9. Етичний раціоналізм Сократа. Основні сократівські школи (кініки, кіренаїки).

Великий вплив на античну філософію справив Сократ. Все життя Сократа – це є втілення його вчення.

У центрі філософії Сократа – людина. Але вона розглядається як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Антропологія – вчення про природу і сутність людини, тобто вчення про внутрішній світ людини та її місце в природі. Його філософія народжувалась під двома основними девізами: “Пізнай самого себе” і “Я знаю, що нічого не знаю” (світ ми не можемо змінити, ми можемо змінити себе в цьому світі)

При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майєвтикою. Ціль майєвтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття, народження істини. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання (вірні, але не підкріплені доказами уявлення не є знаннями) Вимагав визначити поняття при філософській бесіді, використовував в бесіді метод діалектики.

Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, справи, і в цьому основне завдання філософії.

Власних творів Сократ не залишив. Про філософські погляди можна судити лише з творів Платона і Ксенофонта. За своїм способом життя й філософування С. ближчий не до філософа в традиційному розумінні, а до народного мудреця. Основне своє завдання він вбачав не в розбудові власної філософської системи, а в залученні до філософської співтворчості, процесу продукування філософсько-етичних ідей співбесідників за допомогою маєвтичного, повивального мистецтва. Обговорюючи, в дискусіях і розмовах питання про зміст і співвідношення різноманітних, передусім етичних понять, таких як доброчинність, справедливість, чесність, С. шляхом цілеспрямованих і повторюваних з новими співбесідниками спроб поступово окреслює, зокрема й для себе, шлях сходження від плинних поодиноких речей, явищ і процесів реальності, через окремі уявлення до дедалі і дедалі загальніших понять методом бесіди, діалогу. Арістотель стверджує, що саме С. почав використовувати індуктивні докази та робити загальні визначення.

Етичний раціоналізм С. полягає в тому, що він ототожнював доброчинність (мораль) із знанням. Хто знає що є добро, не може чинити зла. Всі доброчинники – це різновиди знання (справедливість-це знання як вести себе по відношенню із законом, сміливість-це знання як вести себе в небезпечній ситуації). Розум головна риса людини яка дає це знання. Етичне пізнання орієнтоване на з’ясування поняття добра.

Соціально-політичні погляди – це неприйняття будь-яких форм правління якщо вони не засновані на справедливості. Без держави не обійтися, проте грунтуватися вона має на справедливих засадах, при визначенні яких думка одного, але найбільш гідного, може бути набагато вагомішою, ніж гадки некерованої й морально неповноцінної юрби. С. критикуючи недоліки влади був переконаний у можливості їх подолання і приведення існуючого державного устрою у відповідність до кращих його зразків, вже набутих в ході історичного поступу.

С. запровадив діалог як один з основних методів пошуку істини, передусім окреслив і чималою мірою розбудував спосіб формування діалектичного мислення, одним з перших почав застосовувати його до розгляду смисложиттєвих проблем людського життя.

Основні сократівські школи: кінічна та кіренська.

Школа кініків: людина повинна звільнити себе від залежності, яка пов’язана із задоволенням (звільнення від усіх умовностей, уподобань і потреб). Загального не існує. Немає загальних норм і законів природи. Кожний сам по собі (організатор Діоген Синопський)

Школа кіренаїків: благо людини-це її насолода. В цьому і смисл і ціль життя. Реальне тільки теперішнє, цінне лише те, що ти отримуєш в даний момент. Основоположник: Гедоніп – людина повинна властвовать над насоложденями. Послідовник Федор „ ради насладжения все средства хороши”.