2. Показники сезонності:

- помісячний розподіл затрат праці в % до річних витрат;

- розмах сезонності визначається як частка від ділення відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних витрат на відпрацьовані людино-години в місяці мінімальних витрат;

- сезонне навантаження розраховують діленням відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних витрат на середньомісячну кількість відпрацьованих людино-годин.

3. Показники ефективного використання робочої сили:

- коефіцієнт залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво – відношення кількості працівників, які фактично брали участь у процесі суспільного виробництва, до загальної їх чисельності в господарстві:

Сз = ,

де Сз – ступень залучення трудових ресурсів до суспільного виробництва;

ТРф – трудові ресурси, що фактично брали участь у виробництві, чол..;

ТРн – трудові ресурси, наявні в господарстві, чол.;

- коефіцієнт використання запасу праці – відношення кількості відпрацьованих постійними працівниками протягом року людино-днів (людино-годин) до можливого фонду робочого часу (запасу праці):

Св.пр.= ,

де Св.пр.- коефіцієнт використання парці;

Дф – фактичні витрати робочого часу,людино-днів (людино-годин);

ЗП – можливий фонд робочого часу (запас праці), людино-днів (людино-годин).

Для характеристики річного фонду робочого часу одного працівника можуть використовуватися два показника – номінальний і реальний.

Номінальний розраховують як різницю між календарним фондом робочого часу і вихідними, святковими днями, а також днями трудової відпуски. Він становить 365 – 60 – 10 = 295 днів.

Реальний фонд робочого часу менший від номінального на кількість неробочих днів, пов’язаних з хворобами, погодними та іншими умовами. Це явочний фонд робочого часу , у середньому він становить близько 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 години) отримують ефективний річний фонд робочого часу одного працівника – 1885 годин. Звідси запас праці можна визначити з виразу:

ЗП = 1885 ∙ЧПп,

де ЧПп – чисельність постійних працівників.

- коефіцієнт використання робочого часу зміни (дня) – відношення відпрацьованого робочого часу за зміну (день) до нормативно встановленого робочого часу зміни (дня):

Сврчз = ,

де Сврчз – коефіцієнт використання робочого часу зміни (дня);

Гф – фактично відпрацьований робочий час за зміну (день), год.;

Гв – встановлений робочий час зміни (дня), год.

У сільському господарстві встановлено середня тривалість робочого дня 6,83 години, а робочого тижня – 40 годин.

- загальний коефіцієнт використання робочого часу, який визначають як добуток коефіцієнта використання робочого часу дня (зміни) і коефіцієнта використання праці протягом року;

- коефіцієнт трудової активності – це частка від ділення відпрацьованих постійними працівниками людино-годин на їх чисельність;

- коефіцієнт виконання норм виробітку – це частка від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку.