необхідні. Вироблена продукція буде неконкурентоспроможною, такі виробники збанкротують.
Інтегруюча функція. У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами. Ринок робить економіку одним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), зокрема зовнішньоекономічних. У цьому виявляється його інтегруюча функція [4, 76с].