11.Нетрадиційні методи (опитування, експеримент, вивчення документів).

Експеримент у соціологічних дослідженнях — це засіб отримання інформації про кількісну та якісну зміну показників діяльності та поведінки соціального об’єкта внаслідок впливу на нього деяких чинників, що управляються та контролюються (змінних).Змінна, що управляється та контролюється дослідником, називається незалежною. Вона визначається як експериментальний чинник (експериментальна змінна). Чинник, зміна якого визначається незалежною змінною, називається залежною змінною.Незалежна змінна повинна відбиратися так, щоб її легко було спостерігати та вимірювати.

Соціальний експеримент має дві функції: досягнення ефекту в практичній діяльності, тобто отримання певного ефекту управління соціальною системою, та перевірка наукової гіпотези.

За способом створення експериментальної ситуації розрізняють експерименти реальні, тобто практичне освоєння дійсності у межах деякої матеріальної моделі, та уявні, тобто ті, які здійснюються у свідомості людини.За часовим напрямом процесу експериментування бувають проективні, ретроспективні та експерименти, які оцінюють стан процесу в даний момент часу.За характером логічної структури доказу гіпотез розрізняють паралельні та послідовні експерименти. В паралельному експерименті висновки щодо ефективності новоутворення, що перевіряється, робляться за допомогою порівняння стану досліджуваного процесу в експериментальній та контрольній групах. В умовах послідовного експерименту аналізується динаміка стану об’єкта дослідження «до» та «після» введення в дію експериментального чинника.За характером умов експерименти поділяються на польові (коли об’єкти перебувають у природних умовах) та лабораторні (коли експеримент здійснюється у штучно створеному середовищі).Аналіз документів відіграє істотну роль у соціальному пізнанні, що зумовлено їх місцем у суспільному житті.Документом (від лат. documentum — приклад, взірець, доказ) в соціології вважається спеціально створений людиною предмет, який призначений для передавання чи зберігання інформації.

Документи можна класифікувати за низкою підстав.

1. Залежно від засобу фіксації інформації:1) письмові документи (рукописні, друковані), в яких інформація викладена у формі буквеного тексту.Джерелами цього типу документів для дослідника є нормативний матеріал, державні архіви, архіви підприємств і організацій, преса, наукові публікації, особисті документи, по¬середня документація (довідники, навчально-педагогічна та художня література);

конографічні документи (картини, кіно-, відео-, фотодокументи, малюнки та ін.);статистичні документи.Вони містять дані та судження у кількісній (чисельній) формі, систематизовані та зведені до таблиць, графіків, схем тощо. Статистичні спостереження проводяться постійно і де¬тально фіксують громадське життя з багатьох сторін протягом тривалого часу;4) фонетичні документи (магнітофонні записи, грамзаписи).

2. За статусом:1) офіційні документи, які переважно відображають суспільні зв’язки і передають колективні точки зору.Офіційними документами називаються всі документи, що мають службовий характер, тобто в тій чи іншій формі були складені, затребувані та затверджені державними або гро-мадськими органами, установами тощо;2) неофіційні документи.До них належать ділові записи, пропозиції та проекти рішень, листи, автобіографії, заяви, виступи, особисті нотатки тощо.3. Залежно від джерела інформації:первинні;торинні.

4. За своїми функціональними особливостями:інформаційні;регулятивні;комунікативні.культурно-виховні.

5. За цільовим призначенням:1) документи, які створені незалежно від дослідника. До них належать усі документи, існування яких ні прямо, ні опосередковано не обумовлено технікою проведення соціологічного дослідження:офіційні документи, які пов’язані з темою дослідження;статистичні відомості;матеріали преси;особисте листування тощо;

Існує кілька методів аналізу документів. Зовнішній аналіз — аналіз контексту всіх обставин, які супроводжували появу документа. Мета цього аналізу — встановити вид документа, його форму, місце та час його появи, автора, ініціатора, мету його створення, його надійність та вірогідність.

Внутрішній аналіз — це дослідження змісту документа. При цьому перш за все визначається повнота інформації, а також її вірогідність.

Вивчення документа — це аналіз його змісту в контексті теоретичних завдань дослідження.

Значно підвищують об’єктивність у розумінні документів спеціалізовані наукові методи аналізу, зокрема метод юридичного тлумачення закону, який являє собою сукупність певних правил; спеціалізовані логіко-семантичні методи аналізу юридичної мови та ін.

Класичні, традиційні методи аналізу — це сукупність операцій, яка дає можливість інтерпретувати текст залежно від поставлених дослідником цілей.Традиційні методи мають одну велику ваду, яка може звести нанівець усю працю дослідника в очах людей з іншими поглядами й підходами до проблеми, що розглядається. Це суб’єктивізм класичних методів аналізу. Дійсно, тут інтерпретація документа (документів) повністю залежить від тих настанов, з якими дослідник підходить до опрацювання матеріалу.

Метод опитування базується на пропонуванні учаснику дослідження серії запитань, відповідаючи на які він надає досліднику деяку інформацію про себе. Опитування проводиться як в усній (бесіда), так і письмовій формі (анкета). Розрізняють два види запитань: закриті і відкриті. У першому випадку опитуваний вибирає відповідь на запитання з кількох запропонованих, у другому він сам формулює відповідь у довільній формі.