7. Поняття «метод» у гуманітарній сфері знання.

Слово "метод" походить від такого ж давньогрецького терміну і в перекладі означає "шлях дослідження, спосіб пізнання". У широкому значенні цього слова під методом розуміють спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Метод невіддільний від предмета пізнання, є його аналогом. Це означає, що ми мусимо мати первісні уявлення і знання про предмет, перш ніж запропонувати певні прийоми його опису й дослідження, які й будуть складати метод. Таким чином, можна сміливо твердити, що головні методологічні прийоми формуються під впливом тих чи інших особливостей предмета, відбивають його провідні ознаки, служать для моделювання предмета в цілому або окремих його сторін. Іноді вважається, якщо наукове дослідження присвячене історії, культурі, людині - значить воно гуманітарне; але це не завжди так. Адже вивчати людину, суспільство, історію культуру можна і в просторі традицій, і з теократичних позицій. Гуманітарне знання сьогодні виступає своєрідним посередником між культурними досягненнями минулого, теперішнього і спробами соціального проектування майбутнього. М.Бахтін наголошував на тому, що гуманітарне пізнання є активний процес діалогічного спілкування та взаємодії. Міра гуманітарності знання відповідає мірі людських смислів, що виявляються і враховуються в ньому. Через поняття гуманітарності уможливлюється розкриття зв´язку будь- якого знання, в першу чергу наукового із загально- гуманітарними поняттями, такими як людяність, співчуття, милосердя, жалість, толерантність тощо. В гуманітарності знаходять своє відображення проблеми людської свободи. Варто згадати про те, що в науках про людину дуже важко робити узагальнення, тому що вони вивчають окремі події, локалізовані у просторі і часі. Існує така думка про неможливість теорії в строгому розумінні в науках про людину. В гуманітарній сфері досліджувана реальність дуже мінлива і на її зміну впливає дослідник, це свідчить про те, що говорити про об´єктивність знання дуже проблематично, тому що досліджувана реальність (власне людська або ж соціальна реальність) породжується саме процесом дослідження. М.фуко пише про те, що «гуманітарні науки звертаються до людини саме тому, оскільки вона живе, в неї на відміну від інших істот є мовленнєвий дар, вона творить. Так, що в загальному і цілому людина для гуманітарних наук-це не той живий організм певної форми (зі специфічною фізіологією); це такий живий організм, який є всередині того життя, якому він належить і яке принотує всю його сутність, складає певні враження, за допомогою яких він живе, і з яких він отримує саме ту незвичайну здібність-правильно уявляти життя».3 Одне з найважливіших завдань гуманітарного пізнання полягає в тому, щоб виявити способи і засоби, за допомогою яких здійснюється процес соціалізації кожного індивіду. Важливо підкреслити, що гуманітарне пізнання зацікавлене не в знаходженні певних об´єктивних законів, а в пошуку тих можливостей людської діяльності, що існували в деякому минулому, а також факторів, що вплинули на вибір та втілення однієї з них. Розуміння того, що кожний стан світу обумовлений людськими діями на нього в далекому минулому, дозволяє припустити й те, яким би цей світ міг бути, якби люди тоді діяли іншим чином.